На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Єдність

Юрій Шеляженко, 24.06.2013 року



Соціально-фантастичне оповідання «Єдність» написане в жанрі антиутопії. Це моє попередження нинішньому та наступним поколінням людей. Ви побачите світ, в якому панують «групи», а індивідуальності нема місця. Володійте собою, вірте в себе, будьте вірними собі, щоб людство не спіткало лихо жорстокої і гордовитої масовості!




1.

Ще не встигли перші промені сонця підсолодити гіркий настій ранку, як над містом залунав гудок. Цей звук нагадував зіткнення планет – принаймні, таке порівняння вважалося доречним. Не можна було проспати гудок.

– Ох,– сказала Корнійчук, впавши з ліжка на підлогу.

– Знову Місяць валиться на Землю,– посміхнувся їй Корнійчук, мотаючи головою, щоб прочистити закладені вуха.

Корнійчук єдналися після сну, умивалися, чистили зуби. Розмови, сміх, тупотіння, плеск води та дитячі зойки переповнили їх поверх, та й весь будинок і всі домогосподарства мегаполісу. Аж стіни вібрували, передаючи ритм життя – вічний, незмінний.

Перед сніданком Корнійчук зібралися в каплиці й помолилися Дванадцяти Апостолам. Ввімкнули телевізор, спожили п’ятихвилинний дайджест новин. Потім взялися до усвідомленого єднання.

– Надійшов виклик. Сьогодні йдемо до Аудитора,– сказав Михайло Корнійчук.

– Це пріоритет? – сказав дитячим голосом і кивнув весь Корнійчук.

– О тринадцятій в Башті Закону,– додав Михайло Корнійчук,– А тепер скажіть, які наші плани?

Корнійчук почав ділитися планами.

Григорій збирався на патрулювання. Михайло мав намір привести в порядок групову хроніку – за неналежне ведення цього документа Аудитор міг оштрафувати. Лада і Василь третій день проводили сімейну відпустку. Артема очікувала операція зі складним пацієнтом. Оксана готувалася складати іспит. Сергій збирався відвезти дітей до школи на мікроавтобусі, а потім взятися до звичної кур’єрської доставки вантажів. Олена дочитувала книжку; її місяць вдосконалення тільки починався. Вікторія сказала, що снідати не буде, бо для ліквідації наслідків землетрусу на узбережжі Міністерство Благоустрою вирішило почати роботу на півгодини раніше. Олексій з Наталею вигадали новий прийом єднання сім’ї з групою, і їм не терпілося розповісти про це своїм студентам на семінарі. Жаклін закінчувала якісь складні інженерні розрахунки.

Михайло занотував ці плани до групової хроніки і запропонував фіналізуватися.

Корнійчук знову помолився Дванадцяти Апостолам та пішов снідати. У їдальні вже димів спільний котел; поряд, у ящику, чекали на їдока півсотні ложок.

2.

Триповерховий мікроавтобус марки «Титанік» хутко вирулив зі спального району Кашалоти і застряг при в’їзді на магістраль Перемоги Небесного Воїнства, яка вела до центру міста.

По магістралі рухалась у напрямку узбережжя стокілометрова колона антигравів із гуманітарною допомогою. Іскрилося зелене дорожне покриття під їх платформами, що летіли у повітрі на метровій висоті, несучи десятки багатотонних контейнерів.

Поліцейський бронетранспортер перегородив в’їзд на магістраль, блокуючи рух для уникнення дорожньо-транспортних пригод. Дали проїхати лише пересувному госпіталю, який з шаленим тріскотінням пролетів над антигравами, ввімкнувши іонну тягу на повну потужність. Мало хто міг дозволити собі так тринькати дороге атомне паливо, як медична служба з її величезним бюджетним фінансуванням.

У вузькій щілині між стотисячелітровою цистерною кубафруктового соку та десятиповерховим маршрутним автобусом «Кашалоти – Завод Титанів» чекав відновлення руху мікроавтобус Корнійчука. Три дитячі групи зручно вмостилися у м’яких кріслах в салоні.

Поки мікроавтобус стояв у пробці, більшість малечі відверто дрімала. Дитячим групам дозволялося ненавмисно порушувати суспільний режим «від гудка до гудка». Закон про це був прийнятий півстоліття тому за пропозицією авторитетних лікарів – з метою формування психологічної атмосфери щасливого дитинства, яка укріплює суспільну мораль.

Оксана не спала. Вона втретє перечитувала самовчитель «Як не провалити іспит талантів».

3.

Григорій Корнійчук швидкою ходою крокував зеленим тротуаром під синім небом, міркуючи про недосконалість світу. На великому засмаглому чолі грали зморшки у такт руху хмар. Зустрічні багатоповерхівки мовчки підносилися над ним і кидали тіні під пильним поглядом сонячного ока.

Григорій любив дивитись на світ критично. Життєвий досвід налаштовував його бути скептиком, а вища поліцейська освіта відточила та раціоналізувала природну підозрілість. При цьому він ніколи не втрачав доброго настрою. Ніхто б не запідозрив усміхненого тридцятирічного велетня з кучерявим рудим волоссям, що його сині очі бачать тебе наскрізь, а м’язи заздалегідь напружені, щоб застосувати силу для припинення можливих правопорушень.

Один раз він зупинився, щоб зробити зауваження хулігану. Нахабна група влаштувала пікнік в робочий день прямо на комунальному газоні. Дорослі, хильнувши антидепресантів, поринули в кайф, а діти поділилися на дві групи і воювали, кидаючись шматками дернини. Корнійчук перевірив ліцензію на відпустку та занотував собі номер, щоб потім, у офісі, перевірити її достовірність. Тут же, на місці, склав акт про порушення благоустрою, зобов’язавши порушника сплатити сто п’ятдесят дюжин за півсотки потоптаної та розкиданої трави.

