На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Скам'яніле не тремтить

Осока Сергій, 11.02.2014 року
Рецензія на твір «Терпке надвечір’я у сутінках губить твій слід» автора



Звичайно, не час зараз писати рецензії. Не той час. Але іноді треба відволікатись. Хоча б уночі, перед ранком. Ну от...

Да, і - випереджаючи можливі трактування/потрактування/перетрактовування терміну "рецензія", одразу кажу, що не наполягаю на ньому. Хай це буде просто кілька думок з приводу, абощо.

Одразу скажу, що таких текстів тут публікують мало. В позитивному розумінні, звісно ж.

Техніка.

Рими прекрасні, окрім хіба що "протяг - потяг" і "слід - лід", бо римувати два іменники чоловічого роду в однині в називному відмінку, які відрізняються однією лише літерою, - ну трошки не комільфо. Правда ж?

Такого ритму, як у цьому тексті, я не люблю. Але він витриманий. А чого не люблю, скажу пізніше.

Збіги приголосних - кричущих немає. Нормально йде текст. І я ж не Ляшкевич. Ото хіба "ВЗБолену" трохи ВЗБаламучує мій артикуляційний апарат. А так - добре. Є в авторки тонке відчуття простору між словами. Є. А це вже дуже добре.

Ну а тепер, якщо вийде, трошки глибше. Чого я не люблю цей ритм. Отакий розлогий рядок насправді чаїть багато небезпек у собі, а особливо - для авторів, які тільки ще - мовою музики! - ставлять голос. Чому? Відповідь дуже банальна: чим більше ви говорите слів, тим більший ризик лохонутись і сказати не те (мовою музики - сфальшивити). Ідеально заповнити величезний простір цього ритму - дуже важко. І молоді автори дуже часто вдаються до таких штук, як надмірне вживання прикметників і дієприкметників - епітетів, означень. Зразу скажу, що це хибний шлях. Однозначно. Тому що в будь-якому художньому тексті має бути (в ідеалі, звичайно) дотримана така річ, як динаміка й деталізація оповіді - ці два чинники повинні перебувати в ідеальній рівновазі. Отоді в тексті є повітря. Є в ньому чим дихати. А епітети, коли їх багато, привертають до себе зайву вагу, і за рахунок цього непоправно страждає динаміка, власне - застрягає в зайвих деталях. У цьому тексті три строфи, а епітетів аж десять. Ну про "зболену мить" і "останній погляд" я взагалі промовчу, бо це страшенно банально. "В'язкі" провулки - теж досить таки ризиковано. "Згіркла" пітьма - надто передбачувана метафора, взята просто з поверхневого шару маскультури. Да, іще принагідно: дієприкметники у поезії - зло, їх треба дуже обережно вибирати, бо вони підвішують образ в отой проміжний стан між дією і ознакою, звідки дуже часто ні тпру, ні ну.

Далі про тяглість, плавність, вправність переходів з одного в інше - мовою музики - кантиленність. От мені особисто (це, звичайно, смаковий момент) завжди подобається, коли вся строфа - одне речення. І завжди не подобається, коли речення сліпо йдуть за ритмічним малюнком вірша, ну тобто, коли один рядок - одне речення, другий - друге, і в кінці кожного рядка - крапка, безпощадна чорна крапка. У цьому тексті є натяки на вишукані переходи між рядками, одначе в більшості своїй - крапки тут безпощадні, як вахтьорші в гуртожитках після 23.00.

Ну от строфа з мого улюбленого поета Вінграновського:

І те, і те: як птах ранковий

Раптово випурхне з трави,

Як сон перерваний раптовий -

Мені не йдеш ти з голови.

Бачите, як філігранно побудована строфа - одним реченням, які непомітні переходи між рядками. Видно, що текст керований не законами ритміки, а тільки самим собою.

Ну ще можна сказати трохи про метафори. Насправді, як на мій смак, то насправді пружним є тільки рядок "Сміюся: чому ми так довго прощались до завтра?", оце от часове перегукування між "надовго" й "до завтра" досить вишукане і, може, навіть нове. "Застигле безголосся" - це масло масляне, адже "безголосся" - це тиша, позбавлена звуків, отже - позбавлена руху, отже - позбавлена змін, отже - очевидно що застигла. Я б радив тут щось змінити. І далі знову "вимкнено звук" - фактично те саме. Ну про потяг, який за рогом, мені взагалі неясно. Бо якщо він майже за безцінь домчить, і він ось - поряд, та за рогом же! - то ради чого розігрувалась оця вся драма? Принагідно пораджу більше ніколи не вживати у віршах ніякого "тепла твоїх рук", бо це саме і такими ж словами до вас уже сказали 10067545 поетів. Про чужий азарт я також не збагнув, скільки не старався. Не почув. "Чужий азарт" - це образ з іншої тональності, октави, акустики, він чужий цьому тексту. Він псує його.

