І замолити

І замолити. І благати в смерти,

Щоб все на світі повернуло хід.

Та все вернеться знов. Бо чисто можна вмерти.

А жити - ні. В життя брудний наліт.

Бо все-одно пірнати до останку,

Усі свої ілюзії згубивши,

Бо навіть спів пташок на твому ганку

Оплачено, життям твоїм сплативши.

Іди. Ламайся. Рви на клапті совість

Об дебрі. Джунглі. Непролазні хащі.

І заклинай капризну випадковість:

Тут теж є хижаки. Тутешні - кращі.

Ти виживеш. Ти вийдеш. Ще людина.

Щоб замолитися і вити по-звірячому.

Собі брехати, ніби ти не винна.

І всю свою брехню наскрізно бачити.

***

Як це боляче - знати. Вгадати усе наперед.

Не проси, не благай, не будуй собі марних надій.

Буде дьоготь. Багато. Лиш інколи, може, і мед.

І кульбаба за щастя, бо навколо тільки пирій.

Не чекай. Бо дарма. Бо вже краще синиця в руках.

І як вірної смерті сахайся отих журавлів.

Не злетіти тобі. Не тобі, у важких ланцюгах.

В ланцюгах ще відроду ніколи ніхто не злетів.

Рви кайдани - востаннє. Гризи металеві ланці.

Рви кайдани руками, як рвала на собі волосся.

Замикається коло наступне - чи тільки здалося?

Дев`ятнадцяте коло. Ланцюг і печать на лиці.

Бо усе очевидно. Сценарій до болю однаковий.

Кулаками. Об стіни. І серцем - як SOS - об грати.

Рвешся. Риба так рветься, заплутавши в сітку.

Вибиваєшся з сил. А всього лиш розхитуєш клітку.