За кілька метрів до станції метро він помітив тріщини на дорожному покритті; знову витяг з кишені блокнота і акуратно записав проблему. Це теж варто було повідомити Аудитору. Дефект виглядав як незафіксований – на ньому не було жодної відмітки ремонтної служби.

Біля пропускного пункту, як і кожного ранку, стояли черги. Сотні груп їхали на роботу. Втім, групи воліли користуватися пропускними кабінами. Дванадцять старезних турнікетів для пропуску окремих осіб оточувала порожнеча; цим шляхом мало хто користувався, тому Аудитори щороку піднімали питання про ліквідацію турнікетів. Однак міська рада наполягала на тому, що древні традиції метрополітену слід зберігати. Він вкинув жетон і пішов до фунікулера, щоб спуститись на станцію.

Метро було найшвидшим транспортом у місті. Поліцейська дільниця, де працював Григорій, знаходилася на околицях біля північного полюсу. Їхати туди по поверхні, застрягаючи у цілодобових пробках, було немислимо. Інша справа – на гравіснаряді метро; той із шаленою швидкістю проносився по древній шахті, шо пронизувала місто наскрізь, від центральних районів на екваторі до трущоб на полюсах. Гравіснаряд пролітав більш ніж чотири тисячі кілометрів всього за півгодини, несучи у пасажирському відсіку п’ятсот груп.

4.

Жаклін Корнійчук працювала вдома, у спеціально обладнаному кабінеті. Одна зі стін була екраном, де транслювалися дванадцять зображень. На одному Жаклін бачила себе. Інші зв’язували її з дослідницькими групами по всьому місту. Всі разом вони складали Проектну комісію з питань міжгалактичних перельотів.

Заступник генерального конструктора Левко переключив керування на себе – тобто, зайняв весь екран. Загалом, ініціатива проекту належала йому. Левко був дуже ініціативною групою і не соромився це підкреслювати. От і зараз, сидячи за круглим столом і всіма своїми людьми перебираючи папери, він не тільки обрав головуючого, а й усадив на якесь величезне крісло замість звичайного стільця. Головуючий виглядав як архаїчний «цар» на «троні» з первісних віків, коли всі люди були егоїстичними варварами. Жаклін мало не розсміялася.

– Сьогодні нам треба обговорити результати експерименту «Жертва»,– сказав головуючий Левко.

– Окрім таємних,– поправив його інший Левко, швидко проглядаючи і кидаючи у подрібнювач рожеві папірці з височенького стосу. Той Левко був експертом з безпеки і дисципліни. А колір папірців сигналізував про те, що доступ до них мають тільки Аристократи.

– Так, окрім таємних, які я спеціально попросив мені не показувати,– швидко виправився головуючий,– Отже, результати експерименту вже стали відомими.

– А де меморандум? – невдоволено вигукнув дідок з групи біологів; на екрані майнуло зображення їхньої лабораторії.

– Зважаючи на обставини, меморандум буде усним. Я прошу вас врахувати, що ця інформація не підлягає розголошенню і поширенню у будь-якій формі. Сьогодні вночі наша міжгалактична капсула приземлилася порожньою у районі Групи Пустель. У капсулі знайшли записку.

– Порожньою?! – захвилювалася група біологів. Цей експеримент вони проводили на собі, тому сприймали усі новини близько до серця.

Проект міжгалактичних перельотів був започаткований заступником генерального конструктора шістсот двадцять три роки тому, однак просунувся за цей час недалеко.

Метою проекту було налагодження пасажирських перевезень у сусідню галактику. На той час через гіперпростір вміли перевозити тільки неорганіку вагою не більше одного кілограма.

Із розвитком технологій вдалося навчитись транспортувати і органічні сполуки, і живі організми. Одне з міст відправило в сусідню галактику капсулу з мурашником; мурахи повернулися з мандрівки цілими та неушкодженими, хоча запас їжі на один місяць у капсулі майже скінчився. Потім на капсулах відправляли зграю пацюків та зграю котів. І, нарешті, виникла технічна можливість транспортувати до сусідньої галактики одну людину.

Ніхто не хотів ризикувати випробовувати цю технологію: адже перебування людини самотньою, поза своєю групою, у непідготовлених групах за три-чотири дні приводило до безумства і відмирання покинутої особи. Учені встановили, що в таких умовах людина перестає усвідомлювати себе частиною групи і стає небезпечною індивідуальною твариною, яку доводиться ліквідувати в інтересах суспільства.

Психологи почали розробляти спеціальні методи тренування груп для того, щоб кожна особа зберігала єдність з групою протягом двох тижнів. Результати були неоднозначними: особа у двох третинах випадків відмирала, а група в одному з п’яти випадків розпадалася.

Зрештою психологи запропонували відправити у подорож приспану людину. Спеціальне обладнання мало забезпечити її сон протягом мандрівки. Особі залишалося тільки прокинутись на місці, збирати інформацію протягом години та знову поринути у сон.

Група біологів вибрала одну із своїх осіб для участі у випробуванні. Тренування були пройдені успішно.

Зважаючи на ризик, експеримент та його учасника назвали «Жертвою». І ця «жертва» з польоту не повернулася.

– Можна подивитись записку? – вигукнула група біологів.

