На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Карма

Ковальчук Вова, 23.02.2013 року



- Ну як в суботу вечір провів?

- Доволі насичено.

- Чому либишся? Давай розповідай.

- А що там розповідати? Запросила мене і ще декількох знайомих до себе на вечерю Йоана. Ми як завжди, дали жару, Чованов у ванній зачинився, плакав, просто перед цим весь поршок винюхав, гурман бісів. Шерех зачинився на кухні з Міланою тай щось їй цілий вечір втирав, на руці гадав, да так обіймав, жах.

- Але ж не дала.

- Звичайно не дала.

- А ти що там з Йоаною?

- Нічого. У нас все платонічно.

- Платонічно тільки у патологоанатома і то незавжди.

- Все жарти жартуєш?

- Звичайно.

- Жартівник.

- Ти не збивайся з теми, розповідай.

- О, до речі саме цікаве було вже не на п’янці, а після. Таке і не вигадаєш.

- Ти що з Йоаною та її молодшою сестрою?

- Дурень. З Йоаною в мене те що повинно бути і тебе це не колише. Зрозумів.?

- Зрозумів зрозумів. Чому бикуєш?

- А ти не виводь, тоді і не буду бикувати.

- Гаразд, проїхали, що там після цікавого трапилося?

- Ну йду з гулянки, тепла осіння погода. Я трохи вдатий, Шерех таку випивку домашнього виробництва підтягнув, що дай Боже. Так от іду, бачу біля ліхтаря, стоїть якийсь поцик. Норм вдягнутий, куртка шкіряна, джинса, теж бухий в борщ. Махає мені рукою. А я добрий, думаю пройду, проігнорую, не буду трогати, а тож вб’ю бідолагу, тільки з ним порівнявся, рукою маше. Я підійшов. Говорить, “поможи братішка, братушанчік”. Я йому “тобі, що бабки дати”? А він, вертить головою, мовляв на одному місці я вертів твої гроші, бидло ти. Думаю от твій день, точніше ніч настала. Тільки підхожу, знову хрипить, “допоможи”. “Мене шукають”, шепоче. Я насторожився. Він продовжує, каже “мене по слідам випасають, давай взуттям мінятися, я одному великому лоху насолив, з його маленькою дирявою доцею погуляв трошки, а він розізлився, старий хрін”. Напружився. Запитав в нього “як тебе звати?” Знаєш що відповів?

- Ти мені чешеш.

- Ні. Не чешу. Зуб даю.

- Невже Мухомор, отой дурак що з дочкою Бормана, вирішив ніч скоротати, а потім кинув?

- Та розізлилася, батька натравила. Всі знають цю історію. І так то був Мухомор.

- І що ти зробив?

- Помінявся з ним взуттям, аби його не випасли.

- Ха ха. Завалив?

- Ні дивиться на нього буду.

- Оце випадковість.

- Завдяки цій випадковості, в мене скоро буде нова тачка.

- Круто тобі.

Стеля стає все чіткішою. Більше вона не розмита біла пляма. Я бачу великі потьоки на ній, червоні плями дивного походження, які нагадують мапу мого міста. Крізь мапу чорною змією проходить проводка. Вона живить маленьку грушу лампочки, котра висить прямо над моїми очима.

З ліва від мене лежать різні металеві бочки, дошки, цегли. З права різна макулатура, транспаранти, портрети різних вождів.

Голова болить.

Білими цятками біля ніг валяються мої зуби. Язиком намацую те місце де раніше вони розташовувалися.

Одне око повністю запливло. Я тепер одноокий Джо. По крайній мірі на певний час.

Руки зведені за спиною, прив’язані гумовим жгутом, дико болять.

Моє тіло поміщене на сталевий стілець. Спина ниє мов та дитина.

Друзі поки не помітили мого пробудження. Я маю певний час на перепочинок.

