На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Загибель Миколи Степановича Бося (//багато тексту)

Фома Пугаляк, 08.10.2013 року



Загибель Миколи Степановича Бося була спричинена автомобілем швидкої допомоги. Ні, це не була історія з жанру класичної американської комедії – його не переїхав цей агрегат з мигалками, коли поспішав до чергового іпохондрика з серцевим приступом, спровокованим надмірним поїданням смаженої московської ковбаси. Драматичних подій тут також не варто очікувати – його не везли в тій кареті з якимось попереднім діагнозом і медсестра швидкої випадково не вштрикнула йому чогось такого алергенного (хто би знав всі речовини, на котрі трапляється алергія тій чи іншій людині?), від чого той спух, наче обіцянка виборцям і віддав духа. Ні.

Навпаки, випадковості тут не місце. Це, радше було типове для містечкових пияків намагання йти суворо проти старого і мудрого шляху У-Вей, спонтанне, а тому таке звичне людське самознищення. Справа в тому, що нетверезий чоловік з вищезгаданим прізвищем, вдягнутий в довгого коричневого плаща, повільно йшов, розмірено малюючи тротуаром правильну синусоїду і, коли водій авто швидкої порівнявшись з ним (чого, втім не можна ставити йому у вину в силу службових обов’язків та альтруїзму), ввімкнув мигалки і сирену, машинально повернув голову в напрямку проїжджої смуги, чим викликав остаточне звершення та гармонію природного перебігу подій – не бачачи що діється під ногами, ступив у відкритий каналізаційний люк.

Дехто стверджує (хоча, звісно, запитати нема кого через загальну летальність таких обставин), що в подібних випадках в людини перед очима короткометражкою пролітає все життя. Зовсім інша справа, коли ти знаходишся на дні каналізаційного колектора, а на тебе раптово падає хтось зверху, при цьому з’являється звук сирени і чорний ангел тріпочучи кордовими крилами, закриваючи те світло в кінці тунелю і, розганяючись з прискоренням вільного падіння, смішно дрібоче ногами, наближаючись за покликом гравітації та кари за порушення закону У-Вей. Хоча й тут є можливість зафільмувати цей момент. Особливо, коли ти на дні колектора з відеокамерою та ліхтариком.

***

«Якщо ти навчаєшся на кінооператора, то згодом колись тебе занесе на саме дно. Там до тебе спуститься твій перший і останній справжній глядач - чорний ангел смерті».

Саме такий вираз, написаний у щоденнику-нотатнику студента Національного Університету Культури спрямував молодого хлопця у каналізацію. Не те, щоб у цьому виразі було чогось надзвичайного – всі, буває, пишуть те, що їм ввижається великою істиною – бажання бути творцем афоризму - доволі поширена в творчих колах хвороба. Тільки от наступний її прояв, особливо небезпечний – сприймати буквально давно написані власноруч дурниці. Так сталося цього разу.

Весна йшла до закінчення і, щоб не піддаватися впливу цвітінню каштанів Києва, пахощам Ботанічного Саду (а також іншим ароматним почуванням та романтичним збудникам), Сергій вирішив дипломну робити вдома – у блідому кварталі рідного спального району Львова. Ну навіщо, - питається в тому ж щоденнику через кілька записів пізніше, - фільмувати красиве і величне? Для чого? Ця вся весна, дівчата в бузкових блузках і світло-синіх джинсах, впертий ріст трави на газонах, каштанові запалені свічки, (нерозбірливо), це ж один раз на рік. Навчуся фільмувати отаку (с… нерозбірливо) і потім чекатиму цілий рік, щоб знову фільмувати весну і так далі по тексту. Каналізація – ось що вічне. Людство розвивається, йде в ногу з часом. А разом з ним (очевидно з людством – прим. автора) крокують щурі. Де б не була людина, за нею завжди заведеться щур. Скільки не воюй, його не перемогти. Та багнюка, в котрій він живе, нечистоти – це вічна тема, незмінна століттями. Ось про що буду знімати свою дипломну короткометражку.

***

Отак, коли на тебе несподівано хтось падає зверху, дуже швидко розумієш, що йдучи в нематеріальні сфери занять, втрачаєш дещо. Життя сповнене розмаїття і, зневажаючи цей факт, не беручи до уваги того, що окрім камери і ідеї є ще дечого, людина неодмінно випадає з нього. Скажімо, Сергій міг би запитати в будь-якого працівника ЛКП (Львівське комунальне підприємство – прим. автора) чи живуть щурі в каналізації і отримати наступну відповідь – ця тварюка не настільки дурна, щоб вшиватися в брудних і неврожайних місцях – вона чи не єдина з гризунів, котра має здатність передавати знання наступному поколінню, тому, умовно кажучи, мініеволюція змушує це братство триматися осторонь місць, що можуть викликати епідемії хвороб чи просто цуратися замкнутих областей, що значить брак харчів та руху, це в великих містах, де цього виду дуже багато розплодилося вони чітко окресленою групою можуть снувати в каналізації, бо більше ніде – всі інші місця зайняті і білети продано, у нашому ж квітучому спорами місті їх можна знайти в сухих підвалах, на забутих Богом горищах, мокрих підвалах біля паркових зон чи лісових масивів та старих будинках, що підлягають знесенню. Ну, багнюку точно знайдеш в каналізації, в цьому нема сумніву, а от зі щурами не надто повезе. З другого боку, молодий творець мав би знати, що коли залишаєш каналізаційний колектор відкритим, необхідно на поверхні поставити попереджувальні і добре видимі знаки чи бодай іншу людину, котра свідомо змінюватиме траєкторію гіпотетично замисленого пішохода.