– Ні,– відповів Левко,– Записка визнана агітацією індивідуалізму. В загальних рисах, йому було цікаво залишатись на самоті в незнайомому місці. Ця цікавість виявилась вбивчою.

Група біологів почала плакати та голосити. Зв’язок з ними припинився.

Левко зайняв весь екран, і у нього був новий головуючий. Той, що з рожевими паперами.

– Нам треба вибрати нових біологів, поки колеги лікуватимуться від шоку. Їх групу буде реабілітовано та поповнено. Молюся Дванадцяти Апостолам, щоб ця група зберіглася. Але ми передбачали такий розвиток подій, тому невдача експерименту виключає їх з нашої комісії,– головуючий махнув рукою, і на екрані з’явився список варіантів,– Отже, висловлюйтесь, яка з цих груп кому до вподоби.

5.

Вікторія Корнійчук працювала три години без зупинки і перерви на обід, складаючи списки гуманітарної допомоги. Землетрус на узбережжі розтрощив діловий мікрорайон і цілу туристичну зону; офіси десяти банків та двох корпорацій лежали в руїнах, а від восьмисот першокласних готелів та санаторіїв залишилися тільки уламки. Між уламків ходили закривавлені, охоплені жахом індивідууми. За оцінками демографів, землетрус знищив півмільйона груп.

Всі екрани в Міністерстві Благоустрою транслювали це жахливе видовище – зображення надходило з супутникових телекамер та поліцейських рятувальних гелікоптерів. Рятувальники кружляли над уламками міста з ввімкненими гучномовцями. Звук не транслювався, але всі знали: над місцем трагедії лунає монотонний голос диктора, закликаючи вцілілі групи збиратися докупи і сигналити рятувальникам, що вони ще живі. Диктор також радив потерпілим групам при зустрічі з небезпечними індивідуумами забивати їх камінням.

Помітивши групу, яка махає руками, рятувальники брали її на борт і везли до найближчого реабілітаційного табору. При цьому іноді доводилося відстрілювати озвірілого індивідуума, який чіплявся до чужої групи з надією обманом продовжити своє особисте життя.

Особи, які чудом залишилися здоровими після смерті своїх груп, могли, як діти, стихійно зібратися у нову групу. Після порятунку такі групи виявлялися незареєстрованими, але з огляду на обставини цей злочин їм прощався. Стихійні групи мали шанс пройти державний аудит, після реабілітації отримати реєстрацію та почати нормальне життя в суспільстві.

Ввечорі, після рятувальної операції, планувалося стерилізувати місце землетрусу. Три чверті гуманітарної допомоги були засобами стерилізації. Узбережжя очистять від органічного та неорганічного сміття й на цьому місці побудують нову інфраструктуру. Щось її хвилювало у цьому плані, але план був розумним, хвилювання ж – абсолютно безпідставним.

Вона підписала проект озеленення території насадженнями по дванадцять пальм, навіть не глянувши у кошторис. Здавалося б, формальність; але як заспокоює! Всі документи набували чинності за підпису кожної групи з комісії, і не інакше. Так робилося для того, щоб всі довіряли усім. Цей ритуал був так само важливий для відчуття єдності суспільства, як і банальне підписання кожного листа групи кожним членом групи. Корнійчук підмахнула ще кілька перспективних програм та квартальний звіт метеорологічної корекції, відчула страшенний голод і пішла обідати.

В їдальні міністерства було людно. Групи завантажували візки їжею, паркувалися біля стін і харчувалися, гучно обговорюючи події. Вона стала біля візка групи архітекторів. Почуття групи з необачною відвертістю висловлювала двадцятирічна особа в окулярах. Розмахуючи кулаком, ця особа переконувала, що архітектурний стиль на узбережжі давно накликав на себе гнів Дванадцяти Апостолів, оскільки був спроектований бездушними монархістами. Особа дослівно цитувала сторінками викриття Тисяча Триста Сорок Восьмого З’їзду Аудиторів Десятої Сесії Синьої Епохи про викриття монархізму як небезпечного класичного напрямку, який несе в собі підвищений ризик рецидивів індивідуалістичної зарази. Архітектори кивали, слухаючи полум’яну промову, і коли юнак нагадав про придушення бунту в Монархічному Музеї (фільм про ці трагічні події якраз транслювався дві доби тому), сива жіночка з сяючими очима поклала йому руку на плече і вигукнула:

– Точно, апостолам давно треба розвалити всі антиестетичні квартали монархістів!

На її вказівному пальці блищав золотий перстень з нескінченністю, вписаною у нуль – ознакою належності групи до Клубу Постмодерну.

В їдальні раптом стало тихо: замовкла музика з динаміків під стелею, мелодія для релаксації, вічний ненав’язливий музичний фон. Настав час оголошень від міністра.

– Колеги! Скажу коротко: ми подолали стихію. Аудитори визнали відмінними наші заходи із подолання наслідків землетрусу на узбережжі,– у динаміках почулися аплодисменти; міністр показував приклад, і всі групи негайно підхопили ініціативу. Овація тривала дві хвилини,– Тепер переходжу до дисциплінарних питань. Всі сейсмологи можуть бути вільні, окрім групи Напалько, яка подала доповідну записку щодо сорокавідсоткової ймовірності серії поштовхів на узбережжі. Група Напалько набуває статусу Аристократії і формуватиме склад нової комісії за згодою Аудиторів. На жаль, є й гірші новини. Зараз серед нас перебуває у їдальні група Корнійчук, арештована рішенням Прокуратури, яке пред’явлене до виконання дві хвилини тому...