Ну і окремо скажу про кінцівку. Але спершу - у цьому вірші є аж кілька ключових метафор, які вказують, так би мовити, на єство ситуації, себто - на безнадійність. Дивимось: мовчання - застигле в зболену мить безголосся - вимкнений звук - і врешті "скам'яніле "навік". Власне, чотири рази повторено по суті одне й те саме. Але це не ізящний рефрен, ні. Це якраз уперта тавтологія, яка зіпсувала вірш. Бо що б там не писали новітні теоретики театру, але рушниця в кінці має вистрелити. Але якщо вона стріляє аж чотири рази, читач звикає, і якраз останній постріл - отой контрольний, отой найважливіший - лунає вже на тлі позіхань із залу. На жаль, так. Да, іще - скам'яніле не тремтить. Скам'яніле, як правило, непорушне.

Але загалом - попри все сказане вище - вірш справляє досить приємне враження.

Бажаю творчих успіхів авторці.

Читати коментарі (7)
Рейтинг Оцінили Переглянули
12 Любомир Коблик , Neti-Tel , Discordia , L17 , Даринка Снігур , В'ячеслав Шестопалов , Mr. Grey , Роман Миронов , Оля Д'оля , Вадим Василенко , Зануда Літклубу , Іван. 1387
( написати коментар )
Любомир Коблик
2014-02-11 06:19:56

пройшов чомусь повз цей текст, а Ваша рецензія примусила до нього повернутися. усе слушно сказано. особливо про епітети. найкраще їх уживав, на мою думку, Зеров. бо вони у нього настільки органічні, що майже непомітні. 

 

(відповісти)
Neti-Tel
2014-02-11 09:02:13

Класно ви пишете рецензії :) їх цікаво читати навіть без зв'язку з рецензованим текстом, 

бо вони самі в собі динамічні і художньо цікаві (особливо сподобалася вахтерша :)

дуже цікаві ваші версифікаційні зауваження (хоча застигле безголосся мені сподобалося)

і виходить трохи парадоксально врешті-решт - після читання рецензії ще раз вернулася до вірша,

і зрозуміла, що в ньому є щось таке, чому рецензія нічого не додала і не відняла -

якесь таке особливе світле враження від вірша, воно сприймається як вдала фотка життя, яке можна без кінця розглядати і не набридне...

інша справа, наскільки технічно вправно було зроблене це фото - ну і тут вже уклін рецензенту,

який в цьому розбирається і не пошкодував свого часу, щоб розказати нам про свої думки.

 

(відповісти)
Discordia
2014-02-11 10:48:55

Cтрашенно Вам вдячна. Перш за все, тому що не лишили поза увагою. Безмежно (та воно й зрозуміло) ціную отакі-от виважені, детальні коментарі/поради, а не лише "добре-погано".

Після слушної критики хочеться працювати далі) 

Ще раз дякую.

(відповісти)
Даринка Снігур
2014-02-13 11:48:09

я, чесно кажучи, обожнюю отакі різні детальні структурні аналізи текстів, усю цю "кухню" творення, точніше теорію "кухні", особливо, коли подано, видно це, зі знанням справи, і гранично чітко, і не дуже розлого, тобто ємко так, та ще й на додаток стилістично цікаво й смачно.

 

і тут як авторка може бути вдячна вам, Сергію, так і інші автори інших текстів )

(відповісти)
Осока Сергій
2014-02-13 12:31:43

та я розумію)

але на таке дуже рідко находить натхнення) це ж треба думати...)

(відповісти)
Mr. Grey
2014-02-17 13:12:25

Ну чому ж, буває, що і скам'я ніле тремтить. Наприклад, під час землетрусу. :)

Ех, хотів би я мати такого рецензента на свої вірші! :)

(відповісти)
Роман Миронов
2014-02-19 13:14:26

Крута рецензія )

(відповісти)
( написати коментар )