Сергій, спостерігаючи наближення чорного ангела у об’єктив, зумів перебороти себе і допустити думку, що ангели, бодай які б вони там не були, не стануть кидатися на людину стрімко, наче яструб на мишу-полівку, їх спуск мав би бути величним, не викликати тривогу. При цьому могла б звучати музика – щось на зразок «Stairway to Heaven» чи «Road to Hell» (нехай це буде «Stairway to Hell»), ангел повільно спускатиметься повітрям, не викликаючи турбулентностей, в його руках могли б бути оливкова галуза чи вогняний меч. Ну, на крайній випадок, враховуючи те, що точка величного входу таки люк і відповідно, крила в нього не просунеш, міг би спуститися цієї залізною драбинкою з газовим ключем під пахвою. Але той, що мілісекунди раніше був у думці ангелом не мав ні ключа, ні меча, ні галузи, замість музики, приглушеними низькими тонами, стогнала сирена і гравітаційна стала залишалася сталою.

***

Перебуваючи в стресовій ситуації багато людей відчувають у собі неприродну здатність швидко вирішувати проблеми, мозок наче звільняється від ланцюгів – кисень поглинається моментально, на дуже короткий момент відмикаються його зони, котрі відповідають за дихання, моторику, зчитування інформації з органів чуттів, малозначима інформація, як, наприклад, ефект Унру, купити батон і майонез, прізвище кращого бомбардира Євро-2008 та кількість забитих голів. Настає момент просвітлення – фізіологічна оболонка людини втрачає владу над мозком і той продукує шаленим темпом інформацію, розпізнає корисну, обволікає це в схему, видає повну інформацію та систему команд для вирішення необхідної проблеми.

Однак, коли ти йдеш по вулиці під мухою і раптово піднімається горизонт, після чого настає темрява, мозок не завжди здатен вирішити цю проблему. Він приймає звичне, єдине, хоча й контрпродуктивне рішення – виставити руки, щоб не гепнутися об землю і, діставши від них зворотній сигнал, що ті починають рахувати залізні жердини на драбині, зависає – тривала невагомість з рухом вниз не є природним станом для організму людини, так само як і рівноприскорені в часі болючі удари руками об тверде пруття не є належною реакцією на їх розпрямлення. Саме тому мозок Бося проявив себе з іншої, більш близької йому по діяльності сторони – щоб не створювати гірших фізичних умов, забрав назад руки до тулуба і ввімкнув на зоровий нерв те, чим може похвалити себе мало який режисер чи оператор –правдивий незакінчений фільм з трагічним кінцем, у якому йдеться про життя маловідомого мешканця невеликого східноєвропейського міста - Бося Миколи Степановича.

***

Треба сказати, цей фільм не має великої художньої цінності, його сюжет та герої навряд втішать середньостатистичного потенційного глядача, адже тут відбувається власне те, що й з глядачем, себто нічого цікавого – нема стрілянини, сцени сексу висвітлені банально зі схильністю до зображення банального перепихону з наступним підмиванням геніталій в умивальнику ванної кімнати двокімантної квартири брудного і дегенеративного спального району міста з характером здитинілої старої повії, зображення дитинства проходить не серед прегарних сцен природи та її життєрадісних пухнастих мешканців чи з описом дорослішання серед трагічних обставин на фоні важливих історичних подій. Скажімо так – що цікавого можна винести у фільм про життя звичайного постійного мешканця бетонних лісів Львова, випускника ПТУ 1989 року, батька двох здорових синів, працівника нижчої ланки державної наукової установи? Отож.

***

Фільм починається з нечіткого, розмитого зображення і яскравого фонового світла. Чути запах поту, медикаментів, через забитий слизом ніс ледь вчувається сморід сечі і чути знайомі тобі полегшені стогони когось, кого ти знаєш як себе, зсередини. Раптом світ перевертається з ніг на голову, чиясь величезна рука б’є тебе по спині, холодне повітря їдким газом проходить у твої легені і наповнює їх, ти відхаркуєш тогосвітній слиз, тебе наскрізь пробирає холод, махровий рушник коле твою шкіру, тобі нестерпно хочеться пити і кричати. Але жоден твій крик не може передати всієї фіговості того, що з тобою трапилося протягом останніх двох хвилин. Зрештою, тебе підносять до чогось рожевуватого, ти сам не знаючи звідки в тебе така впевненість, прицмокуючи, хапаєш беззубим ротом цю рожевизну, шукаєш те, що тобі необхідно, але з цього резервуару не тече нічого, ти знову викрикуєш істотам, що зібралися навколо – ей, що за хирня, тут мало бути щось і де воно? Чуєш заспокійливий знайомий голос і звертаєшся до присутніх, полегшено крикнувши – ну хоч хтось знайомий тут є.