Продовження Вікторія не чула, бо хтось накинув мішок їй на голову. Легені наповнилися солодким, слизьким запахом. Жінка втратила свідомість.

6.

– Перше, що ви повинні пам’ятати: сімейне життя невіддільне від групового. Адже група є первинною ланкою суспільства, а сім’я представляє собою механізм біологічного розмноження груп. І не треба цуратися відвертості. Любіть одне одного перед всією групою, та й перед всім людством! – Олексій спіймав Наталю за руку, притягнув до себе і поцілував. Вона, сміючись, цілувала його у відповідь.

Закохані міцно прилипли один до одного. Корнійчук терлися носами і цілувалися, начебто не звертаючи уваги на сто груп в аудиторії. Хвилину панувало мовчання, але потім емоції взяли гору над дисципліною; групи зашуміли, почали так само обніматись. Кілька аристократів у центрі аудиторії почали знімати одяг з партнерів.

Олексій на секунду повернувся до лекції:

– Тепер зауважте: навколо нас шумно, навколо нас відбуваються серйозні події. Молоді групи вперше в житті пізнали радість бути відвертими...

– Не вперше! – зухвало вигукнула вродлива негритянка з групи аристократів. Жовте плаття із блискітками всіх кольорів райдуги лежало у неї під ногами. На ньому валялася зелена хлоп’яча футболка, прикрашена золотим кулаком – логотипом шоу-групи «Всунь». Партнер, задоволено мружачись і топчучись по дорогій, модній одежі, з юнацькою поспішністю пестив бюст дівчини.

– Корінфік, хочеш дванадцять балів? Вважай, що ти їх вже заробив...

Наталя погрозила наманікюреним пальчиком:

– Ця група – звичайнісіньке незаймане хвалько!

Педагоги із задоволенням спостерігали, як червоніє вся група. Окрім однієї негритянки – вона скалила зуби, і лишень Дванадцяти Апостолам було відомо, що вона зараз відчуває. П’ять розгублених пар відволіклися одне від одного. Корінфік колективно втупився очима у точку трохи вище кафедри, уникаючи прямо глянути на Наталю. Інші групи не звертали уваги на інцидент; вони, осмілівши, брали приклад з аристократів, і первісна стихія сексуального досвіду поглинула їх цілком, від мізинців ніг до макушки.

Олексій погладив Наталю по щоці й обняв її за талію; потім сказав гучно та роздільно, як вміють всі педагоги:

– Прошу всіх звернути увагу. Чиєсь жартівливе зауваження відволікло Корінфіка від свята любові, тепер він стоїть тут ніяковий та червоніє.

Аудиторія наповнилася сміхом. Корінфік переглядалися.

– Чи це правильно?

Корнійчук продовжили цілуватися, й інші наслідували їх прикладу.

Уроки сімейного життя в групі були новим предметом. Ще п’ятдесят років тому вважалося, що кожна пара існує сама по собі. Сім’я, за вченням Дванадцяти Апостолів, розчиняє індивідуальність та вкорінює в душі особи паростки групової свідомості. Тому сім’ю терпіли, незважаючи на витівки деяких парочок, що відділялися від своєї групи на тижні й місяці та примушували одногрупників хвилюватися.

Сім’ю почали вчити єдності ще монархісти; тільки за це їх терпіли в останні роки Синьої Епохи. Класик монархічної мелодрами Клодік написав сценарій трагічного серіалу «Двоє», у якому неврівноважений юний атлет зваблює неповнолітню дочку свого групового монарха грою м’язів, красою та ласкавістю. Потім юнак відмовляється виконувати волю монарха, який велів продати дівчину до міського розподільника людських ресурсів. Озлоблений особистою гординею, він поневолює кохану, дурманить снодійним і тікає з нею на катері в океан. Монарх, шокований втратою двох людей, оплакує свою вину і зрікається. Група, звичайно ж, вмирає після цього. Тим часом дівчина приходить до тями і усвідомлює, що її коханець став божевільним індивідуумом. Приспавши пильність егоїста, вона душить його власною косою під час сексу. Потім нещасна відчуває серцем, що її групи вже нема. І дівчина стрибає у море з носу суденця, благаючи Дванадцятьох Апостолів у останній молитві, щоб катер розрізав її навпіл, як була розрізана нещасною долею її група, і щоб Апостоли наситилися кривавою жертвою та вберігли від такої страшної долі всі-всі групи у Галактиці.

Відкритість сімейного життя поклала край старим мелодрамам. А якщо коханці щирі перед групою – чому б їм не бути щирими перед цілим класом? Нова технологія навчання була успішною; Корінфік, як стало ясно пізніше, в цей день завагітнів всіма парами. Інші групи також робили успіхи.

Олексій та Наталя сумлінно кохалися шістдесят хвилин, показуючи приклад пацанві. Вони навіть не помітили, як урок скінчився. Аудиторія очистилася від студентів навдивовижу швидко, коли між рядами промарширувала група поліцейських. Перший правоохоронець в строю робив різкі рухи обома долонями, то складаючи їх, то розводячи по сторонам; від його владного попередження перехоплювало дух і хотілося тікати щодуху. Інші поліцейські несли два чорних мішки.

7.

Нелегальні групи монархістів збиралися у старому кінотеатрі на південному полюсі. Віддаленість від центру міста дозволила власнику Джеку зберігти багату фільмотеку. Не обмежуючись дозволеною класикою, група Джек день за днем показувала нечисельній публіці більшість 4D-хітів середини Синьої Епохи.

