На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Счастье не умирает

Микола Нечета, 31.08.2013 року



Несчастным или счастливым человека делают только его мысли, а не внешние обстоятельства. Управляя своими мыслями, он управляет своим счастьем. Ницше

Эпиграф: знать оттого оно и мимолетно,

что длится будто с час...

Якісь побутові речі навалились комом. Ти ніби світло у віконці, але чекання додає турбот. Чи я лізу в особисте недоречно, не хочу щоб ти вважала мене безцеремонним. Я комплексую щодо нав'язливості. Якщо обтяжую, не соромся, кажи. Сам переглядаю своє ставлення до релігії. З обережністю приміряй на себе заповіді. Це жидівська віра, щоб хто не казав. А вони хитрі. Ми ж будьмо справедливі. Пиши, бо сумно одиноко. Я дивний?

Якесь дежавю щодо твого голосу. Вже слухаю його на відео не вперше, але все одно не покидає відчуття, що я його вже ніби чув, і саме таким собі і уявляв. Ніби повертається до мене те перше почуття, що виникло, коли відкрив Тебе для себе, коли писав тобі коменти не находячи відповідних слів, що здавались блідими і невиразними. від Тебе таки можна втратити голову, і хто мені тоді її поверне?

Трошки бігав в лісі. Ні зайців ні лис не бачив, поховались від мене. чи то я неуважний, чи замріяний. Колись в гущавині натрапив на чиюсь лапку з роздвоєним копитцем. Що то за тваринку там зжерли не знаю, чи звірі, чи люди. тільки саме чорне немов скляне копитце було таким привабливим, а сама ніжна шовковиста шерсть була така молода, як сама смерть. Я потримав в руці знахідку і відшвирнув від себе. Колись на битві екстрасенсів я бачив саме таку річ у однієї учасниці. З неї роблять рукоять ножа. Але я б не зміг тримати нагадування про смерть біля себе, хоч як би невинно воно не виглядало. Чи прийде час коли припинимо вбивати тварин? Ми їх таки вбиваємо, купуючи м'ясо. Носячи шкіру і хутро. Щось мене заносить. Не бери в голову. Вчись, не лінись. Хочу щоб прєдкі пишались тобою, і я трошечки. Поспілкуємось онлайн, сподіваюсь. Квітни.

Я ні словом тобі не збрехав і ніколи цього не зроблю. Я писав комусь що намагаюсь ЖИТЬ НЕ ПО ЛЖИ, як Толстой, Солженіцин. Пам'ятаєш Висоцького: Снег без грязи, как долгая жизнь без вранья. из Белого безмолвия.

О.К. Слушаюсь и повинуюсь, как Джин из зелёной бутылки. Что-то мы всё не о нас. Есть самые важные на свете ТЫ и я. И мир завистливых лилипутов. Шучу.

Мне кажется, что ты можешь не видеть все мои посты. Раньше гебня контролировала всё что я пытаюсь отправить ты не видела всех моих сообщений я не получал твоих потом обнаружил их в почте сейчас слушаю Оператика "Шайн", очень и очень! Я очень много думал о тебе, ситуации. Я просто выбираю, что главное сказать тебе из 100% необходимого, и понимаю, что не могу сказать и 1. Я оказался не готов к этому, я ждал но не думал что скажу. мне просто хорошо и спокойно стало от твоих слов. Я сомневался в прежних предубеждениях по отношению ко мне. Ведь ты читаешь небольшую часть брошенных мною текстов очень давних. я бы по ним посчитал себя сам придурком. это была идеологическая война без правил с кремлём.

Ты не поверишь, как давно у меня не было секса. Я не импотент, и проблем никогда не возникало с женщинами. Но сейчас не хочу с кем попало, а того с кем хотелось бы может быть вааще нет. Мой аскетизм приводит не то чтобы к неуверенности в себе, а просто даже мне сложно даже говорить на тему секса. Я боюсь обидеть тебя . Мне кажется, у нас бы тема аноргазмии была бы неактуальна. Только сумела бы ты увидеть во мне то, что освятило бы наши отношения. могу рассказать тебе о своём первом чувстве. На первом собрании поступивших в ВУЗ, ко мне с братом подошли две очаровательные девушки и сказали : Мы из вашей группы, давайте знакомиться.

Одна из них обворожительная блондинка с длинными слегка завитыми волосами влюбилась тогда в меня с первого взгляда. Её звали Наташа. Я тогда был прикинутым в фирмовою шмотку, курил настоящие фирменные сигареты из валютной "Берёзки" Сантос Дьюмонт, Сейнт Моритц, Мо, Данхилл, Пэлл Мэлл. не то фуфло, чем завалена сейчас украина, а крутые по 6 марок западногерманских за пачку. Тогда в Полтаве таких не видели даже в телескоп. Мне даже сказала однажды тёлка симпотная, которая стреляла у меня сигаретку возле бара Турист у реки: А вы не местный. Здесь город поцов и жлобов. Такие тут не курят крутые сигареты.

У нас всё закрутилось как в кино. Началось с хороших уважительных дружеских отношений. Кино, театр, цветы, кабак, дискотеки. Нас прозвали Великолепная четвёрка из зависти. Весь институт нам завидовал. Преподы уважали только нас, мы ходили на занятия в джинсах. Нам говорил препод английского, я вернулся со стажировки из Штатов, там все ходят так как они (мы), а вы все остальные не студенты а маменькины сынки и дочки. Потом был колхоз, где была ненапряжная работа а по вечерам идиллия пейзанского бытия. Стога сена, лошади и громадные, нереально-яркие звёзды. После города, где мы выросли, это было единение с природой.

У братана с его подружкой закрутилось просто бешено. Но они скрывали это от нас с Наташей. Хотя нам было фиолетово, чем они занимаются. нас тянуло со страшной силой друг к другу. Мы лежали в стогу душистого сена и под шорох шуршаших мышек, и не обращая внимания на пасущихся коней мы любовались звёздами и впервые в жизни по-взрослому целовались. Тут выяснилось, что мы обое не против заняться сексом, но опыта ни у кого нет. Я знал о сексе всё, что было в печати в застойные времена, что рассказывали старшие друзья. Она - ничего, или почти ничего. до встречи со мной её вообще смешил даже намёк на секс без любви. Она однажды отказала московскому дипломату предлагавшему увезти её в Японию, потом морскому офицеру красавцу и лётчику соседу. Она просто посмеялась над ними.

Она рассказала, как непривыкшие к отказу девушек крутые дипломаты и офицеры были высмеяны ею, как похотливые животные, самцы. она даже не могла представить себя рядом с ними. Даже в мыслях быть с нелюбимым казалось кощунством или святотатством. Она несла себя по жизни гордо и смело. Всегда с высоко поднятой головой. и душа её была чище родниковой воды.

Запах її волосся зводив з розуму, бо вони пахли цнотою. Вона розповідала мені, що коли за нею в повний тролейбус вліз якийсь симпатичний парубок, її волосся закрило йому все лице. Та коли вона спробувала прибрати його вперед, спитавши чи не заважає воно, то почула у відповідь: Ні, не треба, воно таке духмяне, що я зараз втрачу свідомість від його аромату.

Нам так було добре разом, що весь Світ здавався нам лише скромним додатком до нашої безмежної Любові, хоча про неї я тоді говорити соромився, та і не дуже потрібні були нам слова.

Але всьому свій час. І тоді, дивлячись на зорі і розстібуючи гудзика на туго обтягуючих струнку фігуру джинсах, я нікуди не спішив, нічого не соромився і не боявся, бо поруч мене лежала закохана цнотлива дівчина, що довірила мені своє тіло і Душу без вагань і сумнівів, як достиглий колос падає до ніг косаря, чи жнеця, як буде вірніше українською.

Ні, я не одружений. Історія, яку я намагаюсь розповісти, найромантичніша в світі, але з трагічним фіналом. Сьогодні я закоханий у Тебе!

Ти не курва і не стерва. ти найкраща в світі. Я вже писав що втрачаю голову від тебе. Ти не закохана, тому мозок не виробляє гормонів щастя. Без них ти відчуваєш себе обманутою. треба щоб лише від доторку чи цілунку земля упливала з під ніг, щоб хотілось літати, любити весь світ від того щастя, що неможливо виразити словами, що розумієш що тобі не повірять який ти щасливий, бо в світі нема таких слів. Це лише брак справжньої любові. ти не така як всі. зрозумій. повір.

