як на мене - надто вже модерново-натягнуто. традиційно, якщо хочете. сам образ якщо не банальний, то наближений до банальності подальшою формою.

мені не те щоби зовсім не сподобались, яале як на мене вірші, які могли писатися ще століття тому - вони вже трохи не на часі

вірші, які писалися (і могли писатися) сто років тому - будуть на часі завжди. І навіть іще через 100 років.

щодо форми - обираю її відповідно до внутрішнього стану. Вірніше, зміст того, що я пишу, сам обирає відповідну форму.

а щодо того "на часі чи... не на часі" - то, кицю, не хочу тебе образити - не тобі вирішувати.

ретельне слідування модним формам - вишукане графоманство:)) До речі, знаєш хто таким був?... Брюсов. А ти, як я зрозуміла, намагаєшся бути модним.

І дещо мені дуже щиро подобається з твоїх речей (там, де ти не нагадуєш Брюсова)

До речі:

"і не кажи, що ідуть по зебрі збочнеці

(навіть якщо дорога уявна)"

кожному - свої зебри.

Але за відгук - дякую. Щиро!!!

:))

я Брюсова, схоже, не читав. модним бути не намагаюсь - моя творчість сама з мене пре. але от щодо "не на часі" - то поезія пішла далеко вперед у своїх виражальних здібностях і сенсотворчості. щодо зебри - це гарний вірш. конкретно цей - гірший. знову ж - не мені вирішувати, звісно, але це - саме моя думка, я не претендую на об"єктивність.

щодо слідування - то це, звісно, особисто. і я - особисто - нічому не слідую. цим перехворів уже років зо три тому, а до цієї моєї теперішньої форми прийшов через сонети.

киць

то ж виходить - ти у нас постмодерний Зеров?...

кицю, ти неймовірно добрий і хороший. А що було би поганого в тім, якби ти писав сонети?.. Ні-ні. Я не заперечую проти твоєї форми. Не проти "нових" виражальних здібностей. Просто в дечому ти сам себе заперечуєш - не форма має дикиувати внутрішнє, а навпаки... І до того ж - людина мусить змінюватись, оновлюватись. Просто бути собою.

Справа в тім, що на даний момент тобі близький вірш по духу, за творчим сприйняттям "про зебру". Але знаєш - кожної хвилини ми вже інші. Тому і виходить: що іноді, як ожина, а іноді - як зебра у відповідній формі.

Людина завжди протестує проти "чужого", що не є властивим саме їй. Коли ти є розчарованим. Коли ти не отримуєш того, що насправді сподівався прочитати. Але слідуючи теорії рецептивної естетики, саме ті твори, які нас розчаровують, лишають відбиток.

а куди пішла поезія, скажи мені?... в який перед вона пішла?... до якої такої сенсотворчості?... ми складаємо пастіш із надписів, що на стінах у туалетах - але я читаю інше. Але я люблю Хвильового + Жадана і вважаю їх плодами одного дерева!!!

А ти - сосбисто ти - знаєш якого дерева ти родом?..

Кицю, ти - неймовірно хороший. З тобою приємно вдаватись в полеміку.

(метамецол)

дійсно, образи чіткі, тбт виразні, неоромантичні, хоча після неоромантиків звичайно ж видаються дещо блідими. Щоб написати неоромантичний твір треба бути більшим за самих метрів цієї естетики, бо інакше вийде блідо.

Ну, це могла б бути пісня, але після сьомого "ожиновий сік" хочеться (викреслено) не хочеться співати.

А от скляні крила - це гарно.

так... сьомого "ти пив з мого серця ожиновий сік" - можеш не читати:)))

мо" поспіваємо? чи як...

:)

а якщо серйозно: немає тут неоромантики. Немає.

мо" трохи музики. мо" трохи малюнків.