Лада і Василь бували у монархістському притоні часто; у дитинстві Василь три роки був монархом однієї групи, поки її не розпустили. Зі школи дітей відучували утворювати монархічні групи – але діти вперто їх утворювали, не зважаючи на те, що час іде, наближається повноліття, коли дитяча звичка до проступку невблаганно перетворюється на злочин проти суспільства. Втім, коханці ігнорували правила, а Корнійчук сприймав державну політику із підкорення сім’ї групі як надто модерну. Тому Корнійчук давав парочці дозволи на сімейну відпустку, не підозрюючи, що своєю старомодністю покриває нелегальну групу монархістів.

Сьогодні Джек приготував фільм-сюрприз.

– Це фільм-утопія! – оголосила група-влсник кінотеатру,– Здогадуйтесь, про що йде мова.

Поки Джека розпитували, що означає слово «утопія», Лада і Василь обнімалися з іншими учасниками своєї групи. Однокласники вже не були такими жвавими й веселими, як тоді, коли вони разом гасали і чубилися по коридорах рідної школи. Та на їх обличчях світилася радість від зустрічі.

– Правильно! Ми будемо дивитись «Мрію про Імператора»! – оголосив Джек. Світло в залі поступово згасло, почався фільм.

Технологію 4D можна порівняти з детективом. На початку книги автор дає читачу справжні та обманні «зачіпки», що дозволяють виявити злочинця: як правило, авантюрну групу, що піддалася впливу індивідуума. Читач мимоволі домислює минуле і майбутнє, забігає уявою вперед, «помічає» те, чого не було і не буде. У темпоральному кіно такі «зачіпки» давалися глядачу безперервно через всі доступні органи почуттів. Глядач відчував ілюзію присутності у чотирьох вимірах; він наче жив поряд з кожним героєм фільму. Двадцять п’ятий кадр, спеціальні окуляри, навушники та сенсорні рукавиці давали режисеру повну владу над часовим простором кінозалу. Тривимірна банальність обрізаних послідовних сцен сюжету зникала; кожна сцена мала свій ритм і контекст в минулому та майбутньому. Кожен епізод фільму переживався, наче повноцінне життя. При цьому окремі глядачі могли відчувати себе не особою, а групою.

Колись темпоральне кіно вважалося розвагою аристократії. Воно вмикало інтуїцію та примушувало думати, тому звичайні групи до таїнства не допускалися. Все змінив Максим Пуассон.

Синя Епоха добігала кінця, і групи по всій Галактиці чекали великих змін. Монархія була модною понад тисячоліття, надихала групи боротися за свої права, свободу та щастя. Вважалося, що все людство повинне прагнути однієї спільної мети, керуватися чистою і світлою ідеєю. А ідею повинен диктувати групі монарх – носитель світлого розуму та апостольського провидіння.

Не змовляючись, більшість груп обирали монархом найталановитішого представника і підкорялися його добрій волі. Монархія стала частиною масової культури. Однак більшість правлячих аристократів насміхалися над монархістами.

Втім, саме серед аристократів виникла найбільш радикальна монархічна течія, яка звала себе «християнами». На кожну сотню привілейованих скептиків знаходився один, що зберігав у себе і вивчав старовинну екстремістську книжку «Біблія». І не просто вивчав – запрошував керувати цим навчанням тринадцяту особу з особливих груп, так званих «монастирів»! Без цієї тринадцятої особи «християнська» група не вважала себе повноцінною.

В тій древній книжці, «Біблії», були дуже небезпечні ідеї. Стверджувалося, що Дванадцять Апостолів – звичайні люди, якими керував індивідуум на ймення Ісус Христос. І цей Христос, стверджувалося в книжці, пожертвував своїм життям, аби спокутувати гріхи інших індивідуумів. Його жертва начебто захищала свободу волі кожного індивідуума, дозволяла окремій особі самостійно робити вибір між добром і злом. Христос видавав себе за сина Господа Бога, єдиного, всемогутнього та доброго, який, нібито, є початком і сутністю всього, що є. Він зібрав групу заколотників, яка нібито й назвалася Дванадцятьма Апостолами. За таке святотатство група була розпущена тодішніми Аудиторами. «Біблія» неправдоподібно описувала чудесне «воскресіння» цього індивідуума після ліквідації стародавніми групами, які вельми винахідливо прибили його цвяхами до дерев’яного хреста.

Секта «християн» викликала загальне обурення по всій Галактиці. Їхня спроба підмінити Дванадцять Апостолів індивідуумом на ймення Бог була огидною, варварською, нестерпною. Однак аристократія все більше захоплювалась «Біблією», ховаючись від народного гніву за своїми споконвічними привілеями. І тоді по світу прогриміло викриття Максима Пуассона.

Група Пуассон отримала аристократичне звання за винахід 4D-кінотеатрів. Максим був її монархом. Але він вважав все людство єдиною групою, якій не вистачає всенародно обраного, справедливого і доброго монарха. Таку агітацію він видавав за пророцтво, а опоненти звинувачували Пуассон у прагненні захопити владу над Галактикою.

4D-кінотеатри збирали мільйонні натовпи та розбурхували соціальні конфлікти. Більшість міст обклала їх непосильними податками. В рідному місті групу Пуассон визнали злочинною, однак ліквідували всіх, окрім Максима. Максим примудрився втекти.

Минуло кілька років, і по всій Галактиці люди почали отримувати електронною поштою таємні документи своїх урядів. Як виявилося, в багатьох містах аристократія планувала узаконити «християнство». Перестали бути секретом і спеціальні методи впливу на монархів, які дозволяли таємно маніпулювати групами. Скажімо, «християни» казали потрібному монарху, що його от-от приймуть в «монастир» та направлять керувати аристократичною групою. Заради цього практично кожен монарх був готовий наказати своїй групі все, що завгодно.

