На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Арктурус

in_a_landscape, 24.11.2014 року



Ой, там щось сталося!

Тужливий звук трембіти розірвав вечірню імлу.

- Пастухом гарним будеш!

Тьху ти чорт...

Петро вдарився лобом об стелю схованки.

- Тихше...

Трембіта затрембітала ще два рази і замовкла.

Вдарила громовиця і впала стіна дощу.

Трембіта гойкнула ще раз...

Враз злива розбила землю імлою. Трембіта замовкла...

Морок запанував навкруги - за сіною дощ.

Шургонув вибух і вдарили кілька пострілів, знову тиша... злива шургонула ще раз.

Ой ні, нам же треба завтра іти до Гейдельбергу... Як річка посуне, ми нікуди не зрушимо!

Не треба сюди було йти, бо завтра дороги не буде. Відпочинок до спочину...

- Та годі...

- Іншої дороги нема, лишень тут.

Гархнуло ще раз, і блискавиці оперезали крайнеба, осяявши гірський кряж, вдаривши громовицею навкруги.

- Тьху ти чорт...

- До ранку ми можемо не турбуватися, відпочинь, з голоду не вмремо.

... шургонуло ще раз ...

... вранці просвітлішає...

- Йой, здається річка зійшла з гір і рве мости.

Помовч, китайські філософи вчили не витрачати на роздуми про лихо ті кілька годин відпочинку, коли лихо тільки наближається, може воно й промине. Дивись, онде зорі, за Петросом крізь світле пасмо Луна проглядає...

Попри дощ, посунув туман, закривши річку океанською хвилею..

- Куди ж ми звідси потрапимо?

- Вранці побачимо.

Вони вдивлалися у світле пасмо, як чудернацькі хмари у своєму бігу висвітлювалися яскравою луною у повні, і їх біг видавався незкінченою зграєю чудернацьких створінь, ймень яким не було у мовах землі... Це бігли духи небес, хмар, вітру і дерев... П"ята стихія вогню раптом спалахнула яскравою миттю-пломенем над кряжем...

- Ти диви...

- Ой...

Дощ насунув знову і затулив собою світло луни...

Хлопці чи поснули, чи зомліли зпросоння, але на душі у них було хороше. Вони зовсім забули про дощ, холод та зливу, та страшний гуркіт десь там за потоком.

Світлий туман підіймався над рікою все вище, і ледь вони розтулили повіки, на очі крізь стіну впало кілька світлих крапель.

- Підіймайся, підіймайся, годі вже спати. Іван штурхав товариша. Вже, миттю. Петро прокинувся і побачив світло навкруги.

Годі, рушаймо! Світла пляма насунулася і вони опинилися десь у непроникному дощі, де все навколо світилося крізь імлаву світлих крапель, лиш зорі блимали десь за видноколом.

... дощ, дощ, дощ... ... сніг, сніг... ...сонце, сонце... вітер, вітер...

Раптом їх миттю шугонуло догори у якусь світлу пляму.

- Ось, дивись - гора, гора, а ось ріка, ріка, шург, де ми? Де ми? Хіба так буває? ... Ми високо, понад горою, світло сяйва, хмари... шуг... бачу зорі, де ми? ... шуг... шуг ... ой, ми поза хмарами... Океан хмар... Зорі, де ми? ... шуг... шуг ... шуг ... Ось твій Гейдельберг, ось океан... ... шуг... шуг ... шуг ... море, пальми ... шуг... шуг... шуг ... сяйво місяця, де ми? - ... шуг... шуг ... шуг ... сонце зходить на лінії обрію, вітер сяє навколо... Ой, як ми високо... Де ми, ой.

... не чую нічогісінько, не бачу, лиш світла імла крізь зіниці, крізь віяла спалахує тисячами люстерок. Де ми... Чорнильниця-ікла... ... Чорнильниця-ікла... ... Чорнильниця-ікла... Ой... ... Чорнильниця-ікла... ... Чорнильниця-ікла... ... Чорнильниця-ікла... ... Де ми, де ми?... ... Цить... ... Чорнильниця-ікла... ... Чорнильниця-ікла... ... Чорнильниця-ікла... Час зупинився .

Біла матерія проходила крізь думки світлою стрілою, і вони спалахували на зіницях. ... Чорнильниця-ікла... ... Чорнильниця-ікла... Ой, що це? Цить... ... Чорнильниця-ікла... ... Чорнильниця-ікла... Час стоїть, але для вас це буде мить.

Ой...

Ми бачимо, бачимо... Спалах...

Променисте сяйво крайнеба освітило велетенську бакитну смугу, крізь яку, як крізь молоко, пройшла душа.

На обрії нового світу зоряним сяйвом сходило велетенське осяйне сонце Арктурус.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
2 Настя Марчук , juraho. 391
( написати коментар )