Того хто розповідав історію називають Юнгером. Довгий, сильний мов той бізон, і тупий як та рельса. На ньому домашній спортивний костюм, в яких чоловіки за сорок років ходять за пивом. Поверх нього шкіряна куртка. Пострижений налисо, це видно навіть попри те, що на ньому надягнутий картуз. В руці пляшка пива, та дивного походження пиріжок. Дуже харизматична особистість. Небезпечна тварюка, тому що насамперед тупа. Виконує будь який наказ.

З ним завжди його друг – Люк. Теж не менш харизматичний чим його товариш. Маленький зростом. З довгим білявим волоссям, завжди вдягнутий в чорний костюм. Постійно при собі має свій маленький набір інструментів. Народився з хистом до садизму. При катуванні своїх клієнтів читає на пам'ять Шекспіра та Маяковського. Біля нього лежить бейсбольна битка.

Ці два товариша розташовані майже навпроти мене. Сидять на старому дерев’яному столі. Мирно спілкуються.

Я знову закриваю очі. Аби вони не побачили мою готовність вести з ними цікаву та дуже непередбачувану бесіду. Голова мов той самогубець падає на груди.

Треба думати про приємне. Я думаю про їжу.

- О, - вигукує Юнгер, - як ти тоді з’їздив до Меха в його світом забите містечко?

- Як тобі сказати, моя печінка мені цього не простить, я відчуваю.

- Що сильно дали жару?.

- Так, ми взагалі подуріли. Така гулянка була, навіть лягаві приїздили, побачили нас. Та й поїхали.

- Хоч мирно обійшлося?

- Не сильно, - протягнув слова Люк, - до нас прийшов один сусід жалітися що ми занадто голосно відпочиваємо, то Мех йому ногу прострелив.

- І все?

- Угу.

- Значить мирно, - махнув рукою Юнгер, - а як з дівками?

- Були різні шльондри. Але ми з Грігором, пішли в центр міста, знімати дівчат екстремальним способом.

- А чим вам хвойди яких підігнав Мех не вгодили?

- То не сильно цікаво, - махнув рукою Люк, - приїлося скажу тобі.

- І яким це екстремальним способом ви знімали дівчат?

- Ну, дивися, як що приходиш до дівчини, посміхаєшся, та говориш давай потрахаємся, і вона погоджується, це цікаво але не так, а коли кажеш давай потрахаємся, і потім додаєш я тебе вб’ю а потім розчленую, і дівчина погоджується, ото вже цікаво.

- Вдалося?

- Я то запримітив, двох цікавих, але Грігор кудись запропастився, то підійшов до одної школярки, десь клас одинадцятий, сіла на лавочці, пила свою слабоалкоголку.

Я присів. Ну і сказав прямим текстом, давай потрахаємся а потім я тебе вбю і розчленую.

- А вона що?

- Погодилася.

- П’яна була?

- Не сильно. Сказала, що до неї так оригінально ніхто не залицявся. Думала я жартую.

Юнгер хотів ще щось запиати, але Люк перебив

- Здається наш клієнт вже давно отямився.

Я почув кроки друзів. Вони вже тінями нависали наді мною.

- Відкривай свої ясні оченята, - голос білявого.

Вони навідалися до мене цієї або минулої ночі, я вже трохи заплутався, в цих ночах, схожих одну на одну так як схожі між собою тіла збитих собак під колесами твоєї автівки.

Так от цієї або минулої ночі в мене був вихідний.

Цілий день я проспав. На вечір потупив у своїй порожній квартирі. Годин у вісім зателефонував Брон.

Ми зустрілися як завжди у барі Алекса.

Пляшка водяри для початку. Потім ще пару пляшок. І я вже п’яний на плечах друга втискаюся в таксі і кричу гані ямщик.

Заліз до своєї нори.

Заснув.

Буваєш прокидаєшся від того що на тебе уважно дивиться хтось. Так і того разу.

Відкриваю очі , а перед мною ці особистості. Я й перелякатися забув, так було незвично.

