якби я була Маргаритою

я могла би бути Маргаритою

якби самотній двірник знав мене

хоча ні

такої невагомості і легкості не досягти

виплеканим сміхом

сум оселяється у стріхах очеретяних будинків

нічні вогні

неназваного міста

розпливаються акварельками

тінями лягають попід вії

і залишають свій осад намул свій і пил

сум оселяється у волоссі тонкострунних гітарелл

під вітром губи завше шерхнуть

віддаючи свою вологість йому

він забирає радіє і відлітає

залишаючи по собі пустку – так йому здається

і так здається пошерхлим губам

і так ввижається самотнім подорожнім із сухою шкірою

і про це твердять зсохлі руки із перетинками між пальців

сум

оселяється

у серцях

покинутих

кварталів

рівно на одну ніч і не більше бо

щоранку

прокидаючись

ти можеш не бачити сонця

ти можеш не вдихати повітря

ти можеш не чути не відчувати на дотик і не мати жодної думки

ти можеш навіть не існувати

але це все не має значення

коли знадвору

надходить низька хмара

сповнена блискавок і руху

дихаючи своїми легенями

вона пускає на тебе всю допотопну воду

і тоді

сум оселяється в очах перехожих

а ти радієш стрибаючи з калюжі на калюжу

і отримуєш нове ім’я

лише з ласки того, хто називає тебе Маргаритою...

4.09.2006

22:09