Викриття надсилалися за підписом «Максим Пуассон». Максим – чи хтось під його ім’ям – дав заочно кілька інтерв’ю, стверджуючи, що після втечі таємно проник у «монастир» та взяв собі нове ім’я. Він продовжував кілька місяців таврувати «християнство» і пропагувати галактичну монархію; це виглядало смішно і абсурдно, враховуючи джерело агітації – безумного індивідуаліста. Потім він поширив зашифроване відеозвернення, яке нікому не пощастило зрозуміти, і зник навіки. Відеозвернення довго обговорювали; мало хто вірив у його справжність і у те, що воно має якийсь сенс. Зрештою Тисяча Триста Сорок Восьмий З’їзд Аудиторів Десятої Сесії Синьої Епохи визнав «християнство» злочином та державною зрадою, водночас засудивши монархію як небезпечний класичний напрямок маргінальної контркультури, що несе в собі підвищений ризик рецидивів індивідуалістичної зарази.

Лада і Василь насолоджувалися «Мрією про Імператора» у одному з останніх 4D-кінотеатрів Галактики; а Григорій Корнійчук тим часом наближався до них на бронетранспортері.

8.

Пересувний госпіталь психологічної хірургії припаркувався біля чорної башти міської Прокуратури; з тридцять шостого під’їзду поліцейські вже тягнули до госпіталю групу-злочинця, заламавши руки за спину її особам.

Артем Корнійчук в операційній гортав історію хвороби. У групі була встановлена наявність прихованого індивідуума. Артем знався на таких випадках, тож комісія хірургів доручила йому ініціативу керувати операцією.

Арештованого передали під розписку санітарам. Група санітарів швидко поставила під актом свої дванадцять підписів. З хворого знімали наручники та розводили його осіб по дванадцяти окремим боксам. У кожному хірургічному боксі був екран; хворий міг бачити себе і не втрачати єдності.

– Група Ласло. Викрита у пропаганді монархізму на робочому місці, в інформаційно-обчислювальному центрі,– читав Корнійчук.

Хвора група почала незв’язно протестувати, перебиваючи сама себе. Артем уважно послухав цю маячню і продовжив:

– У показаннях прокуророві, які тут не треба повторювати, бо я ваш лікар, а не слідчий, група Ласло стверджує, що вона є противником монархізму. Але після нічного чергування цієї групи колеги по роботі знайшли приклеєний у гермозоні сервера плакат зі словами «Машини стануть розумними, коли люди створять Імперію». Це один з архаїчних закликів, який апелює до утопічної ідеї програмістів про електронний розум і злочинно звинувачує існуючий суспільний лад у гальмуванні науково-технічного прогресу. Брехливий плакат повісила ваша група. Як ви знаєте, злочини підлягають ліквідації разом із злочинцями.

Він уважно подивився на екран.

– Група Ласло, підійдіть ближче до моніторів.

Хворий підкорився.

– Четвертий бокс. Білявка. Підкажіть ім’я.

Психологічні хірурги звірилися із записами.

– Берта. Ти повісила плакат.

Дівчина розплакалася. Звичайно ж, вона повісила той папірець – інакше навіщо б їй червоніти, коли Артем читав обвинувальний висновок? Він спеціально сказав в кінці про ліквідацію; прокуратура цього не писала, однак заради виявлення божевільної індивідуальності в нещасній хворій групі хірург міг пофантазувати. Плач видав Берту з головою.

– От ваша хвороба. Тепер ми її ліквідуємо.

У боксі Берти погасло світло.

– Група Ласло, ви зцілені і зобов’язуєтесь іменем держави пройти поповнення групи та курс психологічної реабілітації на курортах узбережжя протягом місяця. В цей час вам забороняється брати участь у виробничому процесі та громадських заходах. Прошу санітарів звільнити групу Ласло.

Корнійчук взяв маршрутний лист, але не встиг з ним ознайомитись. Хтось поплескав його по плечу. Хірург обернувся.

– Чудова робота,– сказала йому помічниця,– До речі, прокурорські витребували на зустріч вашу особу. Негайно.

9.

«Титанік» Корнійчука під’їхав до школи. Біля входу панувала колотнеча: кілька дитячих груп затіяли гратися у світову війну. Вони билися, кусалися, топталися по умовному ворогу із заразливим сміхом та завзяттям. Малі Корнійчуки принишкли біля вікон, палко відчуваючи охоту до битви. А з дверей школи вже вибігали вісім груп педагогів, щоб загнати бешкетників на заняття.

Сергій витяг з-під сидіння оберемок різнокольорових пов’язок; на кожній з них було написано «Корнійчук». Діти висипалися з автобуса, а він акуратно зав’язував ознаку групи на голові кожного. Пов’язки полегшували навчальний процес; педагоги читали ім’я на лобі учнів і могли кликати: «Фіолетовий Корнійчук, до дошки!». В школі вчилися троє Корнійчуків: фіолетові, помаранчеві та червоні.

Оксана дочитувала самовчитель на ходу. Сергій поцілував її:

– Успіху! Бажаю виявити в собі аристократичний талант.

