На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Валетта

Апальков Олександр, 15.07.2014 року



Невисока, але струнка, і повсякденно в темному – Валетта. Смоляно-чорне волосся продовжувало її плаття. Стираючи різницю між тим, що вважалося і реальним.

Що було в ній, в цій старший за його років на сім, режисерші, Сашко і не розумів. Втім, щось захопило його. Відразу. Немов весняним паводком.

І безпорадно дивився він в тернові її очі. Колючі, живі. Стежив за її губами. Ті рухалися знехотя. І здавалося, що всі її фрази – недовимовлені. Валетта не жестикулювала. Руки вона ховала в кишені, нашиті на плаття накладкою, як в джинси. Йому хотілося поцілувати ці руки.

– Навіщо я тобі? – кидала вона йому в обличчя, – я ж майже на десятку старша за тебе.

– Ну й що!, – неначе виправдовувався Сашко.

– Йди спати. У мене і так в голові каша.

– На добраніч! – вичавив він з себе.

– Давай, давай! Того ж і тобі.

Валетта була на четвертому курсі. Їй було все-рівно що робити, аби творити. До чергового капусника вона ліпила сценку. З благодатного матеріалу – Сашка.

Сашко спати не пішов. Залишився біля її дверей. І через чверть години двері ті відкрилася.

Розкидавши руки по його плечах і волоссі кучерявім, вона стискала його так, немов вдавити хотіла.

Ліжко її стогнало всіма пружинами разом з нею, перевернутою обличчям донизу.

– Тільки так. Тільки так! – схлипувала вона, уткнувши все своє лице в подушку. І Сашко вдихав аромат її плечей і запах парфумів з чорноти волосся.

За вікном палили багаття. І спалювали на нім чучело викладача російської літератури, Литвішка.

Слався ганчірковий дим. Чорний. І сміх дужих горлянок стрясав вікна.

– Ти відчайдух або зухвалий? – Валетта відтирала утомлені м'язи ніг, – говори правду.

– Відчайдух.

– Тоді давай вип'ємо. Чачу будеш?

– З тобою хоч курару.

– Не мели дурниць. А то вдарю.

– За що?

– Про всяк випадок. Пий! – і вона налила з товстопузої пляшки з французьким написом „Наполеон”. – За відчайдуха! – в її очах великих відбилася заграва зовнішнього багаття. – До ранку ти не підеш. І не сподівайся! Ніхто з моїх співкімнатниць не з`явиться. До самих семи ранку. Ти готовий?

– Завжди готовий! – мужньо прорік Сашко, – Відьма, – подумал він, і розум його затьмарився поцілунком. Вона витягала з нього душу. І та пустіла, як мішок, продірявлений ножем.

(Малюнок О. Білик)

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
3 Пан Ащоачому , Ігор Стожар , Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ. 391
( написати коментар )