На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Сповідь Сонця

Шон Маклех, 18.08.2013 року



(або спроба передмови до поетичної збірки Ірини Мазуренко «У шклі буття»)

«…Мало прожити життя, -

Треба життя зрозуміти…»

(Євген Плужник)

Колись в молодості довелось мені чи то служити чи то працювати матросом на рибальській шхуні «Керрі», що рибалила в Атлантиці під проводом капітана Дональда О’Фінеґала. Так от, був там на шхуні моряк на ймення Рой МакЛірі – він часто розмовляв з туманом (навіть тоді, коли в цьому не було потреби). Він погано закінчив – коли зійшов на берег (списали чи то по старості, чи то по причині його занадто сильної задуманості), то він застрелився з мисливської рушниці у старому будинку в графстві Кілдер. Але я не про це. Рой колись сказав мені одного холодного дня, коли тріска ловилася особливо погано: «Все в світі марнота. Тільки вірші та пісні чогось вартують. Заради них варто жити.» Я часто чув як він вечорами (відпочиваючи після роботи чи вахти) грав на банджо і співав сумні ірландські пісні… І я думав – Рой правий. Все тлін. Все минає. Тільки поезія вічна. Вона існує ніби сама по собі. Її придумують не поети. Вона сама знаходить поета, щоб втілитись у світі людей. А потім знову іде у свій світ початкового і сущого. Або лишається назавжди серед людей…

Саме про це я думав читаючи збірку Ірини Мазуренко «У шклі буття». Що найбільше дивує і вражає в її віршах – так це прозорість. Вони прозорі як Венеція в березні. Зависають в повітрі як провесінь, як легка відлига норвезької зими.

У давніх ірландських легендах поет – це особа потойбічна. Особа більш наближена до богів ніж друїд. У свій час Варлам Шаламов бачив поезію як спосіб віри. Саме сакральність – прихована чи явна – відрізняє істинну поезію від простої гри в слова. Це відчувається в цій збірці:

«…Кресляр

Бджолу

Закреслить…»

Справді! Кому ж закреслювати бджіл як не кресляру? Отому вічному кресляру який все закреслює, стирає своїм моторошним ластиком, але малює знову і знову. Колись люди жили в картині, яку намалював на глечику художник майстер Бо. Нині світ постіндустріальний. Люди живуть в кресленні, мальованому на шматку папері креслярем. Все чорно-біле. Суцільне графіті мальоване графітом. Чорні лінії які перетинаються чи не перетинаються (в залежності від геометрії якою мислимо). І в оцьому лінійному світі сподівань найважливіше це фарби. Фарби, які нам дарує поезія. Вона втілюється через поетів – приходить сюди, в світ сірості зі світу справжнього, зі світу кольорів.

Ця збірка не просто кольорова, вона тиха. Як медитація. Як споглядання:

«…І тиші височінь

У патині рожево-бірюзовій

Неоліту

І трунок чебрецю…»

Ми всі шукаємо корені. Шукаємо предковічне. Цивілізація починалася там і тоді – в добу неоліту. Ми забули про це. Згадуємо тільки зараз. Точніше починаємо згадувати. Більшість людей мають діряву пам'ять. Решта ж скаржиться, що пам'ять у них занадто довга і глибока – і сприймають це як хворобу. І в той же час всі забули про неоліт – епоху істинного. Коли люди відчували камінь і зерно, смак меду і глибину неба, м’якість землі і твердість вістря списа, швидкість оленя і повільність моху… Ми загубили це відчуття предковічного. Мислимо швидкостями металічних монстрів які самі ж створили. А хочеться дихати і пити холодну воду. Хочеться спілкуватися з птахами і лісовими звірятами.