***

Друга частина фільму змінює першу, все, що поміж губиться, розпливається, його не можна осягнути, для цього певно не існує назви – мозок умисне відвертає від нього увагу, картинки наче у вікні швидкісного поїзда минають, Бось не встигає сфокусувати увагу на якомусь одному зображенні, при такій спробі воно наче розігріте повітря над асфальтом, викривлюється, потім покривається конденсатом пари на дзеркалі розігрітої гарячою водою ванної кімнати.

Коли надходить очікувана зупинка, Бось опиняється в каламутній калюжі у дворі свого будинку. На ньому одягнуті гумові чоботи, весь він закутаний у одязі, шаль неприємно дряпає йому шию, зелена з коричневими пасмами шапка неприємним вантажем покриває русяве волосся. Жовтий пластмасовий бульдозер випадає у нього з руки і, хлюпнувши в калюжу, перевертається, створюючи дрібні хвилі. Жовтневий вітер, змочивши ноги у цій же калюжі також створює дрібні хвильки. Прибита до землі зелена трава біля смітників також легко похитується. Бось піднімає бульдозер, знову занурює його у холодну калюжу, при цьому його рукав намокає, на ньому осідають, згадує «бактерії», яке безглузде і довге слово думає Бось, що воно означає взагалі і що воно означає для мене? Бульдозер каламутить воду, туди-сюди снують люди, бульдозер вигортає на сушу трохи багна, його вправний водій покрикує, - розійдіться, - на таких же мініатюрних уявних людей, і знову заїздить в калюжу, це його робота, він повинен почистити озеро, його не зупинить ні холод, ні бактерії, він нічим не цікавиться, для нього не існує поки що ні грошей, ні суспільства, він виконує свою роботу, його не цікавить для чого це йому і хто наказував вигортати багно з дна озера, він знає, що у нього така робота і він робитиме її, допоки бульдозериста не покличуть вечеряти. Лунає мамин голос, який сповіщає вечерю і закінчення частини.

***

Карусель розганяється, чіткість картини пропадає, вестибулярний апарат відчуває, що йде постійна зміна висоти – вверх, вниз, відцентрове прискорення розганяє тіло, від навколишнього легко запаморочується в голові і очі самовільно заплющуються від блювотних рефлексів шлунку. Врешті карусель зупиняється і Бось відкриває очі. Вдома.

Оскільки він наймолодший син, а двоє братів – Петро та Сашко пішли гуляти, кожен по своїх справах, до слова, він сприймає їх однаково, різниця між ними лише у імені, не те, щоб вони були близнюками, ні, лише відношення однакове, а тому орієнтуватися слід лише по імені, то має повне право лазити по речах своїх старших братів. Відкриває тумбочку, відсуває книжки, відчуває, що там десь повинна бути цікавинка, саме тут ничка, тут захована таємниця яка може дати Сашкові окрім імені також іншу характеристику, вирізнити його від Петра, закрити це питання зараз першочергова справа, адже книги мігрують поміж братами, різноколірні зошити і ручки це не те, воно не дає уявлення про різницю між братами. Йому треба чогось особистого, можливо, навіть, завдяки цьому, йому, семирічному, вдасться придумати Сашкові неприємне прізвище, особливе, яке б характеризувало його, таке, котре б приводило механізм гніву в рух, щоб розпікало його обличчя до темно-червоного кольору, таке, яке б могло використовуватися навіть Петром в тих же цілях. Врешті, відсунувши книги, бачить, що на дні, між пеналом та стінкою тумбочки лежить тонкий згорток, завернутий карткою з зошита в клітинку. Від несподіванки та удачі сідає на підлогу.

Він обережно розглядає прямокутний згорток, чи не підписаний той де яким знаком, чи нема на ньому чогось такого, що б у разі необережності не можна було поставити його згодом на те ж місце, без ознак втручання та обшуку. Тільки зараз він розгортає згорток і бачить карту з голою жінкою.

