На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Острів

Юрій Шеляженко, 16.03.2014 року



Земля мовчала, бо була пустою. Міські ліхтарі не заважали світитися зорям. Шум машин і телевізорів не перекривав цвірінькання пташок.

Земля була як острів у океані космосу. У давні часи – колиска людства, рідна домівка мільярдів людей. Тепер – пустеля.

Колись по вулицям Землі ходили озброєні істоти з чорними дірками замість обличчя. Всі їх боялися. Так багато боялися, що не було часу вчитися та думати.

Йшов час, і люди насмілилися подумати про втечу. Озброєні істоти вчили тільки боятися та ненавидіти, тому люди почали вчитися самостійно. Навчилися не боятися і любити один одного. Домовилися жити без зброї. Озброєні істоти зникли з вулиць, бо їх ніхто не боявся, а без страху їх існування втратило сенс.

Люди навчилися плавати між зірками, заселили галактику. Земля старішала, сонце охолонуло. На Землі залишилися лише ті, хто боявся літати. Це був страх перед безмежністю всесвіту і його загадками.

І коли страх почав переростати у паніку, на вулиці Землі вийшла перша озброєна істота. Її поява вперше за тисячі років так перелякала всіх людей, що вони сіли в зоряні кораблі та покинули Землю.

Вони не думали, що буде з озброєною істотою.

І Земля мовчала, бо була пустою. І міські ліхтарі не заважали світитися зорям. І шум машин і телевізорів не перекривав цвірінькання пташок.

І Земля була як острів у океані космосу. У давні часи – колиска людства, рідна домівка мільярдів людей. Тепер – пустеля.

Посеред пустелі стояла істота і тримала в руках пістолет. Пістолет був заряджений однією кулею. Бо істота залишилась на Землі одна. Більше вбивати було нікого.

«Що за дурна думка – самогубство», думала істота.

«Жодна жива істота не вб ’є себе, адже Бог створив все живе з інстинктом самозбереження. Звідки, взагалі, з’явилась думка про суїцид? У мене ж навіть не вистачить сили волі піднести дуло до скроні!».

Так думала озброєна істота, підносячи дуло до скроні.

Ніщо її не відволікало, бо Земля була пуста.

Все навколо зникло.

Істоту це не дивувало і не лякало. Вона давно була готова до цього. Бо озброєна істота бачить лише те, що хоче бачити, і ось одного разу вона не хоче бачити своє віддзеркалення, другого разу не хоче бачити людей, а третього разу – не хоче бачити цілий світ. І світ зникає, а залишається тільки істота з пістолетом, яка думає: «Звідки у мене ця дурна ідея про пістолет з однією кулею? Куди подівся інстинкт самозбереження?!».

Ще озброєна істота думає: «Нікому до мене нема діла». Давайте їй повіримо, все одно нас нема. Бо інакше б довелось повірити, що пам’ять про нас, про те, що ми поряд, примусить її натиснути на курок. Бо як звір не вб’є себе, так озброєна істота не висадить останню кулю в повітря. Адже все життя її вчили не витрачати кулі дарма.

Я хочу врятувати це життя. Бути дивом. Народитися думкою в порожнечі, внутрішнім голосом. Спитати: чому ти, людино, стала озброєною істотою, стала порожнечею? Чи вистрілиш ти в себе, чи вистрілиш в повітря – нема різниці. Придумай щось краще, щоб жити щасливо. Навчися фантазувати, і весь світ допоможе тобі зробити мрії реальністю.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 474
( написати коментар )