«…Деревинка-флюгер

Справжня примара…»

І справді – нині це тільки привиди… А колись вони були живими – справжніми. З ними можна було розмовляти… Ніні з ними можуть розмовляти тільки поети… Поети нині сповідаються читачам – кожний вірш справжнього поета як сповідь. Але сповідаються нині не тільки поети – Сонце теж…

Шон Маклех

Читати коментарі (12)
Рейтинг Оцінили Переглянули
16 Оля Д'оля , тиха вода , Світлана Жукова , Роман Миронов , Neti-Tel , Микола Нечета , Деркач Олександр , Окайда , Арфіст , Даринка Снігур , InvictuS , Ляля Райдуга , Ольга Ілюк , Борис Смиковський , Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ , Ем Скитаній. 782
( написати коментар )
Оля Д'оля
2013-08-19 04:46:15

Яка сонячномудра і яскравопрозора передмова! Дивовижно щиро запрошує у світ поезії Ірини Мазуренко. Схиляюсь...

(відповісти)
Шон Маклех
2013-08-23 13:20:03

Дякую за відгук! Нині багато цікавого пишеться багатьом цікавим людям. Треба помічати це... Я спробував подивитися на цього автора і цю збірку ось так...

(відповісти)
тиха вода
2013-08-19 08:45:47

хоч Ви й почали розповідь про поетичну збірку з негативу, (Рой МакЛірі - натяк, що він  не сповна розуму, розмовляв з туманом, був в собі, погано закінчив, списали на берег, можливо по старості, застрелився з рушниці, в старому будинку...)

але я Вам всеодно повірила, що збірку варто прочитати, мабуть цікава поетична робота

 

Ви підкреслюєте, що поети нині сповідаються читачам, і Сонце - нині.

А раніше?Поети?

А Сонце раніше - хіба цього не було?

(відповісти)
Шон Маклех
2013-08-23 13:28:27

Насправді, я не знаю як правильно треба писпти передмови до чужих поетичних збірок. Вирішив писати так як пишеться і писати про те, про що думається після прочитання... Насправді, це, звісно, не осмислення, а лише резонанс...

Як на мене раніше Сонцю не потрібно було сповідатися - бо воно було частиною гармонійного світу. Нині ж гармонія порушена...

(відповісти)
Анонім
2013-08-19 11:21:11

Якщо  Ірина  Мазуренко  сподобалась  Вам,  Шоне,  -  обов'язково  почитаю!)))

Ваша  спроба  писати  про  поетів  не  менш  поетична,  ніж  Ваші  вірші!)))

Аби  про  мене  хтось  так  написав!))) 

Дякую!

(відповісти)
Світлана Жукова
2013-08-19 11:24:34

Оцей  анонім  -  це  я,  Шоне!)))

(відповісти)
Шон Маклех
2013-08-23 13:36:14

Сприйняття поезії - справа суб'єктивна. Кожен бачить в поезії щось своє, сокровенне. Я прочитав цю збірку і подумав ось так... Автор попросила мене написати передмову - я спробував...

(відповісти)
Neti-Tel
2013-08-19 15:12:38

Десь я читала думку, що індійські аскети - муні - надзвичайні гордеці,

бо почувають себе винятковими, надзвичайно особливими, майже непричетними до цього світу :)

в мене закралася підозра, що у вас така сама справа і з поетами :)

 

а передмова написана дуже гарно, образно.

(відповісти)
Шон Маклех
2013-08-23 13:31:01

Насправді аскети завжди тікали у пустелю і хащі тому, що світ людей викликав у них відразу. А потім вони вже шукали виправдання цього вчинку - мовляв, потрібно шукати істину та пізнати Бога. З поетами все якраз навпаки....

(відповісти)
Даринка Снігур
2013-08-25 21:58:05

взагалі люблю передмови, особливо ті,

що цікаво написані )

ти ще книжки не знаєш,

а вже раптом затягуєшся )

 

(відповісти)
Шон Маклех
2013-08-27 12:49:49

Передмови - це найцікавіше, що буває в книжках... Все іеше  - так... Післямова... Я знав одного дивака який взагалі - читав тільки передмови.

(відповісти)
Анізія
2014-01-09 22:38:39

Передмова світла, тепла, добра, сонячна   і дуже людяна.

(відповісти)
( написати коментар )