На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

СЛЬОЗИ ВІЛИ. Де наше літо....

Kрабаt, 12.02.2014 року



Вона приходить, як зазвичай беззвучно і без попереджень. Сідає тихенько у кутку,

якраз на межі світла і темряви... І спостерігає, вловлюючи кожен мій рух. Так ніби я от-от мав би клацнути пальцями і виловити просто з повітря пару метеликів з яскравими блакитними крільцями... Проте нічого такого я не роблю, і невидимі метелики зникають аж під самою стелею так і не з'явшись...Я ж дивлюсь і мовчу, крізь сутінки ледве вгадуючи знайоме обличчя, риси якого вже поступово став забувати...

- "Де наше літо, Анно?...Де наше літо...",- так хочу кожного разу запитати. Але те запитання губиться десь у клубку гіркоти, що підступає до горла...

- Будеш молока? - замість того запитую я...і, не чекаючи відповіді, наливаю щойно запарене молоко у порцелянову чашку.

Вона торкається чашки долонями, але не п'є - радше просто вбирає тепло того гарячого молока. Біла поверхня легенько тремтить, і то дивно, бо її руки спокійні і впевнені. Але у якусь мить поверхня раптом завмирає і вкривається прозорою тонкою молочною плівкою.

Я завжди дивувався її рукам. Мені чомусь вони вдавалися чимось безкінечно незвичайним і незвичним... майже неземним. Колись давно-давно, як рвав достиглі вишні, зламалась гілка, на якій стояв, і впав додолу, боляче вдарившись потилицею...Світ у очах закрутився дзигою. Та дзига крутилася все швидше і швидше, що здавалося от-от голова згвинтиться з шиї і покотиться по траві коліщатком зламаного дзигаря... Тільки щось м'яке підсунулось під потилицю а перед очима спочатку виникла біла пляма, а за тим світ став сповільнювати свої аркани аж поки не зупинився. Я чітко побачив перед очима білу дівчачу долоню з маленькими тонкими лініями без жодної скабки чи подряпини.

- "Де наше літо, Анно ?..."- пульсує у моїх вухах. Мені здається, що я міг би набратись сміливості чи рішучості і таки запитати... Достатньо лише зажмуритись, щоб не бачити її погляду. Чому нам іноді так важко спитати якісь навіть прості речі? Навіть коли відповідь вже немає найменшого значення... Навіть коли відповідь ти давно знаєш сам...

Вона п'є молоко маленькими ковточками. П'є не прибираючи пінку. І та пінка залишається білим слідом на її губах. І щоби раніше...Я б напевно захотів би спробувати губами той слід. Але не тепер...

Тепер щось дихнуло з фіранки запнутого вікна і світ став повільно обертатися як тоді під вишнею. Швидше і швидше. І я не падав, бо був віссю тої дзиги. Тепер здавалось, що ось - ще трошки і я відірвусь від підлоги і вгвинчусь головою у прозору стелю...

- "Де наше літо, Анно-о-о-о...",- тонкою струною задзвеніло серце, як коли вологим пальце проводиш по краю богемської склянки...

Я побачив її просто перед собою і світ знову став сповільнюватись і за тим зупинився. Як і тоді. Вона опустила руку...

- Я прийду, - сказала повернувшись вже від дверей, - Я ще прийду.

Читати коментарі (29)
Рейтинг Оцінили Переглянули
17 Настя Марчук , Bakuran , Катерина Ляшевська , Шон Маклех , Ігор Стожар , Neti-Tel , Даринка Снігур , polishuchka , Великий , Lilu , Роман Миронов , Дана Муравська , Ніколо , Окайда , Внутрішнє освітлення , Гаврилишин Наталія , Nozomi Sarytobi. 557
( написати коментар )
Bakuran
2014-02-12 23:12:49

Крабаtе, аж шось таке у очах підозріло заблищало.

А про весну можете так?

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-12 23:17:06

То, Бакуране, піщинка... І хто його знає чи про весну так...

(відповісти)
Bakuran
2014-02-12 23:19:36

Та отож.

Мені ще здалося, ніби місце дії - дослідна станція на Солярісі. Чи так є насправді?  О_о)

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-12 23:31:42

Хм...Насправді я так болюче не міг згадати...Справді. Солярис.