Місячні промені залітали метеликами у кімнату і гралися на обличчі гостей немов та музика.

- Прокидайся сонько, - говорить Люк.

- Навіщо? – не сильно розумне запитання від мене.

- Поговорити треба, - це вже Юнгер.

Вони мене наче немовля підіймають з ліжка, добре що я ліг вдягнутий, та виносять з квартири, і несуть на руках аж до самої машини, кладуть на заднє сидіння, а потім бють чимось важким по голові.

Так я опинився у цьому підвалі.

- Відкрив молодець, - вертає мене в сьогодення голос Люка.

- Я ж казав не знаю, - це вже моя партія.

- А ми тобі не віримо, - дожовує свій пиріжок Юнгер, - не віримо, як в Станіславського.

- То ти знаєш Станіславського? – щиро дивуюся.

- Це моя заслуга, - хизується білявий.

Розмова схожа на бесіду старих друзів. Не скажеш що кілька годин тому, мене били бейсбольною биткою по всіх частинах тіла, і запитували, де Діана? Та й тепер вони явно зі мною чай пити не будуть. Розпитуватимуть, різними способами, той білявий псих таке любить.

В мене іншого виходу немає крім як сидіти і терпіти. Бо, я дійсно не знаю, куди ця хвойда запропастилася.

- Треба якось оживити обстановку, - говорить білявий, немов почув мої думки, дійстає з кишені костюму маленький скальпель, плоскогубці, маленький лікарський молоточок, та коробочку, розкладує на столі свій арсенал, дивиться на нього з любов’ю, так як мати дивиться на своїх дітей.

Починається.

- Як воно в тебе помістилося?

- Дуже просто, - дика посмішка.

- Просто, -піддакує йому Юнгер.

- Будеш казати?

- Повторіть питання.

- Зараз повторю, - Люк вийняв з коробочки довгі цвяхи, підійшов до мене. Вказівним та великим пристави цвях до моє ноги вище коліна, та забив його прямо в тіло за допомогою такого маленького молоточка.

В очах заграли вогні.

Знову цвях.

Вогні.

Цвях.

Пололум’я.

Пласкогубці вже в руках Люка.

До мене в машину сідає Діана. Якась вона загружена.

- Що трапилося? – запитую, і ми вже виїжджаємо з її подвір’я, та їдемо по головній вулиці міста. Тротуари блищать краплями дощу та самотності. Вітрини передають прохожим свій холод. Вікна будинків де ні де палають вогнями лампочок та цигарок. Вітер мчить мов той дикий вершник між деревами та будівлями. Однооке небо дивиться місяцем.

Автомобілів на дорозі мало. Приблуда тролейбус, котиться колесом повз, крізь вікна видно, як спить кондуктор.

- Та нічого, - відповідає Діана. Паузи в розмові з нею річ нормальна.

Я вмикаю музику.

- Не ломайся, кажи.

- Просто сьогодні зі своїм сусідом познайомилася.

- Хм.

- Що хм?

- Дивуюся, скільки тебе знаю не скажу що ти на товариську сусідку схожа. Та й взагалі ти на товариську людину не схожа.

- Не схожа.

- Тому і дивно що з сусідом теревені розводила, чи не теревені, а щось інше? Халтурка?

- Пішов в сраку.

- Навіщо так грубо.

- Бо так хочу.

- От бачиш.

- Що?

- Відразу було видно, вийшла якась загружена.

- Сусід виявився письменником.

- І що?

- Та нічого

Ми вже під’їжджаємо до місця де живе клієнт. Район котрий складається з одних багатоповерхівок.

- Ти хотів щось змінити? – запитує Діана

- Ти щось курила?

- Ясно.

Я зупинив авто біля потрібного будинку. Вона вийшла. Я провожу її поглядом. Розвертаю свою колимагу та їду по нову нічну пташку.

- Не спи,- голос Люка, - в нас ще процедури не закінчилися.

