серце, що розливає себе

Koly xolodno tobi-ce komus xolodno bez tebe

(Відправник: ...

Центр повід.: +38050000501

Відіслано:18-Вер-2006

20:15:03)

над сірими будинками із блакитними очима щоранку встає сонце

і щоранку це сонце розливається по їхній тверді

будинки прокидаються від своєї холоднечі

розтирають припухлі від сну очиці

відкриваються настіж

за склом мого вікна щоразу відбувається те саме

стрункий жовтавий кран флюґером обертається

тут і є саменький схід - східніше не буває

ринкові площі порожнечі і провалля наповнюються гамором

квіти на підвіконні поволі оживають

коли повернувшись із саменького заходу – там далі навіть обрій не триває -

забувшись привітатися огорнути полити водою

ти просто торкаєшся їх своїм поглядом

вони – ці східні квіти – приймають тебе без жодного докору

лиш вмиротворено похитуються в такт твоїм крокам

коли ти відходиш від них на роботу...

коли тобі холодно, сказали мені, це комусь холодно без тебе.

люди шукали шляхів аби вберегтися

шалики плетені светрики рукавички

коньяк вогонь чай зрештою

існує стільки різноманітних способів зігрітися

аж дивно що комусь буває холодно

але порожнеча щоразу ширшає

порожнечі властиво розширюватися

людина самотня істота, сказала я тоді,

це її особливість.

і що більше чуття єднання охоплює тебе

то більшою стає раптова несподіваність

ранкового прокидання і вечірнього засинання

у потягах що курсують межами моєї країни

але все одно над будинками моїми

щоранку встає східне сонце

і щоранку я прокручую в голові те, що не встигла згадати увечері

від частоти читання вірші стираються і шкіра їх обвітрюється

вони стають сухі та незахищені

поезія це незахищеність, сказав був мені дивний п’яний поет.

поезія це щирість, сказала би йому я.

і мені глибоко (не?)наплювати чим це все завершиться

я точно знаю що сонце встає на сході і сідає на заході

моєї країни

котра заповнює собою усе

бо східніше і західніше вже нічого немає

бо вище і нижче тільки небо й земля

але до них ще йти й іти

променів лініями і спіралями глибоких вод

і зовсім не волохаті риби, як сказав ти мені,

а тихі сірі люди із сухою шкірою наповнюють цей простір

і щоранку над цими сірими людьми встає Боже сонце

і затоплює їхню твердь

бо

твердь людей оманлива річ

твердь людей це зсохла цукрова шкоринка під котрою є щось вологе й живе

людська твердь – це зсохла рана

їхні тіла це рубці на шкірі землі

моєї країни

вони рухаються тихо і невпинно

як курсує кров як б’ється серце котре ти відчуваєш лівою лопаткою

бо воно надто близько лежить біля тебе...

19.09.06

10:09-10.42