Бубнова дама стоїть біля дивану і невинно усміхається до нього. Її стегна округлі, соковиті, кучеряве біле волосся спадає на оголені плечі, втім, відкриваючи чималі груди, які автоматними дулами націлені на нього, він дивиться у них і відчуває, як йому незручно перед ними, цими дулами. Темний волосяний трикутник між ніг жінки гострим кутом вказує вниз, малий розглядає низ карти, гадає куди ж показує той трикутник. Чи бува не на одяг, що обволікає ступні? Може на поліровану підлогу, яка зображенням у відбитому світлі злегка окреслює контури жінки? Може на кілька білих троянд, що лежать неподалік, хто їх приніс цій тітці? Що вона робить в цій кімнаті, - думає Бось, - звідки взявся фотоапарат, що зафіксував цей незрозумілий та нелогічний знімок? Там мабуть холодно голяка стояти? Чи ця усмішка щира? Чому саме бубнова дама? Чому саме даму ховає від світу Сашко, адже це не найвища карта? Чи може бути цей знімок бажаним компроматом? І тут же звідкись дістає відповіді – трикутник показує на підлогу, троянди приніс їй фотограф, мабуть її чоловік, жінка у себе вдома, фотоапарат тут завжди був, не холодно, усмішка щира, адже це її чоловік фотографує, бубнова дама, бо на бубнових дамах завжди малюють жінок зі світлим волоссям, на тузах не може бути зображень, Сашко не ховає карту, а лише загорнув, щоб не загубилася чи не замазалася, знімок не є нічим надзвичайним. У відповідь бубнова дама щиро посміхається, трикутник і надалі показує вниз на поліровану підлогу, троянди застигли в часі і не потребують вази чи води, кучеряве біле волосся неслухняно лежить на її плечах, одяг змієм обволікає ступні, а автоматні дула тихо ведуть малого Бося на прицілі. Позаду лунає голос батька, він акуратно забирає у малого карту і пильно та здивовано розглядає бубнову знайду, мовчить і вглядається гірше автоматного дула у очі малого. Картинка вертикально звужується, двері часового ліфту зачиняються.

***

Відчувається неприємне перевантаження, вочевидь ліфт швидко їде вверх, похитуючись, вчуваються потойбічні голоси рухомих блоків та анемічне тертя тросу об підйомник, тонкий просвіт між створами дверей вказує на те, що вже подолано кілька сотень поверхів. Двері відчиняються і Бось автоматично заплющує очі. Відчуває, що його хтось притулив до себе. Зненацька він розуміє, що у нього в роті рухається слизень, його рухи вертляві, неначе його посипали сіллю, проте смак у роті лише злегка солонуватий. Вдихаючи лише носом, щоб не налякати слизня, не вдавитись ним, зауважує запах шампуню і легкий знайомий фльор «Львова Вечірнього». Розплющує очі. Білява кучерява дівчина з сусіднього будинку, орудує своїм язиком у нього в роті, закривши очі, мов сліпий експресивний мариніст накладає мазки на полотно – ляп-ляп, ще трохи з цього боку, можливо, ляп. Від несподіванки він відскакує від неї, ледве не вдаряється у стіну під’їзду, дівча залишається стояти, якусь секунду вона виглядає змією з витягнутим язиком, забувши про нього щось мислить ще секунду, після чого втягує свого слизня у рот, незадоволено споглядає на Бося, зовсім не розуміючи навіщо це слимаче блаженство зупиняти. Бось прийшовши до тями, підходить до дівчати і обійнявши її, прикладається до її рота, врешті звільняє свого слизуна, і обидва молюски починають свій танець, вони закручуються, рухаються спіралями Архімеда, повзають зубами, шукаючи рештки їжі, кумедно ховають ріжки, зустрічаючись лобами в ротовій порожнині. Приємна млість розповзається тілом Бося, від чого його очі автоматично закриваються повіками. Надворі чути знайомі голоси друзів, вони сміються, розповідають собі щось, голосно покашлюють. Млість бере гору над його тілом і він поринає у стан, схожий на сон. Двері під’їзду відчиняються і він чує як вітер лиже холодним язиком його лису голову.

***

Зараз Бось і справді змерз – брезентова, кольору осінньої каламутної калюжі накидка кузова ГАЗа, зовні прошнурована тремтячою рукою прапорщика Васильєва, не рятує від протягу. Автомобіль їде бездоріжжям, він розхитується і, вітер, бачачи цю потворну машину, схожу на іграшкову, скаженіє, трасувальною кулею влітає всередину, тішиться лисою головою Бося, втім, не залишаючи без уваги і його товаришів. Анекдоти і радість закінчилися двадцять хвилин тому, коли той хлопець, скраю кузова, здається, Михайло, у шпарину розгледів кільцеву дорогу, а отже, їх вже вивезли за межі міста. Тиша взяла під контроль їх товариство і нікому не хочеться нічого казати. Тепер на них чекає та прикрість, котру так славно називають Службою Батьківщині. І це явно має щось спільного з тим, що в народі називають Службою Божою. Обов’язкове причастя тричі в день, розводи чітко в регламентований час, священики-полковники, тренування хористів перед вечерею, пожертвування «дідам» і тиша, зараз здається, безкінечна тиша. Подібна до тієї, котра в даний момент поважно вистукуючи підборами шин по камінню проходить протягом між двома рядами лисих хлопців. Відчуття, що тебе везуть на забій, чи може етапують у в’язницю. Єдине, що стримує бажання вити на місяць, якого й так не побачити - відсутність самотності, наявність таких же як і ти, лисих громадян надломленої держави і смішний гребінець демократії що чеше всіх лисих однаково та спільної благої, такої що вистеляє дорогу для автомобіля з брезентовим кузовом кольору осінньої каламутної калюжі, справи – захищати державу від самої себе. Бось примружує око, іншим заглядає у вітряну шпарину, бачить там калейдоскоп листя, зелене змінюється червоним, коричневим, жовтим, знову червоним, зеленим, жовтим, блакитним, зараз він не бачить нічого іншого – кольори калейдоскопа витягують його з цього кузова, витягують крізь шпарину, наче сік крізь трубочку, вичавлюють наче настирливий прищ з обличчя, залишаючи на підлозі кузова пару кирзових чобіт і китель-дубок. І поки п’ятирічний Бось захоплено крутить кільце калейдоскопа, в якому знаходиться він же, чотирнадцять років по тому, вичавлений з кузова автомобіля та часового простору, промотуючи негатив кіноплівки часу, повернемося до нашого оператора на дні каналізаційного колектора.

