На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Астролябія

Апальков Олександр, 06.02.2016 року



- Життя – це складна річ, яка складається з трьох речей: успіх, щастя, здоров'я. За браком одного з цих компонентів вона втрачає сенс. Окрім третього. -говорила вона мені.

Її еротичний апетит був ширший за моє меню.

Її девіз – більше ніжності. Моє кредо – скоріше до мети.

Її думки – менше роботи, менше задоволення. Мої ж – менше роботи, більше вільного часу.

– Ти дуже багато п`еш. – сказала вона, закривши очі довгими віями, – тому твоя любов коротка.

– Ти фантазуєш?

– Так, я фантазую. – Здригнулась вона. – Навіть у деталях. Я чекаю наших зустрічей. Я несу себе тобі. А ти не йдеш... І я домислюю, довожу себе до задоволення. Це, правда, не завжди вдається.

– Що ти пропонуєш?

– Почуй моє бажання!

– Я його злякаюся?

– Можливо! Я мрію про секс в гріховних місцях.

– Наприклад?

– У церкві, в коридорі, підвалі, в туалеті потягу.

– Ти це чесно?

– Як на духу, – відповіла вона різко, і розплющила очі. – І ти знаєш, я б могла займатися цим одночасно з декількома партнерами. І навіть різної статі. Ну, – вона підвелася, очі її закотилися, – чи не потвора я. – Але, я можу і від оргазму зовсім відмовитися. Лише б ти був зі мною ніжним. Лише б ти боровся за мене.

Вона потягнулася, усміхнувшись. Майже порснувши сміхом:

– Але ти крутий хлопець. Ніколи не виявляєш своїх відчуттів. Зробив свою справу – і в черепашку спокою. Ти знаєш 100 000 книг. Але не знаєш найпримітивнішого мого бажання.

– Візьми ініціативу на себе.

– Беру.

І був день, що став ніччю.

– Глибоко в душі і скорбота прекрасна, – сказала вона, йдучи, – я задоволена. У собі і собою!

– Навчися жити, – сказала вона, дивлячись у вікно, там падало листя, - жити для себе. Хоч би один день. А не напоказ. Адже все одно помреш.

Вона помовчала.

– Я теж..

– І ласки твої, це милостиня. З недбалістю. Ти хочеш, щоб від тебе відстали скоріше. Тобі зі всіма обтяжливо.

– Ну, не зовсім.

– Ти не звідси, тому бачиш, напевно, наше життя краще. Але це дратує.

Я посміхнувся їй. І вона відповідала тим же.

– А що мені робити, – примружила вона очі, – коли серце моє не зайняте... Нудно ж. Велике і мале суспільство глухого містечка – жалюгідне видовище. Необтяжливі відомості про все.

– Ну, що ж с того?

– Ех! - зітхнула вона, не умію я користуватися астролябією, а то б поплила. Світ за очі. Хоча б в калоші.



Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
2 Василь Усатенко , Kрабаt. 258
( написати коментар )