Це твій каже, що в тобі щось не так? У тебе був взагалі оргазм - інтенсивні скорочення матки, як спазм, чи навіть удари чи поштовхи відчуваємі чоловіком. Це інколи відчутно як періодичні удари в головку пеніса, ніби хтось стукає. оргазм то фізіологічний механізм допомагаючий матці втягнути сперму чоловіка внутрь. Шійка матки розслаблюється, а тіло матки скорочується, виштовхуючи назовні слизову пробку з шійки матки. потім тіло матки розслаблюється, втягуючи подібно гумовій груші сперму, і нарешті стискається шійка матки. Ось чому після сильного оргазму, ще і многократного, митись пізно, бо хвостаті вже всередині твого тіла. якщо жінка не хоче завагітніти - оргазм психологічно блокується, і він навіть не фізіологічний. Секс без любові - мастурбація у піхві.

Питай, що незрозуміло.

Я не зустрів більше такої, бо таких більше нема. от хіба що ти. Але ти далеко. І ми любитимемось віртуально, доки зможемо.

Я розстібнув нарешті кляті тугі новенькі джинси, чи ні? Згадав. Мені набридли мої спроби і я сказав прямим текстом: може ти сама розстібнеш того гудзика, бо я пальці зламаю, або вирву його? Моя рука ніжно проникла до дівчачих трусиків і я відчув що там вже все мокре. Вона хотіла мене як і я її, тільки набагато сильніше. Бо ті місяці, що минули від її кохання з першого погляду, були для неї справжнім пеклом і раєм. Вона не була певна, чи відповім я на її щирі почуття. Чи достатньо гарна вона для мене. Чи не відштовхну я її щиру довіру?

Коли ти завтра будеш в мережі?

Все. Відпочивай. Закінчення історії буде завтра. Цілую тебе у шийку за вушком.

Не дуже я поспав, хоча прокинувся цілком щасливим. в пів на шосту від шаленої, майже болючої ерекції. мабуть то був час для уроку кохання, але Ти була далеко. і не моя.

Гаразд, продовжимо сповідь. Просто сказати, що ми були щасливі - це не сказати нічого. ми були скажено, шалено щасливі, до тої міри (чи скоріш її відсутності), що нам навіть не спадало на думку замислитись, чи відчуває вона оргазм, чи його не було і близько, як у більшості ненароджувавших жінок. нам то було байдуже, бо ми були щасливі.

Розповім тобі класичний випадок з підручника сексології. до дохтура звернулись молодята, що були цілком щасливі в сексі і коханні, але чомусь не мали дітей. виявилось, що вони не знали доладу що і куди треба вставляти, а якось терлись друг об дружку і були цілком задоволені і щасливі. Щастя в секасі не залежить ні від оргазму, ні від чого, крім любові. Секес без кохання не може бути нічим іншим, ніж жалюгідною підробкою, самообманом, тикаловом духовно неповноцінних створінь. якщо справді любиш - не будеш боятись ні болю, ні крові, а навіть біль сприйматиметься, як насолода.

Коли ж кохання нема, а хлопцю припекло трахнутись з целкою, то не знеболити спреєм-анестетиком, пхати без любрикантів (змазки)це неповага до партнерки, насилля, якому немає виправдань, що може надовго відбити охоту до стосунків і чоловіків взагалі. Якщо ще не зрозуміла що ми всі тварини, читаєм далі. А ВОНО виявляється у тебе вимогливе! Тільки не хватає розуму зрозуміти, що вимагає того, на що не має морального права!

Я на перепутті. Якщо не розповім, якою була моя Наташенька - капітошка, якою особливою людиною, Тобі не зрозуміло буде, за що ж я саме її покохав. І моя історія зведеться до смакування інтимних подробиць статевого життя, - чого я не бажаю в жодному разі.

Що вона не така як всі ми, будучи студентами ми відчули одразу. По серьйозності ставлення до навчання. вона не дозволяла собі з'явитись на пари в брудному, м'ятому білому халаті. тим більше з невивченою темою. Пацієнти всі, як один відмовлялись вірити, що вона така ж студентка, як і всі ми, а не доктор. Кожен раз дивуючи нашу групу, коли наполягали, щоб їх оглядала саме вона, бо вона справжній доктор, а ми студенти роздовбаї.

Це тому, що вдягнена вона була стильно і вишукано, халат був білим і накрохмаленим, з анаграмою, дбайливо вишитою на кишені. в руці завжди була папочка з конспектом, чи історією хвороби. а на шиї висів фонендоскоп. І завжди була авторучка. Тобто весь її зовнішній вигляд і внутрішня робоча налаштованість недвозначно давали зрозуміти пацієнтам, що ця симпатична дівчина нізащо не прогавить важливий аспект їх захворювань. Вони серцем відчували особливе тепле ставлення до них з її боку, а людей у цьому обдурити неможливо.

Звісно жаль, що все менше подібних до неї лікарів залишається, а може вже і зовсім нема, хто зна. та тобі мабуть вже набридли медичні аспекти. О.К. Ближче к тілу. як казав Гі де Мопассан. тобто Ося Бендер. повернемось у колгоспний рай. зорі, сіно, приголомшливі цілунки і моя рука у штанях моєї любої Тотоші. Що відчуває хлопець коли вперше в житті забирається в трусики до коханої нехай розкажуть поети. Скажу лише що було цікаво. ось тільки перший секс у сіні видався нам занадто екстремальним і ми вирішили піти до власної кімнати в одноповерховій будівлі нашого колгоспного готелю.

Біля входу за столиком під єдиною лампочкою сиділи хазяєва життя - місцеві парубки з великою каністрою самогону і залізною кружкою, яку вони тільки і встигали наповнювати, коли хтось із студентів заходив чи виходив з бараку. Ми чемно відмовились від фейсконтрольної самогонки, а може я трохи і тяпнув, але напевне не тоді, бо не хотів псувати перше враження коханої пьяними спогадами.

Ми опинились у темній кімнаті наодинці, майже у темряві і тепер вже настав мій черьод розстібати зіпер своїх мериканческих джинсів Jordans обцяцькованих зірковоматрацними прапорами та прочими фєнєчками з металу. В нашому місті були одні такі трузера, тому мене знала на пентагоні (п'ятикутний фонтан у центрі міста, ) всяка собака. Непросто розстібнути зіпер, якщо його підпирає чоловіче достоїнство готове к труду і оборонє, важче хіба що застібати його, коли нема куди сховати червоного богатиря. Нарешті я видобув своє багатство з обтягуючих джинсів і заліг на ліжко, а мій член безцеремонно стовбичив доверху ніби хизуючись собою. Ну ж і величенький він у тебе, мабуть ще й смачний?! пожартувала Наталка. Дозволь його поцілувати. Починати перший секс з целкою з гарного мінєту - це ж мабуть мрія кожного справжнього чоловіка! О.К. Baby. Just do it.

Не те щоб я був нетерплячим, але кінчати у рот ще не йобаній целці - це як на перший раз було занадто. Тому я, не втрачаючи дарма час, потрошку зняв з неї блузку і бюстгалтер, доки вона проводила особисте знайомство з моїми визначними місцями, і тактично запропонував перейти к траху. Стягнути з неї джинси ніякого труда нє составіло, але все ж моя недосвідченість зіграла зі мною злий жарт. Не треба намагатись збити целку, на пружинному ліжку з геть розтягнутими пружинами.

Замучиш себе і зробиш боляче коханій. Я ж не садюга, щоб так мучити дівчину. І ось коли вже нарешті я майже встромив куди треба, вікно раптово распахнулось і до кімнати влізла велика коняча голова. Цю картіну Рєпіна забути не можна. Кровать біля стіни, поруч вікно, і тут з'являється коняча пика майже над твоєю стурбованою сракою. Яка там єбля! Я підхопився як у жопу вжарений і витолкавши кобилу за вікно, зачинив шибки. Настрій на єблю був геть зіпсований, але що молодим унивать? Ми швиденько оділися і вирішили перевірити кому ж ми завдячувати мусимо.