***

У релятивістській квантовій фізиці є поняття ефекту Унру. Це гіпотетичний ефект виникнення квантового теплового випромінювання при рівноприскореному русі певної системи відліку, нехай це буде чоловік у коричневому кордовому плащі, котрий під дією гравітації прямує на дно каналізаційного колектора. Але для нас цікавішим є те, що позаду лінії руху такого чоловіка виникає так званий горизонт подій – абстрактна межа у відліковій системі простір-час, котра визначає можливість світла потрапити до спостерігача. Все, що знаходиться за горизонтом подій не може вплинути на спостерігача, якщо ж взяти іншого, що знаходиться осторонь, скажімо, майбутнього оператора Сергія на дні колектора, то для нього Бось наближатиметься до горизонту подій нескінченно довго. Таким чином, що ми маємо з точки зору оператора – Бось, рухаючись з прискоренням вільного падіння створює позаду рухомий шлейф горизонту подій, котрий доганяє його зі швидкістю більшою за Босеву на нескінченно малу величину. Якби каналізаційний люк мав нескінченну глибину, то це б означало, що Бось міг би навчитися квантувати час – що його нецілих сорок три роки спогадів він міг би розтягнути довжиною у вічність, цей ґумовий час для нього йшов би, звісно, в одному відомому напрямку, не повертаючись назад, але дуже повільно з нашої зовнішньої системи координат. Скажімо, він міг би бачити і зауважити в цілості броунівський рух молекул клітин травинки біля смітників, навіть надати кожній них свій порядковий номер, його перший холодний вдих повітря на столі операційної роддому міг би тривати вічність, бубнова дама не старіла б так швидко, з гральної карти тонесенький шар лакованого паперу за цей час в нормальних умовах міг би перетворитися у вугілля, фулерен чи діамант, перший слимак поцілунку й справді ліниво та слизько повзав би його ротом кілька століть старими виноградниками Арманьяка, а вітер у кузові ГАЗа з брезентовою, кольору осінньої каламутної калюжі накидкою менш дратівливо лизав би його лисину, охолоджуючи меншими порціями молекул газової суміші, званої повітрям.

Але, як правило, каналізаційні люки мають дно і, як правило, у них не знаходяться студенти курсу операторів Національного Університету Культури. Обмеженість висоти падіння для Бося означає, що він може виловити з простору-часу всього кілька, обмежених швидкодією нейронних зв’язків мозку, коротких кадрованих фільмів про своє життя. А для Сергія це означає, що таки є, хоча й дуже мала ймовірність (яку за бажання можна обчислити через функцію Шредінґера з врахуванням крайових умов, зміни прискорення з висотою та глибини залягання спостерігача – прим. автора), що горизонт подій таки пропустить кілька кадрів з життя Бося на світлочутливі елементи матриці кінокамери, яка дулом просвітленої оптики, неквапно з частотою 36 кадрів в секунду з металево-пластикого бункера веде на прицілі чоловіка в коричневому кордовому плащі на дно колектора. Хоча, звісно, математика, все стерпить.

***

Врешті кільце калейдоскопа заклинює і п’ятирічний Бось невдоволено хмикає. Він трясе оптичним пристроєм, але кільце не піддається, пластмаса намертво зчіплюється з металевим циліндром корпуса, врешті знервовано кидає калейдоскоп об землю, чим вибиває себе двадцятирічного з середини, розміром з пилинку, на підлогу. Протяг піднімає двадцятирічного мужчину з підлоги, турбулентні потоки повітря освіжують його пам’ять, але не дають як слід розгледіти все навколо. Йому це не подобається, щойно він провів півтора року в красивому кольоровому корпусі, йому не хочеться назад у такий великий і швидкісний світ, чому його повинно нести пилиною, обертаючи навколо осі, створюючи дискомфорт?

Він прищурює очі і встигає зауважити вихопити кілька картин, допоки час і повітря носить його кімнатою, періодично змінюючи візерунки на шпалерах –

тут він займається сексом з однією жіночкою з Левандівки, він пам’ятає як щоразу намагався, перебуваючи на ній чи під нею, думати про роботу, гроші, словом, про абищо, аби тільки відтягнути наближення еякуляції, задовольнити її тривалістю процесу;

тут вже він зі своєю першою справжньою любов’ю, повільно ковзаючи по їй і ліжкові, вбиває в неї свій циліндр, цей двигун помалу набирає обертів, частішають рухи туди-сюди, двохтактний двигун розганяє механізм, від цього у білявої дівчини частішає серцебиття, Бось намагається вихопити момент, налаштовується під її темп, прислухається до її тактильних команд, його серце розквітає теплим білим бутоном троянди, врешті, коли все одночасно завершується такими схожими на епілептичний припадок рухами дівчини і його трасувальним пострілом в нікуди, він фотографує у пам’ять цю картину, одночасно бреше собі, обіцяючи, що ніколи не забуде цього знімку;

