На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Декілька слів про поезії Миколи Москальця

Апальков Олександр, 27.11.2014 року



Канівшина — одна з самих культурних провінцій України. Тут останній притулок Кобзаря. Тут — самота.

Духовна самотність та читання книжок приносять дивні плоди. Їм назва — поезії. Їх не кожний читає. Але кожний сприймає на свій смак. Той кривить писок. Той — усміхненно марить. Поезії — то і є мара. Фата моргана. Мрії про минуле. Про любов, що зістарілася. Про горе, що затамувалося. Про рану, що загоїлася. Так чи інакше.

Для Москальця — поезія не професія. Він — заступник мера. До нього приходять люди…Здебільшого з горем та жалем. Він йде людям на зустріч. Вони ж — герої його віршованих драм та новел. Москалець викликає саме їх, живучих поруч з нами, на поетичну сцену. Пише про діда-ветерана, пройшовшого через всі руїни...,бабусю, котра засмутилась, чекаючи сина, сусіда, в якого розтоптана доля, жінку, даремно чекаючу на красеня вже немало літ. Втім :"Пролетіли роки— сірі гуси…"Не по романтичній умовності, а по волошках у ранньому житі, трояндах, любистку.

І огортає душу і смуток, і радість. І наповнюється світ малої батьківщини пам`яттю та смислом. І йде життя…Перехожене. Переоране. Переболене. Ціле життя…



Олександр Апальков, редактор журнала "Склянка Часу"

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 396
( написати коментар )