На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Одіссея «заповідною зоною»

_, 23.03.2013 року
Рецензія на твір «Повість про заповідну зону» автора



Любов до читача розчиняє автора у критиці, стирає кордони між омонімами, навіює дивне уявлення, що показовість окупиться. Так, окупиться, але із відсотками, тому що слова - це кулі, в яких потрібно заточувати проникаючу здатність, які потрібно загартовувати у вогнищі фантазії. І чим більше – тим краще, при умові, що перше слово збиває з ніг, а всі решта – контрольні. Для значних за обсягом текстів мить – забагато, це більше притаманно поезії із формою жадібною до часу, а проза навіть не підлягає озвученню чи виділенню із наших снів. Людські історії просто нестерпні – єдине гідне виправдання тій незліченності написаних книг. Коли починаєш читати щось нове – цей процес нагадує тасування усіх попередніх прочитаних книг, покер без фішок, без ставок із неодмінним «фуллхаузом» із сигаретним димом в приправі. І ось, у «Заповідній зоні» М.Д. перемішує все з самого ранку: печери, ноги, порожнечу, літо – хаос, нехай і чужий, але розміром саме для читача із серйозними намірами. Не зважайте на одруківки, русизми та інші родимі цятки – обличчя, що несе світло краще цілувати до ран, ніж жалісливо бити губною помадою. Направду, одіссея «Заповідною зоною» куди рідкісна можливість ігнорувати зоряне небо над головою, ніж виграти в лотерею чи побудувати із гострих лез власну кар’єру і закутатись у зоряне небо мов у ковдру. Мені одразу це нагадує маргіналізацію із творів Керуака: тут і місце, схоже на Біг-Сюр із однойменного роману, дорожні перипетії із «В дорозі», стосунки з Дарою такі ж непрості як і в «Меггі Кессіді» - подвійний сірник фатальності вже запалив вогнище сумного рок-н-ролу. Тому нічого дивного немає в тому, що на початку 15-ох абсолютно п’яних людей намагаються запхнути у міліцейський «бобик» із блакитними маячками-очима блондина на ім’я Май – кращого гіда не знайти. Ну, хіба що троє мудреців, які виловлюють акустику від розбиття хвиль об художників-комерсантів. Одразу розумієш, що та забава лише для місцевих, а якщо спробувати – власне відлуння куди важче від тебе коли намагаєшся врятувати дівчину від її ж голови посеред місця, де основна валюта – цигарки, що асоціюється із в’язницею каміння, ящірок, молодої пари, ідеальні стосунки якої тяжіють над головним героєм на противагу його з Дарою. Мені як читачеві довелося зійти на гостру для себе вершину при спогаді головного героя про те, як дівчина ріже собі руку у ліжку із ним і кричить про його безсилля допомогти їй – ноги над безоднею – через стіну знаходяться його батьки. Така сегментація перегородкою не менш символічна, ніж трансцендентні трансформації Джима із котом – фатальні паралелі-струни змушують кохатись, ховаючись від сторонніх, слухати темряву після того як такт космічного забуття виявився невдоволенням від відкладеного зачаття дитини. «Заповідна зона» нагадує хронізм, ареал повільного вимирання екземплярів людяності до скелетів дріб’язкових матеріальних інтересів, які виринають із темряви таким собі Валєрою і спокушають: кидай все це, ти ще молодий. А як же стіна, за якою батьки все чують, але не бачать тієї скривавленої руки Дари, не розуміють, що ось так раптово нічого і нікого не кидають, що стіна – не стіна, а дещо параноїдальне усвідомлення того, що ти від цього світу насправді ніколи не був відірваний. Скільки не шукай схованки від себе – після нічної ейфорії і сну із Джимом головний герой відчуває бажання їхати додому, здогадується, що та стіна між ним і прихованою драмою вже давно згнила у цій «заповідній зоні» і скільки не ховайся в кілометрах, пересадках, обпечених сонцями пальцях, ніколи не можна буде дійти висновку «все це було неправильним». Та й навіщо? Можна щось змінити сьогодні, але не жалкувати за минулим. Світ залишився прекрасним навіть без снів, навіть без необхідності повернення у «заповідну зону». Я не люблю моря, але не раджу вам цього повторювати. Контрольний постріл в читача. Гільза шипить у снігові…

Читати коментарі (2)
Рейтинг Оцінили Переглянули
1 Михайль Дедал. 670
( написати коментар )
Михайль Дедал
2013-03-26 14:41:52

гм, цікаве враження, завжди дивувався яких метаморфоз набуває текст від персональних прочитань.

дякую, твоя думка, дещо освіжила моє бачення цієї історії.

(відповісти)
_
2013-03-26 16:29:52

Направду, це перше, що я прочитав як тільки завершив "Щастя у кредит". Пам'ятаю, раніше читав цей текст, але наразі глянув на нього зовсім по-новому.

(відповісти)
( написати коментар )