тут і менші пасії – п’яний перепихон з тлустою продавщицею овочевого магазину; гарцювання зі звабною кобітою з рідкісним іменем Зореслава; мастурбація плаксивої мешканки одного з райцентрів, котра двічі дірявила йому презервативи довжелезними нігтями, фарбованими у чорний колір; нудотне тет-а-тет з вічно молодою однокласницею, котру й дотепер ніхто не кличе заміж; проста і людяна східнячка Валька робить йому мінет, опустившись на коліна, він зауважує її протерті на стопах шкарпетки, вона знову заїхала в гості, проїздом у Трускавець; врешті його дружина.

Все зливається в незрозумілу круговерть, важко виокремити де саме та жінка, а де інша, але це не хвилює його, зараз він набуває статусу спостерігача своїх спогадів, йому лише цікаво куди ж його тепер закине час і простір. Але раптом він зауважує, що мильна бульбашка, випущена малим Босем, котрий вже знайшов собі цікавішу забавку аніж доламувати калейдоскоп, втягує його, наче чорна діра захланно вклинюється зі своєю гравітацією у його чудовий хаотичний рух повітрям, у нього з’являється орбіта, зрештою, вона набуває форму спіральної і, ковтнувши Бося, гравітація передає свої повноваження поверхневому натягу – Бось повертається до хаотичного руху по сферичній оболонці бульбашки, у нього спотворюються кольори перед очима, - зелене змінюється червоним, рожевим (рожевого кольору в природі нема – він є відбиваючим і не міститься в видимому спектрі, очевидно тут помилка оператора - прим. автора) жовтим, знову червоним, зеленим, жовтим, блакитним.

***

Існує цікава фізична задача – обрахування часу життя мильної бульбашки. Цікава завдяки тому, що її можна розв’язувати кількома підходами, з яких нам цікаві два, жоден з яких не має достовірного експериментального підтвердження, котре вкладалося б у задані рамки точності.

Відомо, що в процесі життя мильної бульбашки вона здувається, тобто зменшується в розмірах.

Перший підхід до розв’язання задачі оцінки життя мильної бульбашки ґрунтується на обчисленні швидкості випаровування внутрішнього шару води (тут враховується температура, вологість, гідрофобність та гідрофільність зовнішніх та внутрішніх мильних оболонок) з тонких стінок, тобто, їх потоншенню, після чого оцінюється мінімальна товщина стінок, яка здатна завдяки поверхневому натягу стримувати атмосферний тиск.

Другий підхід ставить на місце смертельної хвороби гравітацію. Так, молекули води та мильної суміші під впливом гравітації зсуваються вниз бульбашки (чим потоншують стінки), утворюючи там краплю, при цьому швидкість зсування залежить від густини, поверхневого натягу та в’язкості, тобто, гравітація, створивши внизу бульбашки достатню соплю, дозволяє атмосферному тиску розчавити досліджувану сферу.

Здавалось би у рамках однієї моделі ці два підходи можна об’єднати, але вони передбачають дві різні системи – термодинамічну нелінійну незамкнуту та гідродинамічну лінійну замкнуту, в зв’язку з чим і з огляду на об’єкт досліджень на розв’язування такої задачі нікотрому фізикові не хочеться витрачати час. Звичайно, у Бося було достатньо часу, адже за час його перебування у мінливому світі кольорів веселки (ну, окрім рожевого, звісно) минуло чи то три чи то п’ять років і він міг би порахувати молекули, сказати завдяки зміні температури як і скільки випаровується води, яка частина середовища втікає у краплю, але він вирішив так само як і фізики – най ся діє Божа воля. Тим більше, що бульбашка, як і сам Бось, не змогла прожити весь відведений їй вік, - повільно опускаючись на письмовий столик, врешті гепається і створює загороджувальний вогонь із мила, води і Бося в кількості одного екземпляра, робить спробу накрити поверхню стола радіусом кількох сантиметрів.

***

Математика все стерпить, але. Треба пояснити поточну неточність у віці Бося – чому саме чи то три, чи то п’ять років минуло з того часу, як поверхня мильної бульбашки втягнула його у свої фізичні ігри. На даний момент Бось знаходиться на відстані двох метрів п’ятнадцяти сантиметрів над дном колектора і, відповідно, тридцяти сантиметрів над об’єктивом кінокамери Сергія. Це означає, що до хронометричного кінця історії залишається дуже мало часу і мозок Бося встигне випродукувати лише один, від сили півтора спогади, а тому намагається втиснути якнайщільніше у останню частину короткометражки всю інформацію, яка сталася протягом п’яти років і аж до втрати географічного горизонту на вулиці брудного та депресивного спального району міста з характером нав’язливого сорокарічного імпотента. Саме тому зараз, поки Бось летить параболою у відкритий дитячий пенал з акварелями, перед його очима майорить усміхнена дружина в роддомі на ліжку, вона пригортає двох одноденних наразі безіменних синів на руках – насправді розрив у віці в них два роки. Та й у різних палатах дружина втомлено зустрічала його зі згортком тканини, всередині якого на нього дивився мутними очима малий і страшенно крихкий та невдоволений фіговістю ситуації інтегральний син. Він бачить, як дружина годує грудьми його синів, відкидає на плечі неслухняне кучеряве волосся, що постійно норовить доторкнутися, вколоти лисуватого невдоволеного малого, у нього з‘являється думка, що, можливо, він жив не дарма і його сини пробачать йому наглість не слідувати закону У-Вей, звертати увагу на автомобіль швидкої допомоги, котрий мчить рятувати якогось шестирічного хлопця, що від доброго настрою та цікавості випив половину банки рідини для миття посуду. Можливо є ще час, якась можливість з усього майбутнього горизонту подій не втратити життя, вискочити за межі призначення, прожити ці всі миті насправді?