Ми тихесенько вийшли з общагі, підійшли до вікна нашої кімнати і побачили, що біля вікна стоїть наш одногрупнік Толік, товстий веселун, і прикривши збоків лице руками щось видивляється у темній кімнаті де щойно були ми. Поплескавши Толіка по плечу, ми тихенько спитали: Там щось цікаве видно? Він обмахнувсь від нас рукою, дєскать не заважайте, ідіть собі. І тут лишень зрозумів, що це ми, ті за ким він підглядає. він зніяковів, сказавши: А я тут на кобилі катався, під'їхав до вікна, хотів подивитись чим ви там пішли займатись, а вона дурна все зіпсувала - голову до вікна встромила, бо шибки не зачинені були. А може їй теж стало цікаво?

Ну, ти не тушуйся, дивись на здоров'я, ми ж скоро повернемось! Пожартували ми з Толіка і повів я свою голубку до туалету, куди одній їй було йти страшно серед глупої ночі. А наступного дня нас терміново повернули на навчання. Її під присмотр матусі, мене до гуртожитку і перший секас відклався на непевний термін. Та не пам'ятаю, щоб хоч хтось з нас жалкував з цього приводу, бо песдостурбовані лише тупі малолєткі і мужлани. Ми ж поважали себе і партнера.

Щоб було як в пісні: Я сочиняю роман, рома рома роман, моей жизни. Я вже думав ти зовсім не з'явилась, доки не побачив лічильник повідомлень. хоча міг і хтось інший залишити, я чомусь повірив, що це ти. ти ж обіцяла, і дотримала обіцянки, як, між іншим, і я. Навіть не знаю. що робити далі - закінчити ще не початий роман в кількох словах, розчарувавши і тебе і майбутніх читачів, чи не кваплячись (або не відкладаючи в довгу шухляду) взятися до роботи? ніби і натхнення є через мою віртуальну закоханність у тебе. Зізнаюся - я плекаю надію, що пізнавши мене чуть більше, Ти теж хоча б трошки нерівно дихатимеш до мене.

Можливо, люба читачко, тобі теж буде цікаво за що ж мене покохала моя Капітошка? Бо, якщо я не був особливим і неповторним, моя історія лише банальний переспів споконвічних ромева-джульєтних сюжетів. краще було б спитати про це у неї, але, оскільки у нас були такі розмови, я спробую передати їх зміст не вихваляючи себе, але й не применшуючи своєї головної ролі в тій сповіді, що ніколи не чув жоден святенник.

Щоб Тобі - моя єдина читачко, було цікавіше треба давати маленькі назви главам чи сюжетикам мого файлу. Прийшла пора цьому: Про статуру Аполона.

о))) з нетерпінням чекаю..) я дуже хочу, щоб ти описав свою роль)

тобі до речі так кльово виходить це все описувати на українській мові. я маю дар передбачувати ... я дуже тебе прошу - пиши це, як книгу..... повну почуттів, емоцій.. це так гарно... кожен захотів би прочитати. я вчора перечитавши твоє, зрозуміла, що читач 21 століття саме таке й мріє читнути, життєве...

між тим давай кілька порад, так як і ти робиш.... то зажовує, хочеться читати далі і далі..... круть! чесне слово)!

якось скину тобі свою почату книгу))) ну але в мене набагато гірше все написане, без пристрасті)) просто життя...... ) планую за 2 роки це все виписати краще, щоб був бум)! і теж видати. отже, любий, маєш приблизно два роки, щоб написати книгу, видати її разом зі мною, і ми зможемо слідкувати разом (одночасно) за процес реабілітації суспільства)))))

а у тебе новий обєкт захоплення. Оленка)))

зіпсований життям чоловік завше розмінюється на кілька сторін)

Якось і не помітив за спілкуванням з Володею про його переклади як з'явились твої повідомлення. Я трохи хвилююсь за тебе, пиши хоч в двух словах як особисте і навчання. Мене хвилює твоя необізнаність в сексі. Ти ж можеш залетіти, а аборт - то вбивство. напиши як є, не соромся, вважай мене особистим лікарем. Ти дуже гарна, передивлявся твоє відео, надійшли мені ще фотки, ти така різна. Чи зачіска тебе змінює?

Побійся Бога, я її сприймав як дитину по фото, але вона старша і вже здається одружена. такими як вона чоловіки не захоплюються, через них голову не втратиш, як через тебе. А мати такого друга я б не відмовився, вона справжня! патріотка.

Зайка, прочитав твій комент і чуть не плачу. Де ти там побачила, що хтось не так сприйняв твій виступ? Юрахо похвалив тебе, то в нього так голова устроєна по-особому. не може він висловлюватись просто. Йому необхідно втиснути в одне речення безліч інформації. Він щиро написав - я твій вболівальник. Тобто ти мені подобаєшся. Я своїм коментом натякнув, що люди мислять простіше, але скоріш схвально відносяться до молодості і таланту, хоча їм не все близьке. Вибачай, тобі нелегко, і нерви не витримують. Ми не мали на меті жодного негативу. Якщо будеш ображена не стану дописувать свої мемуари. Цілую, коханнячко моє.

Отже, на чому забуксував мій Пегас? А, згадав, на випадку на пляжі. Колись давно, ще в часи, коли дівчата давали не за гроші, я парився на пляжу серед гарненьких мов німфи молоденьких самиць. ті, не звертаючи на мене жодної уваги жваво обсуждали питаннячко, що цікавить любу половозрєлу особь жіночої статі. А саме - фігуру справжнього чоловіка. Чи, українською вірніше висловитись, статуру. Дівки вважали за зразок височенних широкоплечіх качків, що інколи повільно проходили вздовж води, граючи м'язами, ніби не помічаючи дівчат. лише одна непоказна дівчина, що читала книгу сидячи на піску, не приймала участі в дівчачому хорі. Але згодом їй набридла ця спроба принизити мене, і вона озвалась стиха. Хіба ви дівчата не знаєте, яка статура з давніх давен є еталоном чоловічої краси? Всі здивовано подивились на неї. Це статуя Аполона. Подивіться на Ніка, це викапана його статура.

У тих качків через гормони що вони приймають згодом розвинеться імпотенція. Про такого чоловіка ви мрієте? Вона неквапливо промовила це і продовжила читати свою книгу. Дівки стояли присоромлені, а мені стало навіть ніяково. Але тішила думка, що можливо я подобаюсь отаким інтелектуалкам зі цнотливо опущеними очима. До дівчат мене почало тягнути дуже рано. Своє перше кохання я зустрів в дитячому садочку на уроках музики і співу. На піаніно грала вишукана панянка вдягнена в чорну міді-спідницю і ажурну шовкову блузку з декольте. особливо вражала мене довершеність форм її ніжок, що енергійно натискали педалі, напружуючи ніби вирізьблену з драгоцінного дерева литку у темних панчохах. Чи то музика впливала на мене, чи так буває з усіма хлопчиками, матері яких не яскраві красуні.

Нік, ти усе це пишеш заново, чи воно вже в тебе написане десь на компі??

Може саме по цій причині Едіпів комплекс обійшов мене стороною, не зачепивши так, як гниду-шарманщіка (Баского Колю), в якого мати дійсно красуня. тож він тепер і перебирає дівками, не в змозі знайти собі схожу на матір. Моя бабуся, царство їй Небесне, ще замолоду вчилась в гімназії, де викладали бальні танці, французьку і німецьку мову, грецьку і латину. Про ті часи вона розповідала з жалем, що нині суцільне падіння нравів, бидло б'є морди, а от колись, якщо учні випускники не поділили даму, то брали до рук пістолі і йшли стрілятись на дуелі. Вона стала викладачем і вчила дітей російській мові та літературі, викладала німецьку, яку знала досконало, розуміла французьку і українську, а викладала також і математику до 8 класу, бо після війни викладачів не вистачало і вона мусила знати все, щоб підмінить любого захворівшого, або відсутнього педагога.

гарно так все пишеш... ти не відповів, чи хотів би ти почитати щось моє ?

Ні, моя зайчуню, в мене навіть немає жодної уяви, про що писати далі. Я пишу, щоб трохи відволікти і розрадити тебе. Ото і вся мета. І ти маєш чудову нагоду стати співавторкою моєї сповіді, якщо підкажеш про що саме тобі цікаво почути.