(відповісти)
Bakuran
2014-02-12 23:54:09

Добре вже й те, що герой не Сталкер, а то хтозна що б потому '_о   те все жарти. Проникливо. Торкає

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-13 00:12:33

Дякую, Бакуране... Так...Герой - Несталкер...

(відповісти)
Шон Маклех
2014-02-12 23:41:46

Дуже цікавий твір.... Душевно... Психологічно.... 

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-12 23:45:35

Дякую, Шоне за увагу...

(відповісти)
Neti-Tel
2014-02-13 10:19:50

Таке враження, що я її знаю :) теж когось так само пригощала молоком :) було

 

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-13 14:28:04

розкажіть)...чи скажіть де прочитати)

(відповісти)
Neti-Tel
2014-02-13 18:10:30

намагалася колись описати, але не змогла,

бо та історія невичерпна - потягнеш за ниточку, а там цілий міх сиплеться :)

он і моє "вікно", що так перегукнулося з вашим літом, теж звідти :)

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-13 22:34:19

так в чому проблема... якщо є про що)

(відповісти)
Bakuran
2014-02-13 22:41:05

"Алеф" Борхеса, якщо щодо вікна   О_о) може. якщо. хтозна

(відповісти)
Даринка Снігур
2014-02-13 11:39:32

у Ю. Винничука є "Горохова зупа", там чоловік, якого вже нема, приходив уночі і з*їдав налиту йому у тарілку жінкою страву. і хоч в тамтім творі кумедно то все подано, але теж дуже зворушливо і душевно.

 

ваша душевність, Крабате, то моя, дякувати долі, дорогоцінна знахідка.

чудовий текст )

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-13 14:29:28

щось здається навіть читав)

Дякую, Даринко )

(відповісти)
Великий
2014-02-13 18:49:25

Два рази падав з вишні.

(то ті грубі рази, бо тих дрібненьких і не порахувати).

Раз коли обривав вишні, гілка зламалася,

але тоді обійшлося без травм, хіба в кропиву впав,

то моську попік.

А от коли ше малим падав, побачив одну вже достиглу

вишеньку і поліз за нею. От тоді і розбив череп, шрам

лишився про вишеньку.

 

Це так, навіяв, поніс у спогади Ваш твір.

 

Щодо самого твору. То твір як тиша, в якій ти перебуваєш, насолоджуєшся нею, не хочеш залишати її,

особливо Анну.

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-13 22:35:54

))...

(відповісти)
Lilu
2014-02-13 21:07:33

Впізнаю у цих рядках таке для себе близьке і водночас далеке, сльози на очі, але того вже не повернути, десь воно загубилося, зникло, як літо, забравши часточку мене самої.

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-13 22:36:29

взагалі то не повинна була бути сумна історія...

(відповісти)
***
2014-02-13 22:40:56

"Сльози ронить віла... -
люди кажуть: «Се весняний дощик». 
Ходять в горах світляні веселки, 
по долинах оживають ріки,

в полонинах трави ярі сходять,

і велика понадхмарна туга

нам на землю радістю спадає. "


Так написано про сльози віли...
отак і Вам - з дощем, з квітом весняним
буде радість... таке побажання. )

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-13 22:43:04

Дякую вам за "про сльози"...і за побажання)

(відповісти)
***
2014-02-15 19:26:24

Мені тут у Вас тиша, що насправді звучить різноманітними відтінками... як на межі іншого виміру...

Ви бачите і чуєте те, що часто залишається непоміченим.

Такі відчуття... я ще почитаю.

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-15 22:34:48

заходьте ...і читайте якщо Ваша ласка)

(відповісти)
Larysa
2014-02-15 09:25:07

Дякую

 

 

http://www.youtube.com/watch?v=ii5YNU0Q5ak

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-15 09:39:02

Настільки точно...ніби заглянув за час...Як побував у майбутньому. Справді сумно. Дякую , Ларисо.

(відповісти)
Дана Муравська
2014-02-17 18:58:20

торкає за живе.
смутно, гірко і гарно водночас.
і з надією
на нові лІта :) 

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-19 20:17:04

такі часи настали...де ще ті нові літа...

(відповісти)
Ніколо
2014-02-18 09:47:34

текст-зворушення

(відповісти)
Kрабаt
2014-02-19 20:17:35

дякую за вравження

(відповісти)
( написати коментар )