і-цзин

ми пробудилися: земні - великі сили,

і течія прозора понесла наші тіла,

шари слоїсті білого вікна гойдалися -

був вітер

вода ішла крізь пальці,

і срібла замкнена у коло течія

поволі оберталась проти сонця

моя хода була упевнена й дзвінка,

морозним ранком у слоїках - глибока, крижана,

пронизлива, слоїста - як кришталь, дзвеніла течія,

і перстень був на пальці

і золото, і срібло, і вода,

і цятки снігу, і хода легка,

і пружний погляд, звук крихкої криги

під кроками, закруглена луна,

і повен місяць в дзеркалі слоїстім,

і срібна рама круг живого скла,

і голос твій, нечуваний донині,

і пущена крізь кола всі стріла,

і сходи в небо, і слоїсті хвилі,

і кола, і вода, вода, вода,

і погляд твій крізь линви мерехтів

округлих павутинок край вікна -

був вітер

там було глибоке плесо, і небо з дна його

поволі поставало, і сон розходився, як кола з камінця

у склянці золота дзвенить бджола,

і золоті зіниці, сонця варті,

і пальці, тільки ніжні довгі пальці

по сходах фортеп’янного стола

і білі крила всі пішли на квіти,

пелюстки-пір’я зносить течія,

холодна і стрімка, серед підталих квітів

здіймає вдихом-видихом земля округлі хвилі

і тихо наближаюсь: і вогонь,

і казка всіх казок, і ти, і я,

і сон коло вікон, і течія,

і стріли невгамовного стрільця,

і вітер, вітер, вітер нам в обличчя,

мовчання - як вода, округле й чисте,

розділене на двох - і неподільне:

від місяця до сонця наша відстань

і павутинка тільки, і бджола,

і відблиск потойбіч живого скла,

і голос твій, нечуваний донині,

і три монети, кинуті у вирій,

нам поверталися розірваними лініями

і книга змін сказала своє “так”...

5.11.2006