Звісно ж, рибонько, мені ти вся вся цікава. ти промінчик світла в моєму сірому житті. Шли на пошту, пліз. Я ще комплексую щодо нав'язливості, хоча наші стосунки стрімко набирають обертів. Мене це інколи навіть лякає. ти вже і так в моєму житті №1, як зараз всі кажуть. Я геть засумую і звалюсь в депресняк, якщо ти розірвеш нашу переписку. Я так врівноважив себе, привчив нічого не хотіти, як бодхісатва, що пішов до лісу для звільнення від всіх обов'язків перед людьми. Є 4 ашрами життя індуса вищих каст:

Брахмачарья- ученичество. Опанування священним знанням.

Гріхастья- созданіє семьи, потомство.

ванапрастхья - уход до лісу, щоб предаватись священним обрядам, роздумам над сенсом існування.

Саньяса - звільнення від будьяких обов'язків перед суспільством і людьми.

Лише тоді стаєш Бодхісатвою, тобто прєодолєвшим всі земні страсті, і тоді тобі відкривається суть вчення Будди. Я лише цікавлюсь різними філософіями без фанатізму. А моє сьогодення якнайкраще ілюструє тройна формула людського буття, сформульована Володимиром Набоковим в романі "Дар":

НЄВОЗВРАТІМОСТЬ, НЄСБИТОЧНОСТЬ, НЄІЗБЄЖНОСТЬ.

і сказать, що мені тебе не вистачатиме, це не сказати нічого. Ми шукаємо якихось сенсів у житті, нам потрібно відчувати себе хоч комусь потрібними і цікавими, бо світ лише жадає від нас жертв, але ми володарі долі а не пішаки в чужих брудних ігрищах. ми вибираємо достойне спілкування не хочем животіти загальними мінітурботами, світ чекає від нас вчинків! Якщо ми не хробаки.

_)))))) я не припину переписки!!!!

щойно мені передзвонили, кличуть на Хфактор, я по ходу там спозорюсь(! завтра)

Я тобі казав, ти себе ще не знаєш! Йди вперед і вір у себе. Якщо ти навіть зіб'єшся, це хвилювання і аудиторія все одно на твоєму боці. Розумій це, бо це головне. Кожен уявляє ніби ти, це він, яким міг би бути. Не біда якщо щось не вдасться. Зрозумій одне, тебе кличуть бо ти красуня, ти смілива і горда. І з точки зору шоубізу байдуже що ти будеш робити на сцені, бо ти сама - явище. І людям цікава саме ти, отака гарна як на тому, вже не раз баченому мною відео (мабуть разів 5 передивився). Вразив твій жест, сугубо жіночій, так робила моя Наталочка. Після нього мені вже було однаково, щоб ти не зробила, я був підкуплений ним.

який жест?)))) коли я типу як би поцілувала))) чи той, що впала на коліна))))))) ?ок... я тут думаю, що я буду завтра співати))) але я йду з такими хлопаками, яким в дупі, як їх сприймуть, вони собі ціну знають, скажу чесно, в мене не дуже сильний голос, я до речі можу тобі колись скинути як я в церкві співала))), то явище смішне_))))

дуже люблю пісню, зараз скину тобі пісню на пошту), хочу її співати))) але думаю, вони не підпишуться), бо мають тільки одну гітару)

наша переписка така довга, що я втомлююсь гортати донизу, щоб напсиати щось нове))))) аха))

Ні, цей жест геть непомітний сторонньому глядачу. Він у якомусь вигині назовні зап'ястку піднятої правої руки, ніби ти намагаєшся марно захиститись від чогось лихого. він зумовлений гнучкістю дівочих рук тендітної жіночки. У моєї Наташи була така зачіска як у тебе, тільки волосся світло-русяве. вона не була 100% блондинкою. Ти майже така як вона. Не ображайся, будь ласка що порівнюю вас. Любов єдина у всесвіті, ми лише переносимо цю святу енергію добра з об'єкту на об'єкт, так стверджують знавці. Хоча ти особлива і неповторна, чарівна принцеса мого безсоння. Обов'язково подивлюсь на твої світлини. Ти не відповіла щодо особистого? Щось змінилось?

Пісец, мне кришу сорвало от твоєй останньої фотки, де ти йдеш по вулиці. щось у погляді. Просто якесь фізичне бажання близькості, щось сильніше за мене. До цієї миті я вважав що керую почуттями. Це вражає. Вони сильніші за мене.

слухай, не можу в це повірити....... мого бойфренда єдине кохання на все життя - Наташа, вона світла..... і він мені постійно твердить, що вона на мене дуже схожа........

фу. мені зле стало.........

Припини, я тобі кажу, що зачіскою, там на відео схожа, але ж ти брюнетка. І вона назавжди залишиться молодою, бо загинула багато років тому. Хоч до неї не треба ревнощів. Просто ти така як мені подобається. Я не люблю ні товстих, ні надто тендітних дівчат. Не ревнуй до пам'яті, бо лише вона робить мене таким, яким я став крізь пекло тих втрат. І сподіваюсь хоч трошки подобаюсь тобі.

Не дуже сприймаю тебе в червоному, ніби відволікає увагу від тебе самої. ти яскрава, тому тобі подобаються яскраві кольори. В отому платті що на фото де ти йдеш по вулиці ти приголомшливо красива. Воно найкраще.

Вже з того що ти розповіла зрозуміло що з ним ти не зможеш залишитись, бо ви надто різні, а він не розуміє тебе геть. чим скоріш ти розірвеш цей зв'язок тим менше зазнаєш втрат у всіх сенсах. Не повторюй наших помилок, тобі не можна зараз залетіти, але це може трапитись, бо ти уникаєш відповіді.

Я про всяк випадок збережу наше листування, бо було б шкода втратити його, особливо тому що так я вже написати ніколи не зможу, бо це ти мене надихала на "подвіг". Щоб не злетіло випадково, як це інколи буває. Хтось обіцяв прислати своє написане? Чекаю. Ще чекаю. Не працює. Мабуть треба відправити повідомлення.

Не грайся в таємниці, я все одно у тебе все випитаю, бо я кіт, буду муркотіти і тертись об твої ніжки доки ти нє розтаєш і не розкажеш мені все. Мууурр, муур...

А можу полоскотати хвостиком внутрішню поверхню твоїх стегон.

Я вигадливий кіт. Признаюсь тобі в коханні на вушко, як це роблять їжачки. Витягуєш губи трубочкою і щоками і язиком примушуєш повітря швидко швидко то втягувати в себе, то видувати. Звук, немов їжачки хекають, займаючись коханням, чи коли налякані. А ще я просто можу звести тебе з розуму, якщо язиком провести по шиї ніби знак безмежності, або вісімка. Це ніби не цілунок, а лоскотне торкання. Блін, скільки різних речей можна робити в ліжку! Аби того хотілось, як мені сьогодні, коли роздивлявся ту фоту. У тебе такий пузьок звабливий. нема пірсингу?

ні, пірсінгу нема, та тре трошки похудати... вже коровкою себе відчуваю))

ммм... чого там тобі такого хочеться **_)) а ? ?котику)!

Если б, только, ты могла понять,

Как, Тебя мне хочется, обнять.

Но, снова в мёртвой постели

Я говорю с твоей тенью,

Будто, со мною, Ты рядом, Ты рядом опять... Юрий Лоза.

Нєжності хоцца, ай как хоца. Блін просто хочется любви настоящей и чистой. Я сегодня смеюсь над собой, мне так хочется счастья и ласки, Мне так хочется глупенькой сказки, Детской сказки наивной смешной... Вертинский.

Я повидал и многое, и многих,

И многое изведал в жизни я.

теперь, влачусь один в приделах строгих, известного размера битія.

Мой горизонт иль сумрачен, иль низок, и с каждым днём всё ниже и темней. Высоких дум моих полёт стал низок .... И это Вертинский. Отдыхай сегодня, любимая. Можешь думать обо мне. Спокойной ночи.

Ти умнічка, що не спотворюєш своє чудове, Богом дане тіло пірсінгамі чи татушками. Тобі не треба худать, бо втратиш всю привабливість для мене, а якщо ще зробиш це стрімко, груди зменшаться і ти будеш пласкою. А ти подобаєшся мені геть уся, яка ти є. Я до останніх фото вважав що ти не в моєму смаку, занадто худа, бо трохи психуєш і переймаєшся інколи дурницями. Господь створив нас не для метушні. Але останні фотки геть спантеличили мене, бо ти жіночна і натуральна, без лялькової штучної краси малолєтніх шлюшок. В твоїх очах глибина, яка трошки жахає. Це відлякує слабкодухих. Між нами часопросторове провалля ментальності і соціокультурних розбіжностей. Тю, нагадав собі Юрахо цим висловом. Хотілось підтримати тебе у твоєму майбутньому виступі.