– Не жартуй так. Це не лотерея,– відказала дівчина. Але в глибині душі вона вірила, що іспит може виявити дуже корисні для групи здібності. При цьому, безперечно, перш за все перевірялася лояльність. Тож якщо ти не могла внятно викласти історію політичних вчень і у відповідь на додаткове питання довести прогресивну роль анархістів та постмодернізму у подоланні варварського «правозахисного» руху засліплених гординею індивідуумів, жодного таланту жодна комісія у тебе не виявить. Принаймні, так стверджувалося у передмові до самовчителя. Там навіть була цитата з виступу якогось Аудитора: «Поки є хоч один шанс, що окрема особа сприймає всерйоз так звані права людини і, особливо, архаїчні поняття власності та свободи волі – всі її таланти залишаються небезпечними для суспільства та потенційно злочинними». Добре пам’ятаючи про це, Корнійчук визубрила кілька ключових цитат з «Послання Дванадцяти Апостолів Вселенській Церкві» і «Нотаток групи суверенних гуманістів». Якщо їй нічого буде сказати по суті, вона спробує вразити іспитову комісію знанням священного писання.

Оксана попрощалася з коханим і пішла до дверей спеціального шкільного контрольно-пропускного пункту для підлітків, чомусь оглядаючись назад кожні кілька кроків. Діти під наглядом педагогів вбігали до школи оравою, а от випускників впускали по одній особі. Іспитова комісія хотіла мати впевненість, що до приміщення не потрапила жодна шпаргалка. Міністерство Освіти давно пропонувало ліквідувати шпаргалки разом з їх авторами; адже більшість психологів вважали, що ідея шпаргалки є суто індивідуалістичною. Однак Аудитори Міської Ради вже триста років відмовлялися погодитись на цю пропозицію. Серед простих педагогів ходили чутки, що у платних спецшколах для аристократії шпаргалки навіть узаконені – як спеціальний привілей правлячого класу.

Біля входу Оксана оглянулася услід «Титаніку», що від’їзжав від школи. Зітхнула і увійшла.

– Роздягнись! – сказав їй металічний голос, і дівчина підкорилася...

А тим часом діти безперервним потоком йшли і шли до школи; три чергові групи педагогів хором казали малечі: «Сьогодні ми хочемо грати в футбол»; траплялося, що хтось з дрібноти (особливо, дівчата) зупинявся та починав розводити нюні – ну, ви знаєте, питати: чому в футбол, навіщо в футбол; а то й прямо те дівчисько казало «я не хочу грати в футбол»; і педагоги переконували наполегливо: «ти хочеш грати в футбол, як і вся твоя група» та щедро нагороджували запотиличниками всю групу, після чого діти самі словами та кулаками пояснювали одногрупнику, що група хоче грати в футбол.

Троє груп дітей Корнійчуків розчинилися в морі учнів й лилися одним малечим потоком до фізкультурних класів, яких були сотні в шкільному хмарочосі. Вони ще не знали, що до вечора стануть сиротами; втім, почувши це від когось, окрім педагога, пропустили б мимо вух такі дорослі розмови – бо їм хотілося одного: грати в футбол. Груповій свідомості їх навчили ще у яслях; хто погано засвоював цей предмет, не доживав до шести років. Воля вчителя ставала волею групи автоматично.

10.

Михайло Корнійчук кілька годин «вилизував» групову хроніку. Вона мала відповідати всім державним стандартам, замість того – викривала небезпечні тенденції у житті групи. Якщо б він її вів весь час! Тоді б не було таких грубих помилок... Але Корнійчук дозволяв собі вести хроніку кожною з осіб, чергуючи хроніста раз на місяць. Це ніяк не узгоджувалося із рекомендаціями Аудиторів, які допускали чергування хроністів лише на час відпочинку і рекомендували у робочі дні обговорювати формулювання хроніки колективно. Корнійчук вирішив переписати хроніку, щоб вона виглядала сухо та чітко – як документ, а не продукт творчості.

Задача була складною, бо Аудитор витребував хроніку за два роки. Поки Михайло Корнійчук видаляв «вольності» з хроніки, минуло кілька годин. Останні півгодини він ледве стримувався від люті: Олена задуділа на своєму «музикальному інструменті», і ці чарівні звуки повністю плутали хід думок. «Не місяць вдосконалення, а якесь божевілля! Обіцяла читати, замість того дудить. Давно треба відібрати у неї це алюмінієве барахло» – обурювався Корнійчук.

О дванадцятій, одягнувши сірий костюм з галстуком, він тричі вдарив ногою у її двері. «Інструмент» затих.

– Пора! – гримнув він.

До Аудитора їхали мовчки. На виклику значилося: «маг. Перемоги Неб. Воїн., 1736, поверх 119, Аудитор Кротюк».

Офіс аудитора був жовтим двістіповерховим шестикутником, верхівка якого губилася десь високо-високо. Навколо офісу був розбитий парк з дванадцятьма концентричними колами-алеями, між якими щільно їжачилися ялинки. Тут Корнійчук ще не був.

Біля рецепшену на зеленій нефритовій стіні він прочитав напис золотими літерами: «Аудитор Розщеплення». Тільки-но закрилися за ним двері ліфту, як з іншого ліфту вийшов Сергій з тачкою, завантаженою коробками піци. Не встиг Михайло спитати, що це означає, як аудитор запросив їх до офісу – що було дуже дивно, оскільки спочатку зазвичай автомат на рецепшені мав перевірити документи.

– Корнійчук. Вас тут троє,– констатував Аудитор. Він сидів у президії, і кожній з його дванадцяти осіб вельми пасували чорні мантії та золоті медальони,– Що ж, почекаємо інших.

У колі під президією не було, куди сісти. Коло, як і стеля, виблискувало зеленим металічним покриттям. Ходили легенди про те, що може зробити Аудитор з групою, яка викаже до нього неповагу.