Але саме в цей момент Бось Степан Петрович досягає кінокамери – його яйця врізаються у металеві обручі об’єктива, тіло продовжує рух вниз, боляче вдаряє ошелешеного оператора Сергія по голові і гіпотетичний Бось Микола Степанович, про якого була ця історія, ще перебуваючи у вигляді сперматозоїда, гине. Горизонт подій врешті наздоганяє його батька, згортається в кольорову мильну бульбашку, переливається різними кольорами і тріскає, розчиняючись в просторі-часі.

***

На останньому кадрі у Бося Степана Петровича відбувся флешбек –знову боляче гупнуло по яйцях, але оскільки в аудиторії було вимкнуте світло на час показу дипломної роботи Сергія, випускника Національного Університету Культури, то ніхто не поспівчував йому і не зауважив як сорокарічний працівник науково-дослідної установи, мешканець брудного та депресивного спального району міста з характером стигматика-атеїста, від болю скривив обличчя. Зрештою, кого цікавить чужий біль? Та й хто, окрім нього та Сергія, з котрим він познайомився у вкрай дивних обставинах на дні каналізаційного колектора після переломного у його житті та репродуктивній здатності моменту, знає, що це саме його історія, батька двох синів – Дмитра та Василька, саме його глюк, котрий він бачив поки летів вниз, махаючи кордовими крилами і смішно дрібочучи ногами, зараз на екрані? Зрештою, кому це цікаво?

Читати коментарі (29)
Рейтинг Оцінили Переглянули
15 Гонта , Андрій Скіф , Ніколо , . , Neti-Tel , Сонце Місяць , тиха вода , Андрій Мирохович , Даринка Снігур , Перші дні листопада , Ліо , Шон Маклех , Роман Миронов , Михайль Дедал , Дмитро Куліков , Елен Тен , insulttoinjure. 748
( написати коментар )
.
2013-10-08 15:46:32

Почала  лише читати  і вже вражає  стиль письма..."той спух, наче обіцянка виборцям" - !!! і багацько іншого...!!!  ангел, що в кінці тунелю - теж  суперсько зaкадрований :) читаю...

(відповісти)
Фома Пугаляк
2013-10-08 19:17:45

подробиці будуть?

(відповісти)
.
2013-10-09 06:46:31

Ого скільки у Вас усього в голові :) од квантової  фізики - до мильної бульбашки...
а нічогенько так  заварили і уклали  в розповідь- принаймі дуже нестандартно.
Оце класнецько: "...Однак, коли ти йдеш по вулиці під мухою і раптово піднімається горизонт" - та і ще тут  ціла купа  смаковитостей  дотепних...
завершення - саме ТЕ! - хоча  зрозуміло, що автор  інтригує   читача.

(відповісти)
Гонта
2013-10-08 16:05:54
Зізнаюся: якби не надибав на початку оцієї сюрреалістичної оповіді "у-вей" - важливу категорію "недіяння" у філософії Дао Лао- цзи, то мо і не дочитав (за браком часу) до фіналу... Сильнішою і динамічнішою нмсд видається мені прикінцеві розділи. Велика праця! Заxоплює! Вітаю Вас! :))
(відповісти)
Фома Пугаляк
2013-10-08 19:17:17

вельми приємно, дякую.

(відповісти)
Іван Скалозуб
2013-10-08 17:16:12

Можна підвести опісля прочитання підсумки: зачувши виття швидкої не повертай голови куди не кличуть,  або  тримайся за ошелешені яйця, щоби ті  не врізались у сталеві обручі об"єктива.

(відповісти)
Андрій Скіф
2013-10-08 21:19:04

Невіру. Я таки дочитав.

(відповісти)
Фома Пугаляк
2013-10-09 14:12:52

в що невіру?

(відповісти)
Андрій Скіф
2013-10-09 19:05:11

Прочитав. Досить непогано. Сподобалось, за що і плюсик.