Якби я сидів у залі, чи чекав тебе за кулісами як вірний пес (чи кіт?), тобі було б легше, чи складніше? А, кохана. Якщо будеш хвилюватись в той момент, уяви на мить себе старенькою бабусею з купою внучків біля ніг. Ти сидиш, прикривши ноги плєдом, у кріслі гойдалці і дивлячись відео на голографічному просторовому проекторі розповідаєш дітлахам якою шкодною молодицею була на початку тисячоліття.

Як всяка нормальна людина, не самозакохане стерво, тобі потрібна моральна підтримка. Так важливо, щоб хтось безкорисливо і об'єктивно оцінив твою творчість і врешті решт тебе саму. Бо справжня людина живе для своїх ближніх. І масштаб особистості вимірюється тим, наскільки ти цікавий, а саме головне, ПОТРІБНИЙ іншим людям в усьому світі. Але ти ще зовсім мала, щоб відчувати, який твій вчинок є самим головним в твоєму житті. Тобі може здаватись, що це твій виступ на телебаченні і від того твоє хвилювання. Але це не так. Бо той шмат хліба даний тобою, що спас від голодної смерті безхатченка переважить на Божих Терезах всі твої минулі і майбутні виступи і здобутки.

Ладна, не заморачивайся на мои нравоучения. Вибивайся в люди. Будеш зіркою екрану і не глянеш на закоханого Заратустру. Все у Тебе получицца. Я в Тебе вірю!

Навіть не знаю, чи не кощунство це - витягати на загальний осуд саме святе, що було в моєму житті!?! Доки це читаєш лише ти, люба , я не чекаю осуду чи насмішок. Але світ жорстокий, а люди інколи злі та дурні. Є, щоправда і такі люди, як Ти, заради яких хочеться жити, від яких світлішає на Душі, і навіть хоцца літати. Такою світлою людиною і була моя Наталочка. Життя в общазі не просто остогидло мені, а викликало відразливе почуття огиди і бажання вимити руки, а ще краще усьому відмитись від атмосфери натужного колективізму, колгоспно-пролетарського блядства, дешевих парфумів схожих на товстих повій старшокурсниць і холуїв деканату. Я обов'язково присвячу главу цій ганебній сторінці вітчизняної медицини, але згодом.

Жила моя голубонька у двокімнатній кооперативній квартирі майже у центрі міста і, користуючись її гостинністю, ми всі четверо зависали у неї на хаті. Своє музло тягти до неї було западло, і я порадив їй натякнути родакам, щоб задарили їй на іменини гарненький бобіннік першого чи вищого класу з гарною акустикою, що і було зроблено. Я привіз кілька сотен своїх бобін з фірмовими дисковими записами на японську апаратуру. Музончег був кльовий, навіть дуже. Ось тільки дорогі коври на підлозі і стінах заважали зробити гучність майже нестерпною. А хавать хеві метал тихо, - все одно що їбать з прєзіком.

Ми були молоді і зовсім не цінували ніщо матеріальне. Грали в залі в футбол, ризикуючи розбити дорогі чеські кришталеві вази з інкрустованими золотими вітрильниками і чайками, які привезли її батьки, коли бізнес човників ще тільки зароджувався. Богемського кришталю ми побили ізрядно. Особливо діставалося ніжкам тендітних бокалів. Шампусик ми полюбляли і червоний Артемівського винзаводу, і колекційне Совєцьке Шампанське крім сухого, бо надто кисле, а життя хотілося солодкого. Яким воно і було. Як вціліла криштальна люстра, я лише диву даюся. Із яскравих спогадів тієї пори пригадую веселкові спалахи світла, віддзеркалені в поліровці чеських меблів.

Коли приходили гості, ми зазвичай брали київський тортик, або ж торт птиче молоко, який робили поруч у кондитерській дуже смачно. Я ніколи не був жадібним, а тому дозволяв собі інколи принести в групу без приводу Київський тортик, і всі питали мене чи не день народження у мене? Ми пили чай з тендітних порцелянових сервізів з мадоннами, які були так майстерно написані на чашках, що я дивувався тій вишуканій красі. Навіщо нам було 2 сервіза я так і не зрозумів. Мабуть другий був привезений на продаж, але так і залишився мешкати серед дзеркал меблевої стінки. Ви можете здивуватись, чому я так описую наш скромний побут, бо не жили за тих часів. Я хочу, щоб було зрозуміло, який контраст чекав сільських дівчат з общагі, наших одногрупниць, коли вони якось завітали до нас. вони мало не сіли на сраку від здивування, бо в ті часи, та ще і зараз, так живе не кожен. спальня була з гарнющим палкодромом, що займав майже всю кімнату.

На темно-пурпурних шовкових покривалах з японськими, чи китайськими вишивками драконів та всякої міфічної песдоти було класно валятись відчуваючи приємну прохолоду ковзкої тканини. Вся спальня була оздоблена в темно-червоних тонах і важкі щільні червоні штори робили темряву майже суцільною. Це важливо для повноцінного відпочинку, приглушує зовнішні вуличні шуми, а при світлі дуже збуджує підсвідомо кривавою гаммою. на стіні гойдався маятник годинника з зозулею, але схожу на ялинкову шишку гирю зозулятини я не піднімав. До тіканья ми звикли, але співи птахи серед ночі - то вже занадто. Годинник нам подарувала бабуся, якій ми теж прозоро натякнули, що хочемо його мати, і навіть вказали адресу крамниці.

Якщо і Ти, моя єдина читачко, не бажаєш, щоб тобі дарували непотрібні речі, роби як ми, роби з нами, роби краще нас! Так колись давно казали по зомбоящику, навіть програму називали так. Отже мені було комфортно і весело. пару разів на тиждень заїжжала Наталчина мати, щоб загрузити вкусняшками наш холодильник. Вона була завжди заклопотана, бо вирощувала дуже красиві, але примхливі квіти на продаж. Це важка і відповідальна праця, і якщо ми хотіли мати побільше карманних грошей, інколи всі вихідні допомагали висаджувати та поливати виписані з Голландії каталогом луківки тюльпанів, корінці роз і ще багато квітів навіть назви яких я вже не пам'ятаю, а тим більше як вони звуться українською мовою.

Ненавидів тихо я свою майбутню тещу за те, як вона нас вчила жить. Хоча був безмежно вдячний за виховання дочки. Вона казала нам: Ви якщо сходитесь, то сходіться, а не так як інші - жопа об жопу лись, та й розійшлись. Коли її хтось обманював, вона дуже кумедно злилася, кажучи: Ми ще побачимо, по чиєму вийде. Доки курочка в гнєзде, а яєчко то в ..... Ну ви і самі зрозумієте, казала вона. Ще не відняти у неї було турботу про дочку, хоча був у неї і молодший син. Одягала вона її, як принцесу лише в фірмову шмотку, а коли хотіла зробить сюрприз, - везла до портніхі модістки. Тканину ми вибирали самі на торговій базі, де головним ревізором була її подруга. І мені перепадали то фінські чоботи, то майже нереальні у продажу чеські кросівки.

Траплялись інколи і дуже ексклюзивні речі, фольклорне плаття з вишиванками з Угорщини, просто дивної краси. За тих часів так не одягався майже ніхто, крім студентів мажорів. З нами в групі вчилась внучка космонавта, дочка директора заводу, а подруга брата була дочкою замдиректора косметичної фабрики союзного значенія, як казали тоді. Кажучи прямо, всі дівчата нашої групи носили брюлікі (кращих друзів жінки). Або майже всі, бо давно те було. Дівчата були красиві і поетичні, знали напам'ять всіх модних поеток, і я інколи жартома підхоплював когось з них на руки, намагаючись поцілувати, а вони робили вигляд що відбиваються від мене.