Аристократ-Аудитор у президії перешіптувався і посміювався, а тим часом група Корнійчук прибувала до нього на прийом. Григорій в поліцейській формі втягнув арештованих Ладу та Василя. Інші поліцейські заносили непритомних з чорними мішками на голові. Михайло, підкоряючись жесту Аудитора, почав знімати мішки та будити одногрупників. Одне молоде подружжя Аудитора з інтересом слідкувало, як приходять до тями голі Оксана, Олексій та Наталя; останні довго не розуміли, що сталося, і продовжували обніматись. Невдовзі група зібралася.

– Тепер, коли єдність відновлена, я прошу віддати мені групову хроніку,– Аудитор взяв з рук Михайла слухняно простягнуту флешку, гидливо подивився на неї та кинув на стіл,– Оголошую, що група Корнійчук була затримана для перевірки цілісності під час санкціонованого розщеплення...

– Це ж функції поліції, а не Аудиторів! – вигукнув Григорій Корнійчук.

– ...і не має жодних привілеїв суперечити Аудитору, а тому в подальшому такі вигуки будуть вважатися проявами індивідуалізму. Десять років тому група Корнійчук закінчила сторічний цикл роботи на заводі з переробки атомних відходів і після поповнення та реабілітації отримала право на послаблений дисциплінарний режим, включаючи розщеплення, що передбачає участь кожного окремого члена групи в різних сферах громадського та професійного життя на вибір групи відповідно до талантів, підтверджених державною іспитовою комісією. Право на розщеплення є одною з конституційних свобод груп в нашому суспільстві, хоча більшість непривілейованих груп ним не користуються, оскільки Дванадцять Апостолів радили кожній групі гуртом займатись однією спільною справою. Ваша група вибрала розщеплення, і суспільство дало вам дозвіл на це.

Аудитор зробив паузу, наче очікуючи, чи не виявить себе якийсь індивідуаліст хаотичними вигуками. Корнійчук мовчав.

– Перевірка цілісності розщеплення групи Корнійчук зумовлена надходженням до міської Прокуратури ряду дивовижних сигналів. Ми довго їх ігнорували, оскільки закон не передбачає розгляд подібних... псевдо-документів, я б сказав.

Аудитор взяв зі столу стос якихось папірців і показав Корнійчуку.

– Ви знаєте, що це?

Корнійчук мовчав.

– «Рапорт»,– прочитав Аудитор,– «На підставі поліцейської інструкції номер шість повідомляю про підозрілу поведінку моїх одногрупників Василя і Лади, які можуть бути таємними християнами...»

Корнійчук із гнівом і обуренням глянув на свою особу Григорія. Той, здається, був упевнений у своїй правоті, однак мовчав, бо слова йому не давали. Тоді Аудитор спитав, дивлячись прямо на цю особу:

– Корнійчук, один з вас надсилає такі папірці до Прокуратури?

– Нас вчили виявляти злочини та недоліки суспільства,– пояснив Григорій,– У поліцейському статуті написано: «кожен поліцейський зобов’язаний доносити у Прокуратуру про свої підозри»...

– Корнійчук! Де ви бачите дванадцять підписів у цих цидулках?!

– «Кожен поліцейський»... – тупо повторив Григорій.

– Не має сенсу слово без речення. Не має сенсу людина без групи. Не має сенсу людина в поліцейській формі без поліцейської комісії, тобто поліцейського. І кожен документ має містити дванадцять підписів, а не один підпис якогось божевільного індивідуаліста! – Аудитор всіма дванадцяма особами встав з крісел, а спікер, сива напомажена жіночка, мало не кричала,– Якщо б у нас був хоч один доказ того, що в цих цидулках написана правда, ліквідації підлягала б не тільки ваша група Корнійчуків, але й семеро ваших сусідів та сімнадцять відмінних поліцейських, один з яких – начальник дільниці! В древності таких, як ви, звали зрадниками і донощиками! Іуда!!!

Жіночка запнулася. Останнє слово нічого не значило – принаймні для тих, хто не читав «Біблію». Вона сіла і закрила обличчя руками, переживаючи свою необережність. Однак інші особи Аудитора продовжували стояти; вони розуміли, що в залі присутні тільки вони і приречена, розгублена група. Наймолодша особа Аудитора продовжила тихим голосом:

– Однак, дякуючи вашій дурості та благословенню Дванадцяти Апостолів, жодних доказів у світі не існує на підтвердження вашої брехні. Та й ці цидулки ваші не існують, бо закон є чітким: папірець стає документом лише з дванадцятьма підписами зареєстрованої групи. Тому група Корнійчук визнається винною у деструктивному монархізмі, наклепі та державній зраді, а також підлягає розпуску та ліквідації. Діти цієї групи будуть реабілітовані та розміщені у державному притулку при Центрі Людських Ресурсів Міністерства Промисловості.

Аудитор молодою особою з розмаху вдарив ребром долоні по зеленій пластині на столі. В кімнаті стало темно. Через секунду світло ввімкнулося.

Металева підлога загадково виблискувала. Пуста, чиста і охайна. Без жодної краплі крові.

– Завжди дивуюся... Завжди хочу побачити... – прошепотів Аудитор сивою напомаженою жіночкою,– Як хотілося б знати, що з ними відбувається!

Зі збірки "Я - традиція"

Читати коментарі (1)
Рейтинг Оцінили Переглянули
1 Микола Нечета. 700
( написати коментар )
Микола Нечета
2013-11-11 13:42:37

забагато іносказань. мої мізки вже застарі для розуміння Езопової мови

(відповісти)
( написати коментар )