Молитви для фосфоричних янголів

1

Над землею

тішаться янголи -

фосфоричні химери кості…

Це душа так зрікається тіла

на вогні розпашілого воску.

Як нелегко у тому залишку,

як не вчасно у тому згорстку

відбувати зогнилим паростком,

відлітати прозорим гостем.

То ж спочатку ти маєш статися…

То ж спочатку ти маєш відбути

надгрібково-скорботним надписом

надчасово-сакральним згустком.

І тобі я напишу, янголе,

розмотавши сувої серця,

що крізь крони космічних мармурів

ти до мене колись повернешся.

Бо напишу тобі молитви,

Бо напишу тобі закляття…

Перепишу заламані лінії,

Аж до розтинів на зап‘ястях!

2

Як Марії торкались долонями,

Щоби потім піти Маґдалинами -

Так горнуся до тебе словом я,

Заціловуючи молитвою.

І на кожне твоє розп‘яття

розквітатиму сніжно квітами,

обвиваючи стан лататтями,

роздягаючи стан

до кігтиків…

до найменших підшкірних вузликів

до найвужчих судинних шпаринок!

… і ти будеш відходити солодко

… і ти будеш відходити легко

Світлу душу твою оголену

Понесуть білокрилі легені.

Бо напишу тобі молитви,

Бо напишу тобі закляття,

Перепишу заламані лінії

Аж до розтинів на зап‘ястях!

3

Во ім‘я ЇЇ

Захочеш

вкотре

Вертатися…

І у тій пустоті

(що поміж)

Будуть букви

Рождатися

Будуть

Пшениці сходити

Буде коріння рватися

Найстаріших дерев на землі…

Чи ж захочеш тоді відрікатися?

Чи ж ти зможеш тоді відхреститися?

Від ЇЇ молитов…

Во ім‘я ЙОГО

захочеш

вкотре…

спинитися

і у тій глибині

найстрашнішій

для себе

десь на самому споді

вже не буде дерев –

тільки спиця його сивини

розсіче сліпу сутніь на двоє…

і тоді – чи ти зможеш піти?

(обгорівши на попіл)

Відтеплівши у муках ЙОГО…

То ж напишу тобі молитви,

То ж напишу тобі закляття…

Перепишу заламані лінії

Аж до розтинів на зап‘ястях!

4

Череда безголових вершників…

А ти з ними, неначе проти.

Це ж мабуть їх ніхто не відплакав,

їхні рани ніхто не погоїв.

так лежали вони на полі

загусаючи сірим накипом

чи порубані, чи пожовані –

бо живилися ними собаки…

а вовки побоялись – відходили

у жалобі їм навіть не вилося

посипали ті голови порохом

що валялися і світилися -

не прикритих очей ранами

голубими, зеленими, чорними –

це ж такого земля ще не бачила

щоби вовк та людину прикопував –

щоби вовк у жалобі корчився

проростав білотілою шкірою

і читав молитви по-вовчому

щоби душі в небо злетіли…

а з тобою такого не станеться

ти підеш, але тільки не з ними –

Бо напишу тобі молитви,

Бо напишу тобі закляття..

Перепишу заламані лінії

Аж до розтинів на зап‘ястях!

5

І нехай тобі тихо

І нехай тобі трохи спокійно

Заплету-но вінок твоїм іменем

та й піду… до води

позапалюю свічі на небі

а по тому -

у ріку

та

тільки ледь-ледь

по коліно…

(я ж боюся води)

увійду

Ти не віриш?..

вінок розів‘ється

та тільки ж не квітами!

Боже…

Ти сам розів‘єшся

мені по волоссю

найщедрішою повінню

спраглих небес

і креслатим любистком

на плечі сповзеш…

холодком

пробереться печаль

та до злості

до найжорстокіших мук

на воді самоту

розведе

і на дно покладе

ЇЇ

(що боїться ріки)

ЇЇ

(що стоїть по коліно)

у водах -

які не Тобі

спивати

з долоні

І зринатимуть янголи в ніч

Із надер землі фосфорично

(покидаючи вільно кості)

Покриватиме землю тінь,

що від вій довжини

та волосся

й мабуть глибини

чорноземних очей…

Бо ж вона

Та пізнала такі молитви,

Та пізнала такі закляття…

Що його переламані лінії

Проростуть крізь її зап‘ястя!