- Мені такий сон снився, - жартую, - Ніякої поваги.

- Поваги захотів.

Псих підійшов до мене, глянув на мою ногу, котра нагадувала дикобраза, на мої нігті точніше на їхню відсутність. З внутрішнього кишені піджака дістав сірниковий коробок. В такий мій тато насипав сіль аби була в дорозі, для їжі. Він був дальнобійником.

Люк використовував коробок для цієї ж цілі, але призначалася біля смерть зовсім для іншого.

Мов сніг, посипалася сіль мені на рани. Я завив, закрутився гадюкою. Було так болюче що навіть матюки з рота ніяк не могли вилетіти.

Білявий чекав. Юнгер гиготів. Потім запитав.

- Ну давай я тебе прошу розповідай, і покінчимо з цим. В мене справи, мене доволі симпатична дівчина чекає. А тебе хто?

- Стара його чекає, -дає натяк на мою подальшу долю кат.

- Це зрозуміло, - махнув рукою його товариш, - тобі ж боляче, - це вже звертається до мене, - розкажи, а потім ми тебе швидко вб’ємо, і навіть по людськи поховаємо, а так закопаємо як ту шльондру з траси. Розумієш?

- Розумію, - випльовую кров з рота – не знаю я блядь, де та блядь, курви ви довбані. Не знаю.

Юнгер стискує плечами дивиться на Люка. Той бере скальпель підходить до мене. Щось бурмоче, розмахує руками, його бурмотіння все стає чіткішим і я розумію що він цитує вірш

Это

господин чиновник

берет

краснокожую паспортину

Легкий порух рукою, немов художник наносить фарби на свій мольберт. Ще раз, ще раз

Берет -

как бомбу,

берет -

как ежа

Скальпель рухається в такт поезії. Він є її продовженням.

как бритву

обоюдоострую,

берет,

как гремучую

в 20 жал

змею

двухметроворостую

З моїх грудей стікають вишневі каплі крові. Білявий все цитує, захопившись декламуванням, більше чим грою зі мною. Відійшов трохи в сторону. Останній рядок вірша він проговорив хриплячим голосом, трошки задихаючись

Проте Люк не думав не зупиняєтися. Тепер він прийнявся за моє обличчя. Нова частина тіла новий вірш.

Улица провалилась, как нос сифилитика.

Река — сладострастье, растекшееся в слюни.

Відчуваю, як моя шкіра прощається з моїм обличчям, болюче те прощання, немов мати прощається з своїм сином солдатом на вокзалі.

Отбросив белье до последнего листика

сады похабно развалились в юне

Я вже підпригую на стільці. Мене тримає Юнгер, аби білявий псих натішився. А у вухах, стоїть огидний голос Люка, та його довбані вірші.

Здається я знову вирубився.

- Здається він не знає, - звучить голос Юнгера крізь товщу темряви.

- Напевно.

- Звони, начальнику.

- Гаразд, я вийду на двір, а ти його розв’яжи, поклади он біля транспарантів, я прийду скажу, що робити.

- На фіга розв’язувати, давай тут його на стільці замочимо.

- Блін, хай сидить. Я пішов говорити.

- Давай.

Люк вийшов. Залишився тільки я та Юнгер. Той уважно дивиться на мене. Нічого не говорить. Його погляд лапає мене як лапають школярі своїх дозрілих не пороках однокласниць.

Повернувся Люк.

- Сказали робіть з ним що хочете.

- То що мочимо?, - відразу оживився Юнгер.

- Відвязуй його, покладемо в багажник, здамо тіло Доку, він розбереться що з ним робити.

- Ну, в тебе і башка варить, - хвалить свого товариша Юнгер.

Док доволі страшна особистість. Збирає таких недобитків як я. Усипляє, по своїй дивній методиці, продає на органи. Деякі говорять, що навіть проводить експерименти.

