На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Уривок з моєї повісті "Няв'язлива наречена"

Вадя Ротор, 31.03.2013 року



(у цьому фрагменті герой повісті Іван Смілянський спілкується зі своєю дівчиною Ніною)

Нінка мене помітила, привіталась якось стримано і сухо (невже їй хтось доклав про мою вчорашню істерику й тепер моя власна дівчина мене побоюється?) й поспішила відвести мене вглиб коридора. Стою перед нею зніяковіло і гадаю, чого ж зараз чекати… та все одно не вгадав, і трапилося те, чого я зовсім не чекав – вона просто мовчки поклала мої руки собі на живіт, дивлячись мені прямо у вічі.

Оце так номер! Стою ошелешений, витріщившись на неї, і не знаю, що й думати. Мої руки грів її теплий живіт, та все у мене всередині похололо. Ніна уважно дивилася мені в очі, чекаючи, що я про щось без слів здогадаюся. Звісно, я почав здогадуватись, але... ну не може ж такого бути…

- Ти до чого хилиш? – питаю дуже підозріло.

Моя дівчина без передмов повідомила, що вагітна від мене. Я закляк на місці, захрипівши й закашлявши у відповідь.

- Що у тебе з голосом? – вона простягнула до мене руки, та я відсахнувся. Відійшовши від першого шоку, ледве спромігся промовити:

- А цей… Як ти знаєш, що від мене?

- А в мене нікого, крім тебе, не було, - впевнено відповіла Нінка.

- Але ж ми лише цілувались і обнімались! – прохрипів я схвильовано, дуже недоречно виказуючи паніку, що мене охопила.

- Не лише. Пам’ятаєш вечірку у березні? У Рудого на дні народження.

Я згадав... І схопився за голову, застогнавши:

- Блін… ну капець… Ми ж обоє були п’яні й себе не пам’ятали!

- Ага, таке твоє виправдання, щоб уникнути відповідальності? – пирхнула Ніна.

- Ні, я зовсім не збираюся тебе кидати чи щось таке, – спішу заперечити, відводячи очі від її прискіпливого погляду. – Це... просто... дуже несподівано для мене. У мене зараз неспокійний період у житті... просто дай мені перевести дух... Значить, ти на другому місяці? чи вже на третьому? – я поглянув на її живіт, він зовсім не виділявся розмірами… втім, на другому з половиною місяці він, мабуть, і не повинен виділятися…

- Чого ти такий переляканий?

- Я просто... не знаю... це так несподівано...

Я став гарячково обдумувати цю ситуацію. Ми не могли поженитися, бо були ще неповнолітні: я народився у квітні, тому до повноліття мені лишався майже рік, а Ніні – всього півроку, але ж поки мені нема вісімнадцяти, ми не зможемо укласти шлюб, це значить, що дитина народиться поза шлюбом… що про це скажуть люди? А батьки?!! що мої батьки?! Ми ж зовсім небагата сім’я, як ми потягнемо? А батьки Ніни не захочуть, щоб ми жили у них на шиї...

- Щось я не зрозуміла твою реакцію. Скажи прямо – ти радий з приводу нашої з тобою новини? Бо щось мені здається, що не дуже, – сказала вона з такими командними і моралістськими нотками у голосі, що я вже уявив наше сімейне життя через десять років: вона, розтовстіла мати чотирьох дітей, розпатлана мегера з качалкою в руці, і я – прибитий долею батько сімейства, стомлений після роботи і лисіючий від нервів, мушу весь вечір вислуховувати її тираду…

- Я такий щасливий… - шепочу приреченим голосом, зрозумівши, що на цьому моє спокійне життя завершується…

Оцей вантаж проблем, який раптово навалився на мене в ці два дні, просто розчавив мене морально. Я зробив дитину – отже, доведеться тепер жити з Ніною? А я ще не знаю, чи кохаю її насправді, чи ні. Де ж мені взяти гроші? Я з таким скрипом у батьків випросив гроші на мобільний, а потім три місяці ночами працював, щоб заробити на комп’ютер…

І, здається, щоб остаточно мене добити, вона промурчала з награною поблажливістю в голосі:

- Ти знаєш, а я і не проти того, щоб вийти за тебе. Ніна Смілянська – звучить непогано.

Вадя Ротор!

читайте, діліться, репостіть! :)

Повість виходить друком у найближчі місяці!

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
2 chajechka , Перші дні листопада. 504
( написати коментар )