На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Герда доросла

Artemis, 11.01.2016 року



Закрижавіло скло на кришталь дорогого ґатунку.

До глибин підсвідомих гуде проморожений дзвін.

Світло вікон лягло на порожні пороги і трунком

Опадає на вії посріблений пуховий сніг.

Чобітки одиноко поскрипують площею. Віхола

Ліхтарям підсипає яскравість. Усе, як в той рік.

- Королево казок, ти проїхала в санах півмісяцем?

Мерехтить під зірками осяяний бліднучий слід.

Ти ж не просто покликала Кая в мандрівку засніжену?

З-поміж сотень дітей ти примітила саме його...

Він стійкий і незламний, між муж найдорожчий і відданий.

І малює сніги, коли незабаром Різдво.

Що зуміла сказати йому, поки йшла я, рятуючи?

Що відкрила очам, що дивились допитливо в світ?

Він малює сніги, над відтінками пензлем чаруючи.

І на всі запитання він знає, здається, одвіт.

А сьогодні Святвечір... В соборі усе іще людяно.

Там картина його, де здалека несуть коляду...

В полиновому полі вечірню росу заморожену

Дві дитини збирають в Граалеву чашу пусту.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 208
( написати коментар )