Юнгер розв’язує мені руки. Я падаю на нього немов той мішок з добривом. Він мене ловить попід пахвами. Мої ноги волочаться по землі, як волочаться по місту різні безхатьки. Мої руки намацують крізь кишеню куртки, пістолет. Старий добрий “Макаров”. Здається Юнгер цього не помічає. Матюкається на мене, звинувачує мене у всіх можливих гріхах. Люк рже.

Була не була.

Моя рука тихенько заповзає немов та гадюка в в кишеню. Мої змордовані пальці стискають рукоятку пістолета. Вони сковзають по ньому. Запобіжник не поставлений.

- Він тебе мацає, - продовжує ржати як така коняка Люк.

- Ги, - либиться Юнгер. – Я красивий.

- Красивим і помреш, - промовляю я крізь вибиті зуби і біль на обличчі. Пальці натискають на гашетку. Три рази кулі проходять крізь бік Юнгера. Той валиться на підлогу. Я за ним.

Люк швидко кумекає, що трапилося. Дістає свою волину. Та стріляє. Я прикриваюся його товаришем. Кулі потрапляють довгому в тулуб, голову, кров фонтаном обливає мене,я відчуваю її смак. Ковтаю її. Я так давно не пив.

Однин з пострілів потрапляє мені в ногу. Біль. Я вже до нього звик. Я заповз за стіл, продовжуючи прикриватися трупом Юнгера.

- От сучка, - кричить Люк укрившись за бочками, - тобі вже хана. Якщо не від мене то від вищих, сприйми свою долю. Зрозумів курва?.

- Зрозумів, - кажу і різко підіймаюся з підлоги та всі кулі які залишилися в Макарові випускаю в перекошене обличчя Люка. Той валиться на пілогу по дорозі тягнучи за собою бочки, дошки і різний мотлох та помирає.

Я знесилений теж падаю на підлогу. Підповзаю до Юнгера, дістаю з його спортивного костюму пачку цигарок. Запалюю. До мене стікається озеро крові. Моєї. Юнгера та Люка.

Я лежу в крові на спині і палю.

Потім я заснув.

Мені наснилося повне і яскраве ніщо.

Прокинувся. Нічого не змінилося. Я ще досі покалічений лежу в калюжі крові, біля мене два трупи.

Крізь біль підіймаюся. Стаскую з Юнгера куртку. Надягаю поверх понищеної тортурами сорочки. Витягую, з ніг цвяхи та ржу.

Мені весело, блядь.

Я виходжу з приміщення. Сонце світить мені шлях. Десь приблизно друга половина дня. Я озираюся, я знаходився в недобудованому будинку в східній частині міста точніше в його передмісті. Скоро ці пустирі на яких виростуть новобудови стануть частиною мого міста.

Крізь біль йду до траси. До неї метрів п’ятсот. В мене це зайняло дві години. Добре що у Юнгера була ціла пачка цигарок.

Машини мчать повз. Зупинилася тільки одна. Темно-червоного кольору. Я заглянув в салон.

- Підкинеш в місто

- Без питань. Сідай.

- Дай якусь шматку, а то салон забрудню.

- Пофіг. Сідай.

Я заліз в салон, ми рушили.

- Ти що з рейву? - запитує водій.

- Можна й так сказати, - я запалюю в чергове.

- Як звати?

- Франц.

- Приємно, - говорить водій та тримає курс на місто котре блимає вогнями немов то красива жінка підморгує своїми чудовими очима. Я у відповідь мигаю вогнем цигарки. Даючи знак. Я повертаюся, маленька.

По доброму мені треба валити з цього міста якщо хочу надалі топтати цю землю,а не їхати до. Але що поробиш.

Карма.

Читати коментарі (1)
Рейтинг Оцінили Переглянули
3 Антон Ракута , Микола Нечета , Роман Миронов. 446
( написати коментар )
Сергій Нечета
2013-02-23 11:50:49

молодняк бузує

(відповісти)
( написати коментар )