Тепер я розумію, що Наталці можливо то було боляче, що я приділяв увагу іншим, бо я не дуже виділяв її серед усіх, а вона мовчала мов партизанка про своє кохання до мене. Нам було весело і ні про що не хотілося заморочуватись: Всякі там люблю, страждаю здавались мені маячнею пєнсіонерів. Хотілося сексу, але не будь з ким. І ухльостивать за бабцой видавалося принизливим і недостойним справжнього мачо. Я вважав, що треба бути таким, щоб дівки шикувались в чергу, щоб лише поглянути на тебе. Може я і подобався комусь з дівчат, навіть спитав колись прямим текстом: ти б зі мною зустрічалась, якби не Наталка? На мій подив ота сама внучка космонавта відповіла згодою. Взагалі, коли довго вчишся разом, їздиш на пікніки, до колгоспів на буряки, чи на картоху, дівчата стають рідними, а якщо не мають хлопця, то дозволяють одногрупникам зайве.

Прикольно було бачити, як зухвалі хлопці лізли у стрінгі дівчатам прямо на лекціях. Хоча можу зрозуміти і дівчат. Як піднімати шум в аудиторії, коли спритна рука вже пестить клітор?! Лише зганьбитись перед усим курсом, а хлопець звісно герой. Ну, з лекції виженуть, так ще краще, піде пиваса хлобисне, якщо слідом теж лекція, або вже остання. Половая жість кіпєла дньом і ноччу! Тільки я все ще зоставався дєвственніком, якщо не враховувати отого конфузного мінєту в колгоспній общазі.

Уважний читач мабуть помітив неточність у моїй розповіді. То я пишу, що дівки козирні були в групі, то про якихось колгоспниць згадую. Власне колгоспниця в групі була одна, бо була партєйная, ще й з орденом Леніна, який заробила на хвабриці у Опошні, де розписувала кераміку. вона за тиждень сама-одна розписала стільки глиняного посуду, скільки за місяць не робила вся її чисельна бригада. Шуру нагородили ордєном, і пнули під зад до ВНЗ, щоб їм план не підняли. так і залишилась вона в історії фабрики як дурна стахановка з орденом на сраці, чи куди вона його вішала я не знаю, бо під юбку не заглядав, а на величеньких грудях ордену не бачив.

Хряк оце мені нагадав багацько кумедних випадків, що траплялись на іспитах, зачотах. Але спочатку покінчим з Шурочкою ордєноносіцею. Не знаю, як там інші в Опошні говорять тільки Шура відповідала латину дуже своєрідно. вона не розуміючи нічого механічно запам'ятовувала весь текст і як токующій тєтєрєв запрокінувши голову назад видавала його майже пісенним речитативом. Якщо ж здивований препод перебивав її самозабвєнний монолог в її головному компутері траплявся збій програми, вона замолкала і витягнути хоч слово з неї далі було неможливо.

Вимова у неї була дуже своєрідна, і колись професор так і сказав їй:

Шурочка. Ну чого ви так вимовляєте слово хворточка, коли у вас так гарно виходить слово фост? Ви мабуть зрозуміли, що вона вимовляла навпаки ці звуки у словах форточка і хвост. коли ж ми чули специфічні латинські терміни у її виконанні, ледь стримувались від реготу. З інтелектом у нашому ВНЗ теж було не все гаразд. мало хто міг не те що вивчити формули, а хоча б запам'ятати і вимовити наприклад: Циклопєнтанпєргідрофєнантрен, або аденозіндінуклеотідфосфат. Дебілів вистачало, всі отримали дипломи. Звісно, я не про себе.

В мені борються два бажання, вони ж два страхи. Чи розповісти нарешті те, заради чого я почав писати всі ці споргади - якими безсоромно щасливими ми були в своєму першому Коханні. Чи продовжити свій життєопис, ризикуючи втратити увагу читача? І взагалі, чи для того саме я все пишу, щоб усі мені позаздрили і набундючились у відповідь? Це низменна мета. І я тоді не я, якщо керуюсь недостойними мотивами. Сприймайте це як внутрішню потребу сповідатись, і вибачайте за її форму.

Про ЛЮБОFF.

Всі пишуть про любов, хочуть чи бояться її. Але що вкладають у це поняття? для чого їм ті (до речі дуже різні) почуття, що ховаються під цим досить загальним визначенням? Ми не шукали Любов, вона сама знайшла нас. І так повинно бути. Як нагорода, яка неодмінно знайде свого героя. Нагорода за цноту і чистоту Душі яку ми зберегли один для одного. Ми просто не могли не покохати, бо більше таких чистих людей в Світі не було, а тому ми приречені були на цю зустріч, бо інакше світ був би хаосом, збіговиськом випадків, що звісно не так. Може це бачать лише мудрі? Але і стороннього споглядача щось таки наштовхує на думку про провидіння, чи прєдопрєдєльонність життєвого шляху, що індуси звуть кармою.

Лібідо і весна грали з нами свою узгоджену гру, про яку ми мали досить туманне уявлення, як і притаманно молодості, але не противились їй. Ми не заморочувались щодо невдалої дефлорації на пружинному проваленному ліжку, але язик мій - ворог мій. І я таки бовкнув зайве! Оскільки про секс теоретично я знав все, а Наталочка була трохи засмучена нашим невдалим першим досвідом, я заспокоїв її, мовляв, якщо целка дуже рідко трапляється булітпруф, тобто куленепробивна, завжди є змога звернутись до доктора, який хірургічно виправить недолік природи. Звісно ж у нашому випадку це було не так, але чи то невеликий острах стискав промежину, чи і справді virgo intacta або ж hymen виявились стійкими, охороняючи незайманність моєї голубки, чи всьому виною ті кляті пружини, хто зна.

Але все це майже не призвело до великої неприємності. Можливо стурбована тим, що я не жену коней, і не завалюю її в койку при першій же можливості моя зайка таки пішла до доктора, щоб він її заспокоїв, що з нею, тобто з її цєляком все гаразд, і його реально дефлорувати. Але молоде чмо якійсь гінеколог селюк, який мабуть і целки в житті не бачив ніколи, бо взяв в жони блядюгу, чуть не впер моїй принцесі свої величезні пальці колгоспника до піхви з усього розмаху. Аби не досвідчена медсестра гінеколог, що вхопила уйобка за руку, промовивши: Стій дурню, хіба не бачиш, що перед тобою ще дівчина. Так не довго і під суд піти за брак розуму. Бо як тоді дівчина докаже хлопцю, що чесна, що не давала кому не попадя за кожним рогом?! На пизду лічильник відвідувань не поставиш!

А Наталочку вона заспокоїла і відправила додому бо, звісно ж, з нею все було в порядку. Тим уродам гінекологам краще дірки латати, щоб шльондри могли дурити недосвідчених хлопців хірургічно відновленою цнотою.

Коротше кажучи, все йшло до траху. Я не швидив з цією такою важливою для кожної дівчини подією, вибираючи відповідний настрій і час. Якось так сталось, що ми засиділись у Наталочки вдома до глупої ночі, братела з Ельмірою (так звали його пасію) вже давно пішли до гуртожитку, а ми ще писали конспекти. Коли вже було геть за північ, Натуся запропонувала лишитись ночувати у неї, бо в гуртожиток (общагу) могли тупо не пустити. Такі жорстокі вимоги були, щоб підтримувати хоча б вигляд порядку. Ми втомлені лягли поруч на палкодромі (величезній тахті, чи ліжку) і, поцілувавши її в щічку на ніч, я заснув, як убитий. Прокинулись ми вранці, бо веселе сонечко пробивалось таки крізь щільні темнобагряні фіранки і кімната була наповнена якимсь нереальним рожево-червоним світлом. Ми посміхнулись одне одному спросоння і раптом зрозуміли, що мати з продуктами вже не приїде, якщо не збудила нас, бо їй вже час до праці. Перша лекція у лікарні а не в інституті, контролю не буде.

І взагалі на першу лекцію можна не йти, а при бажанні плотно забити на всі сьогоднішні лекції. Що то за диво - лекційний день для гульвіси! Ні, ми були не такими, хіба що трошки. І нам раптом стало зрозуміло, що настала та мить до якої ми йшли різними окремими шляхами все своє життя. Мить, коли перестануть існувати Ти і Я навіки перетворившись у спільне МИ. Разом з обох боків надкусивши яблуко спокуси ми з'їли його вщент. І моя кохана назавжди поринула у те безкрає безмежжя всесвітнього гіперпростору любові, що існує по-за часом від створення світу. А світ роблять неформали!

