Пісні Януса
1.
Самотня рвана тінь сплітає сушу
І креслить у зіницях мертві руни.
Немає чим перелатати душу.
Стираю пальці. Рву до крови струни.
Я – Янус. В мене тисячі зіниць.
І сотні знаків на усіх обличчях.
Збираю в жменю голоси синиць,
А власний десь у грудях тихо вичах.
Я – Янус. Не шукай в мені мене.
В мені є ти. І тисячі до тебе.
Все, що минуло. Все, що ще мине.
Рятуй себе. Мене уже не треба.
Бо вбиті руни проросли у грати,
А я все ділю душу на личини.
Все рву і шию. Плутаю причини.
Усе. Уже немає чим латати.
2.
У твого забутого імені присмак іржі.
Ковтай – не ковтай, а воно залишається в роті.
Як перші – ще білі – сніги по обсядуть на дроті,
Покинь своє ймення. Візьми те, що дали чужі.
Ти й так не озвешся на тиху мелодію звуків,
Ти й так не згадаєш, як слово плететься із літер.
Забуте імення ковзне понад вухом, як вітер.
Забуте імення, покинуте тільки на круків.
А все-таки, в крові ще ллється півзгадка іржі.
Покинуті, зраджені ймена зависли над нами.
Залізна броня ярликів – що нам зроблять ножі?
Та будем катовані пам`ятю. Не іменами
| Рейтинг | Оцінили |
|---|---|
| 1 | polishuchka. |
2006-09-18 17:10:42
№1. [ !!!1 ]другий дуже сподобався