ірмос
засинаючи в позі ембріона
у своїй пірозі
схожій на листя лотосу
ти поринаєш у води
плаваєш глибокими теплими калюжами
вкритими осіннім листям
тебе несе течія
золотий дощ
цимрить небом
котре між нас
у нас
котре запливає у наші безмежні легені
його золоті ріки-зірки всотуються нашою кров’ю
котра від того шаленіє
золоті цямринки дощу
падають на наші спраглі язики
всотуються в нашу слину
летять безмежністю нашого тіла
нашими снами
лежачи у своєму човні життя
я пролітаю потоками голосів
давніх по вінця наповнених
- як серця поетів –
повних по вінця
- як води тихого океану -
- як піски сахари -
- як абрикосовий цвіт на узбіччях вулиць –
ці голоси вигинають свої спини-потоки золотими водами
несуть мою душу, загорнуту у листок,
злиту з моїм золотавим тілом – настільки міцно
що вони залишаються вірними одне одному
по кожній новій смерті чи народженні...
15.10.2006
Харків-Київ
| Рейтинг | Оцінили |
|---|---|
| -1 | wokolad. |
2006-10-17 18:00:46
вірші з подорожей мають особливу карму
твої вірші особливо
закінчення гасить
як крапля гасить сигарету
цссссссс
відпадає фільтр
смак пальців плантаторів
і зимні слізки плакальниць
.проїхали.