 

(відповісти)
Ніколо
2013-10-08 22:47:04

за три підходи осилила ) незлецьки

(відповісти)
Фома Пугаляк
2013-10-09 14:04:15

дякую, що пересилили і прочитали)

(відповісти)
Андрій Мирохович
2013-10-13 14:06:58

ну, Юрій Ігорович не те, щоб нервово курив у коридорі, але так собі думаю, що зверхньо глядіти не стане

(відповісти)
Андрій Мирохович
2013-10-13 14:08:27

і так, щоб нормально читати, текст хоче, щоб його роздрукували, инакше геть незручно

(відповісти)
Даринка Снігур
2013-10-14 17:58:24

не знаю насправді, чи це нормальний показник

швидкості читання, але мені пішло рівно 40 хвилин

без перерви на раптом мобільні дзвінки, чай-канапку,

стукіт в двері, якось ніхто мене не турбував, от я і не

переривала свого читання сама. чому? та чому - бо

цікаво, бо стилістично цікаво, бо дотепно, бо

витримана до кінця інтрига...

 

дещо виокремлю: націлені автоматними дулами груди,

слимаче блаженство, накидка кузову ГАЗу кольору

осінньої каламутної калюжі, служба Батьківщині, протерті шкарпетки Вальки, епілептичний припадок

ще там котроїсь, калейдоскоп звичайно і все що з

ним повязане, оце вимкнуте світло наприкінці і серце,

що розквітає теплим білим бутоном троянди.

 

щоправда, як на мене, людини з дипломом Політеху (а можливо саме через це) все-таки трішки забагато фізики як науки.

хоча це мабуть має так бути, бо втратиться щось

потрібне, важливе тут

 

ну-у, одне слово, не шкода мені тих сорока хвилин.

Фомо, навпаки )

 

(відповісти)
Фома Пугаляк
2013-10-14 22:55:14

дякую. дуже приємно, що виокремили час)

(відповісти)
Андрій Мирохович
2013-10-16 01:50:18

фізика в цьому тексті дуже важлива - вона вказує на традицію, або те, що буде традицією

(відповісти)
Даринка Снігур
2013-10-16 12:38:17

та добре-добре, я це розумію

я он купила на книжковому форумі "Трансерфинг реальности", там теж фізики вагон.

ну що ж, нема на то ради.

о, знайшла (вивела?) формулу:

фізика і лірика - два рівних крила, красиве і корисне )

(відповісти)
Фома Пугаляк
2013-10-16 14:03:06

так, фізика в цьому тексті дуже важлива - вона вказує на те, що автор фізик))))

(відповісти)
Шон Маклех
2013-10-20 02:19:15

Насправді дуже цікавий текст. І структурно і по стилістиці...

(відповісти)
Фома Пугаляк
2013-10-21 10:03:33

вельми приємно)

(відповісти)
Михайль Дедал
2013-10-28 21:04:35

слухай, чоловіче, а ти збираєшся щось видавати?

(відповісти)
Фома Пугаляк
2013-10-28 22:56:07

якщо є якась ненапряжна халява, то кажи.

(відповісти)
Михайль Дедал
2013-10-28 23:18:33

та нє, тут така штука просто - все збираюсь почитати твоїх текстів, а коли заходжу в профіль то розумію, що на то треба виділити пристойну порцію часу, а в подібному форматі осилити якийсь навіть один текст якось непросто та й незручно. я не кажу, що для мене персонально треба друкуватись абощо) є автори, які імпонують, було б круто щось придумати літклубівське - не знаю, якийсь альманах абощо, я просто розфантазувався мабуть, без конструктиву єслі шо

а ненапряжна халява то мабуть вже не зараз і не з нами

(відповісти)
Михайль Дедал
2013-10-28 23:24:04

спробую лаконічно, я із задоволенням витратив би 20-30 грн. на прочитання отакої прози наприклад

натомість читаю класику і ще бог зна що, а на українські суч. імена вже майже не звертаю уваги, бо починає аж тіпати...

(відповісти)
Фома Пугаляк
2013-10-29 10:12:06

спробуйте інші тексти - цей направду найбільший з усіх. і дуже перенасичений інформацією, взагалі дивно що стільки людей свідомо витратили свій час).

та хз з тими альманахами, таємниці нема - все й справді впирається в гроші. а хороших текстів (стосовно прози, я гадаю) на ЛК є чимало - не заморочуючись на 5-6 покетів назбирати можна.

(відповісти)
Михайль Дедал
2013-10-29 12:09:17

ну, я читав дещо, але ефект короткотривалий і дещо фрагментарний, ну й це стосується всіх авторів, які більш-менш цікавлять - важко сформувати остаточну думку

(відповісти)
Михайль Дедал
2013-10-29 12:14:40

якось Рибницького роздруковував і читав десь в трамваях, на кухнях - таки краще, якась картина складається, але всіх не надрукуєшся, а Чупи "Акваріум" десь досі припадає пилом на поличці - не зручно і все

я розумію, що ці автори є, але не розумію, що з ними робити

з поезією простіше - з того конвеєру-стрічки нових надходжень легше щось виокремити через майже миттєвий ефект

(відповісти)
Фома Пугаляк
2013-10-29 13:54:02

так, звісно, з поезією простіше, гадаю, через менший розмір - або відразу зачепило, або й не зачепить зовсім. такі правила життя, блін)

(відповісти)
( написати коментар )