На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Васічка та думки

Апальков Олександр, 01.07.2014 року



Спека стояла нестерпна.

Навколо її нишпорили аматори легких перемог. Вона майструвала їм чубчики і зашийки. У перукарні пахнуло парфумами і потом. Хотілося до води.

– А самбреро, – сказала їй помічниця, обмахуючись журналом убік дверей, – не по кабальєро. «Натали» пропонувала засіб від поту. Вася, вогненоокий сидів у коридорі.

Вже тиждень він возив її на пікніки.

Спершу вона забавлялася його залицяннями, старомодними. Потім – його невигадливою трапезою, заради неї.

Продезинфікувала ножиці. Напомадила губи, темно-рожевим. Підщипала брови. Була ще дуже красива. Поїхали. На її машині.

На березі, під соснами Васічка спік шашлик, з баклажанов та помідор. І коли щедро угамувала спрагу вином, віддалася. Просто так, настрою і подяки заради. І їй сподобалося і його залицяння, незграбне і її героїзм, от так ощасливити піввікового дядька.

Тепер вона погойдувалася в гамаку, потягуючи мускат. Мускат цей вона привезла з Криму для колишнього коханця. Гамак збиралася теж подарувати йому. Але, він наскучив їй.

Васічка сидів у її пластиковому кріслі, нога на ногу. Курив її цигарки, пускаючи дим носом. Цигарки ті, власне, купив ще колишній коханець. Вони валялися в бардачку її машини. У Васічки машини не було.

«Йому, – подумала вона, – подобаюся я, гарненька».

« Як це мені раніш, – подумав Васічка, – не приходило в голову, що вона така доступна?»

Він згадав її коханця, посміхнувся: «От тобі і сомбреро не по кабальєро. –постукав по дерев'яному шпичаку шашлика, нишком. – Чорт, заживу тепер».

«Так, – ствердилася вона, – а я ще можу знайти собі коханця».

Від захвата, що нахлинув, закрутилася голова, верхівки сосон, хмари. І вона випала з гамака, розсміялася.

Васічка кинувся до неї:

– Забилася, га?

– Ні, – показала вона білосніжні зуби, – у мене міцний зад.

– Ну, не зовсім, – подумав Васічка і підхопив її під незагорілі пахви.

«Мені просто необхідно, – думала вона, – почувати себе бажаною».

Сосни мовчали. Ріка хлюпала хвилею в пляшку кока-коли.

«Пригоди, – уляглася знову вона, захиталася, – просто необхідні мені, як жива вода. Без них я марнію. – І вона подумала про колишнього, – мій цього не розумів. Він, щоправда, був ніжним, але, – вона таємно посміхнулася, – він далеко, він уже вивчений і мені нудно. Добре, аби Васічка був би багатий, щедрий і говіркий. А, втім, чорт із ним, я заможна, нехай розважає, а там видно буде». Вона подивилася на нього, збокоу. Васічка чистив картоплю. Лушпиння падало на руду хвою, тонке. Дим ліз йому в очі. Він щулився, пускаючи зморшки.

«Треба дати йому на себе ще подивитися». – Вона приспустила бретельки купальника, нігтиком мізинця. Лак блиснув. Її права грудь оголилася, красива.

– Ой, – сказала вона, – не дивися.

Васічка їв її очима, палкими.

«Попався, – впевнилася вона. – На вигляд самий звичайний, ну, й що. Мій, незвичайний, а наскучив».

Васічка продовжив чищення, пускаючи дим, щурячи очі, пускаючи зморшки.

«Мій, – не йшло з її голови, – літераторішка, суміш тихого Мишкіна та Миті Карамазова з неоглядним розльотом, – простить мені, в разі чого... А я, – вона погризла нігтик мізинця, – дволика Грушенька з Настасьей Пилипівною, покаюся. І цей, – подивилася на Васічку, – обридне. Але, коли це ще настане... Ах, додумаю потім».

Вино шуміло в голові. Захотілося сміятися і дригати ногами.

Вона зробила Васічці глазки.

Він підійшов, обтер ніж об шорти. Узяв її долоню. Вона потисла йому руку: «У простолюдинів, – десь читала вона, згадалося, – бувають благородні душі. Чи все-таки не брати в коханці? – Послала повітряний цілунок. – Він відмінний лакей. Утім, і мій чистив мені туфлі носовою хусткою».

Вино ставало смачніше. Вона згадала як біла хустка терлася об її ноги, гарненькі.

– Васічка, – звузила вона очі, – чому ти не п'єш?

– Не зробив звички, – збрехав він, згадавши як зашивали йому ампулу, – спасибі.

«Залишився ще рік, потерплю, – подумав він, – а там надолужу. Грошенята в неї водяться, як таргани на моїй кухні. – І він зробив їй глазки:

– Випий, – сказав він, жартуючи, – доступней станеш.

– Куди вже більше! – сказала вона і згадала, так уже говорив їй колишній, і вона так само відповідала.

«Напевно, – задумалася вона, – вони дружили. Може, і про мене говорили. Ну й нехай!» – і допила до дна.

Через сосни несло жаром. Десь довбав дятел.

«Нехай довбає!» – подумала вона, і заснула.

«Ну, от, – сказав сам собі Васічка, – пташка в клітці». Він потихеньку зняв шорти, почисив її хусткою слід від ножа. Стягнув через голову сорочку, не розстібаючи ґудзиків. Зняв сандалі, шкарпетки. Почухав п'яти, з насолодою. Зайшов поступово у воду, піджавши руки. Присів і поплив, віддмухуючись. Гнав поперед себе тиху хвилю та посміхався.



Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 471
( написати коментар )