Міцно затиснувши член рукою я, ніжно цілуючи кохану, впевненим рухом ввів його туди, де йому вже давно повинно було бути - у її цнотливу змоклу від очікування насолоди піхву. Що творилося з нами тоді я можу описати лише приблизно, бо нас гойдало на хвилях насолоди і ніхто в світі не відчував і ніколи не зможе віднайти подібних відчуттів, адже нема у світі таких чистих душ, якими були ми. Пам'ятаю лишень що намагався бути ніжним в свій і її перший раз і отримав фантастичне задоволення від накатившої на нас хвилі оргазму, коли все ривками стискається в тобі, вибризкуючи хвостатих сперматозаврів в самісіньку шийку розкритої мов бутон рози, матки. Я упав безсилий від вперше в житті отриманного блаженства. Я розумів що треба ще пестити кохану але не було ніяких сил. Ніби всю свою жагу життя ми виплеснули в цьому соітіі. Я спитав, чи не треба швиденько помитись, бо вагітніти в наші плани тоді зовсім не входило, і Наташенька заспокоїла мене, що в неї тільки-но закінчилась тєчка, тобто завагітніти майже неможливо. Цей фізіологічний метод контрацепції зіграв потім, але не цього разу, з нами злий жарт. Я спробував піднятись, голова йшла обертом, мене хитало мов п'яного, і раз у раз налітали спогади про перший шалений трах, зводячи мене з розуму неймовірною впевненістю у собі справжнього чоловіка. Щось таке творилось і з моєю голубкою. Нам геть знесло дах, і ми не розуміли від переповнюючих нас почуттів, де ми знаходимось і що нам далі робити. Ми згадали про пропущену лекцію, а оскільки ще були першокурсниками, вирішили таки піти до школи, як тоді по звичці казали майже всі. Вірніше сказати мені були пох всі лекції, але моя відповідальна Тотоша, таки умовила мене вийти на свіже повітря. Ми вийшли здивовано озираючись, ніби вперше побачивши цей усміхнений сонечком світ, і хитаючись мов п'яні, бо голова ще йшла обертом кудись пішли. Вже і не пам'ятаю, чи потрапили ми тоді на лекції, чи пішли їсти млинці з чаєм з величезного самовару, або на кафе морозива. Ми були такі щасливі що навколишній світ перестав існувати для нас, бо ми переживали у собі те неймовірне, що трапилось того чудового ранку з нами.

Жаліючи мою лебідку, я вирішив декілька днів не турбувати її сексом, сподіваючись що розриви заживуть і ми без всяких проблем займемось тією справою, що так вдало розпочали. Але моя недосвідченість знов зло пожартувала над нами. Коли згодом я спробував знов зайнятись сексой нас знов чекала несподіванка. Чи то я дуже жалів її, чи зіграла свою роль її чистоплотність, але як кажуть лікарі розірване зажило пєрвічним натяженієм, як так і було . Упс. Єбічєская сила! Ти таки і справді Діва, не лише по гороскопу. Ну що ж, як співають у пісні: ошибок прошлих ми уже нє повторім. Що ж любонько, раз ми помилились доведеться потерпіти ще раз. І я щосили впер їй знов, розірвавши її навпіл по самі вуха. Я виймав і з розмаху вганяв прутня не залишаючи цноті жодних шансів на відновлення. Крутив і вертів його в різні боки мов навіжений, а вона лише тихенько вскрикувала і стогнала від насолоди і болю, що так переплелись між собою, не залишаючи жодної відмінності, що відрізнити їх вона вже не могла і не бажала. Вона віддала раз і назавжди своє тіло і душу мені на поталу, мов Господу Богу. А чи будемо ми добре приймати від Господа, а зле не приймемо?! І я трахав її від душі, насолоджуючись безмежною владою над цим досконалим, м'яким мов глина дівочим тілом, відчуваючи у цьому акті творіння себе рівним Богу. Час зупинився для нас і не було вже ні добра ні зла, ані минулого чи майбутнього. Лише шалене калатання наших сердець, б'ющихся в унісон заколихувало нас морем неземної втіхи і насолоди, яку не відчував і не відчує жоден смертний, бо не було і не буде більше таких чистих Душ, промінявших цноту на земний-неземний Рай.

P.S. Счастье не умирает. Оно просто меняет нас, опалив Душу, выкристаллизовавшись навек шрамами в памяти...

Читати коментарі (27)
Рейтинг Оцінили Переглянули
10 Олег Стояновський , Гонта , Антон Ракута , Юрій Шеляженко , Леля , натали , Ліо , Каштанова , . , Oberwolf , Санюта , Оксана. 2353
( написати коментар )
Микола Нечета
2013-08-31 21:37:11

Одразу прошу пробачення у тієї дівчини, переписка повідомленнями з якою і стала основою моєї розповіді. Я наразі не бачу її та не спитав у неї дозволу на публікацію, хоча здається майже все видалив, що не повинно стосуватись зайвих очей. Хоча дуже сподіваюсь що вона пробачить мені, навіть якщо хтось з літклубівців узнає її. Ми ж нікому не скажемо хто вона, бо ми люди порядні?

 Я довго думав, чи слід виставляти це на загальний осуд, хоча дещо з написаного я вже надсилав декому зі знайомих у якості розповіді про себе. Бо ж всім розповідати який ти песдатий внатурє набридло б любому.

 Та ось сьогодні на прогулянці лісом зустрів хлопця як дві краплі води схожого на молодшого братика моєї Наталочки. Він йшов щасливий, широко всміхаючись своїй красивій дружині і дитині. Так і кортіло підійти до нього і спитати: Паша! Ты ли это друг ситный? Зачем ты продал квартиру, что я оставил вам, где мы были так счастливы. Если светлая память о вынянчившей тебя сестре непосильная ноша для тебя - сделай себе лоботомию! Или убей себя об стену.

(відповісти)
Микола Нечета
2013-09-02 15:20:22

  Эти мемуары не для ханжей и святош. Прежде чем слоновьим набегом ломануться в посудную лавку, подумайте, что это моя душа, нежный трепетный мир, куда я любезно, но опрометчиво пригласил заглянуть вас, который не тебует ни оценок ни критики. Даже и не знаю, довелось ли искушенному взыскательному читателю ознакомиться хоть с одним эпистолярным романом, листать дневники, письма... К тому, что ещё столь недавно было живыми сообщениями, нельзя относиться столь бесцеремонно, как написанной 100-летие назад книге. Подходить с меркою прежнего века к последствиям нынешнего "паутинного" плена.
 Упрёки в порнографичности я сразу же отметаю, так может думать лишь невежда, не знакомый с откровенным натурализмом творчества Баркова, Набокова, Джойса, в конце концов цинизмом Поддеревъянського. В этом тексте есть лишь 2 момента достойных особого внимания, над которыми я размышлял не один час, выверяя каждое слово и букву. Узнал ли их читатель, Бог весть? Хоть и не скажу что довёл их до лаконичного совершенства. Надеюсь никакой наивец  не подумал, что я трудился день и ночь, не покладая рук, неустанно перерабатывая и улучшая написанное? Это просто мысли вслух. Однако же, плебс не готов к их откровенности, ни к толерантности, ксенофобски окрысившись оскалом. Разочарую картавых, - я не ждал ни понимания, ни одобрения тим паче, хотел лишь донести какими были МЫ. Мы жили как хотели, а вы выживайте как сможете.
 Я лишь слегка приоткрыл врата Величественного и Светлого Храма моей Души, где в дивном саду памяти цветут дикие орхидеи моих желаний и грёз. Вы можете лишь заглянуть в него, но отнюдь не нагадить там.
 Тупые и неуместные комментарии буду безжалостно удалять, чего не делал ранее принципиально, дабы мерзость каждого видна была. Хуцповым картавым критикам довольно места на литклубе и без моих скромных тем.
 Друзья, Братья мои, пассажиры суперджета улетающего навек вникуда. Я благодарен вам за это путешествие за семь морей желаний. Выражаю также благодарность разработчикам програмного обеспечения текстового редактора ВордПэд пакета Открытый Оффис, напомнившим мне грамматику и выделившим ашипки и очепятки. А также компании Майкрософт и тем бравым козакам, что взломали защиту Винды, творцам и обслуживающему персоналу файрвола с антивирусником и провайдеру.
 Отдельная благодарность моим Родителям, родившим меня такого невьибенного. Бабушке училке, воспитавшей меня культурным белым человеком, и фсем Хорошим людЯм, что оставили след в моём жизненном пути, о которых буду помнить.         

(відповісти)
Neti-Tel
2013-09-01 11:53:22

От цікаво - а дівчата люблять, коли їм розказують про "колишніх" та ще й з такими деталями? По собі знаю, що ні.

(відповісти)
Микола Нечета
2013-09-01 12:06:41

цілком Можливо, але заперечити мені вже ніхто не зможе

(відповісти)
(стертий коментар)
(стертий коментар)
Neti-Tel
2013-09-01 12:06:39

щось ви такий мінорний... чим би вас розвеселити? :)

(відповісти)
Микола Нечета
2013-09-02 22:15:36

Щирість вашої пропозиції, Олюшко, легко перевірити. Отдайтесь мне виртуально, хоть на часок. Обязуюсь возвернуть взад в целкости и сохранности. И ни одно животное при съёмке не пострадает :о) даже такое бесцеремонное как я. Фсё будет тип топ, как в луччих домах парЫжа и лондОна. Йа Йа, дас ист фантастише...

(відповісти)
Neti-Tel
2013-09-02 22:39:05

стоп... я пропонувала тільки розвеселити :) а отдайтесь - це все-таки трохи більше? ну і гммм... неможливо віддати те, що тобі не належить, що вже давно комусь віддане - правильно?

(відповісти)
Микола Нечета
2013-09-02 22:48:24

пробачте, шановна. а могло б бути весело (пічалька)

(відповісти)
Даринка Снігур
2013-09-01 20:18:11

відразу зізнаюсь, пройшлась "по діагоналі" (якось останнім часом із часом не складається, нема його)

бачу цікаві деталі,

чесно, побачила їх )

але загальний висновок робити неправильно,

ну власне, треба прочитати текст, як належить

 

якщо не видалиш (про що грозишся), обов*язково прочитаю і скажу, що думаю про все це...

 

 

(відповісти)
Микола Нечета
2013-09-01 20:42:26

То мався на увазі зайвий абзац, який при компоновці випадково дублювався. Ніц не видалю, пташко :о)

 це текст потребує співпереживання, бо не тупа вигадка. це шмат мого життя, можливо найкращий

(відповісти)
Микола Нечета
2013-09-03 09:31:53

Дуже вибачаюся перед всіма читачами, але текст був геть не повним. То моя провина бо не перечитав перед відправкою у друк. Тепер я додав ледь не втрачені абзаци, а можливо ще і додам потім щось з листування, що мало автобіографічний характер. можете швиденько знайти не читане. Ще раз вибачаюсь.

(відповісти)
Даринка Снігур
2013-09-03 13:48:03

"Не ревнуй до пам'яті, бо лише вона робить мене таким, яким я став крізь пекло тих втрат"

 

багато вартісних спостережень за життям і людьми.

російська, звичайно, сильніша. але українською теж досить таки непогано.

інша річ - мораль показу приватного на широкий загал, це справді інша річ

 

якщо говорити про зміст, тобто про сюжет, то - що ж - у кожного інтимне займає свою частину, часом далеко не останню, можливо часто так є, можливо майже завжди.

 

 

(відповісти)
Микола Нечета
2013-09-06 15:38:25

  http://smotri.com/video/view/?id=v18969755646

 попсу не люблю, но этот баклан, сцуко, вкрадчивый. Не знаю пойдет ли ссылка на клип "Лишь до утра" Дана Балана, найдете на ю-тубе, коль не стала как надо

(відповісти)
Микола Нечета
2013-09-09 20:43:33

До мене у вікно сьогодні чогось билась кілька раз сиза голубка. Якась така самотня, бентежна. Знаючи що птиця влітає к біді, я не впустив її в дім, лише кинув хліба на двір. Та зграя миттю налетіла і чи досталося хоч крихту моїй гості, Бог зна...

 У мене лишилося кілька листів моєї коханої, але я навряд чи зумію їх оцифрувати не пошматувавши на друзки власне серце. Та і навіщо вам відчувати що всі оптом не варті і її мізинця. А якби я ще кинув фото, то порівнявши себе з моєю стрункою красунею, літклюбівські крокоділіци пішли б вішатись колоною по два. Нажаль у мене лише фотка що пройшла армію зі мною, гарно її не оцифруєш. А чи можна зробити цифрове фото з негативу я не певний? з часом все зроблю...

(відповісти)
Юрій Шеляженко
2013-09-11 19:01:05

Перефразуючи одну з рефлексій у творі - до речі, я б з нею радо посперечався би - скажу: я не шукав такого відвертого оповідання, воно саме знайшло мене, і так і має бути.

 

Дякую.

(відповісти)
Микола Нечета
2013-09-11 20:50:05

Неочікуваний відгук, і тим більш приємний. Якщо достукався до Ваших сердець, - значить все було не марно.

(відповісти)
Микола Нечета
2013-09-13 12:52:37

 

Осталась только боль в истерзанной душе...

И, пусть она стремилась птицей ввысь,

Не улететь Икару высоко, - он обожжёт крыла.

Не торопи судьбу, подумай, оглянись...

Увидишь: прошлое, как белый,

белый дым.

Лишь пляшут искорки костра воспоминаний...

Уже не будешь больше молодым,

Не нужно новых встреч,

довольно прежней боли

от потерь

и расставаний...

Всем, кто украсил скромный мой досуг,

Поклон мой самый низкий, до земли.

И лишь Тебе,- мой милый,

милый друг,

Любви Завет, что был замешан, на Крови.

Любовь... Она, как пламя на ветру,

То мимолётна, то, как нож остра...

И, память, - тайна, что послушна

лишь перу...

А, смерть, - лишь дым,

увы, потухшего костра...

(відповісти)
Микола Нечета
2013-11-11 13:38:27

Ви один з небагатьох хто не сидить в "засідці" не знаючи чого очікувати, а сміливо висловлює у коменті своє ставлення. Це писане саме для отаких небайдужих "пока сердца для чести живы". Щиро дякую Юрію, якось обовязково знайду час на ваші твори, хоч здається все читав, бо спогади дуже і дуже. Здається ви так серьозно пишете все що мені навіть і коментувати не комільфо з снобістським своїм світобаченням

(відповісти)
Леля
2013-09-15 12:31:55

«З обережністю приміряй на себе заповіді», «Запах її волосся зводив з розуму, бо вони пахли цнотою» і багато інших моментів – сподобались, Є ТАМ ДУША.

Також, є моменти пов’язані з тим, що ти думаєш російською, а пишеш українською, але такі моменти забираються вичиткою і редагуванням. Загалом – сподобалось.

«Счастье не умирает. Оно просто меняет нас, опалив Душу, выкристаллизовавшись навек шрамами в памяти...» - досить непоганий девіз.

(відповісти)
Микола Нечета
2013-10-22 14:39:51

Щиро дякую, Леля, за увагу до моєї скромної персони. Хто такий Заратустра не знає лише лінивий, хіба читати не вміє :о)

(відповісти)
Андрій Мирохович
2013-11-11 14:08:59

да, запах цноти - то шось таке, непоясненне

(відповісти)
Микола Нечета
2013-11-11 15:45:08

Так, цнота не в порожньості чистого несписаного аркуша паперу, а скоріш в незайманності альпійського гірського струмка з едельвейсами в моху, в безмежній сині неба, в недосяжності зірок...

(відповісти)
Оксана
2016-06-22 19:28:46

P.S. Счастье не умирает. Оно просто меняет нас, опалив Душу, выкристаллизовавшись навек шрамами в памяти...

 

)))

 

" В мантии с кровавым подбоем..."  

 

)))


Успехов Вам! 

(відповісти)
Микола Нечета
2016-06-23 00:35:11

Дякую. щось не лайкають заздрісники, та байдуже

(відповісти)
Оксана
2016-06-23 01:46:18

а от ми їм зараз лайкнемо! отак от!

 

 

(відповісти)
Микола Нечета
2016-12-05 18:05:01

мені тут сьогодні підказали інший епіграф "Ни что не ранит так глубоко, как осколки собственного счастья" (с) не знаю, може зміню з часом

(відповісти)
Микола Нечета
2017-04-13 21:04:48

чомусь цей автобіографічний твір, як і інші з мого спадку, не знайшли належного відгуку, ніби гребують літклюбівці щирістю і каяттям, бо це і каяття за власні нерозсудливі вчинки, і докір тим хто призвів доних.

(відповісти)
( написати коментар )