На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Уно Аутисто

Юрій Карапетян, 19.02.2016 року



Сантьяго Насар, який попри те, що йому вже було за тридцять, а він жив в одному домі з батьком, не вважав слово "аутист" образливим, і залюбки, при нагоді, чи не дуже, використовував його щодо себе. Ні, в медичному сенсі, звісно, він не був аутистом. Просто вів дуже відлюдькувате життя, можна сказати, був звичайним українським хікою. Він по три місяці не виходив з дому, купував весь одяг раз на два роки в один вихід у місто, і запросто міг забути дату свого народження, що не так вже й важко було зробити, оскльіки в усіх профілях в соцмережах в нього були вказані фейкові дати, найчастіше - 1 січня 1984 року. Сантьяго Насар не насмілювався підробляти рік народження і вказував його правильно, оскільки вважав, що інакше брехнею образить своїх друзів, ввівши їх в оману щодо свого справжнього віку. Інші деталі свого вигаданого життя, якими він так рясно ділився в соцмережах, він вважав не брехнею, а творчим підходом до самосприйняття.

Взагалі, прізвище його діда, а також, певний час і його батька, було Несер. Вони були родом з Єгипту, в 70-х роках, тікаючи від революції, дід з родиною переїхав мешкати до Аргентини. Саме там, через особливості транслітерації, вони з Несерів перетворилися на Насарів, що, на думку діда, звучало більш по-аргентинськи. Там вони всім казали, що самі з Іспанії, але їм ніхто не вірив. В 90-х в Аргентині почалися серйозні заворушення, тоді загинув дід Несер, а батько, Мустафа Насар, разом з дружиною-українкою і двома синами виїхав до України. Де, як він гадав, його вже не дістане ніяка революція, війна, ураган, землетрус, виверження вулкану, чи інше лихо. Але годі про Мустафу, бо ця історія не про нього, а про його сина, Сантьяго.

Хоча, Сантьяго і народився в Аргентині, але нічого про неї не знав. Йому були знайомі кільканадцять слів іспанською, Сантьяго міг дещо розібрати, коли говорили не дуже швидко, але жодного слова не розумів арабською, яка в їхньому домі звучала лише при одній нагоді - коли батько говорив телефоном чи скайпом з ріднею.

Майже все своє життя, від часів раннього отроцтва, Сантьяго найбільше боявся трьох речей, сподіваючись, що йому якось вдасться їх оминути. Це весілля (він не любив великих кампаній), служба в армії і рання смерть матері. Щодо двох перших, йому це практично вдалося, а от з третім вийшла невдача.

Попри свою відлюдькуватість, Сантьяго Насар знайшов в собі сили, щоб відучитися в Києві і отримати диплом магістра з історії філософії. За рік до того, як в матері діганостували рак молочної залози, він повернувся до своєї милої провінції і не вбачав в цьому ніякої катастрофи, хоча його столичні друзі намагалися вселити в думку інше. По-перше, він мав перед собою приклад свого позачасного земляка - Аганангела Кримського, в долі і характері якого вбачав багато спільного, і навпроти будинку-музею якого була розташована бакалійна крамничка батьків. По-друге, Сантьяго зміг знайти собі добре оплачувану роботу, яку виконував віддалено, Інтернетом. Просто ідеал для хіки. Він влаштувався копірайтером у закордонне видавництво, і завдяки відданості роботі і працьовитості за три роки навіть зміг заробити на машину. Хоча, потім майже нікуди і не їздив нею.

Комусь робота Сантьяго Насара могла здатися неетичною, він і сам її спочатку саме так і сприймав. Але те, що її можна було спокійно виконувати дистанційно, і при цьому майже не контактувати з роботодавцями, виправдовувало високу моральну ціну, яку спалчувало сумління.

У відомі видавництва дуже часто присилають цікаві, але дуже сирі твори автори-початківці. Працювати з такими авторами для видавництва - ризик, оскільки буває, що в розкрутку автора видавництво вкладає чималі кошти, а він потім "списується", не може написати більше нічого путнього. Тому видавництва беруть кілька таких сирих романів за основу, як джерело оригінальних ідей, і віддають на переробку копірайтерам - "літературним неграм", а потім, після суттєвої переробки, видають під ім'ям добре розкрученого автора. За якістю переробки, звісно, ретельно слідкує юридична служба видавництва, щоб не лишити навіть найменшого приводу для позову до суду. Але навіть і поза ретельним наглядом юристів, Сантьяго підходив до переробки дуже відповідально. Намагаючись зменшити тягар для своєї совісті, він вдавався до на стільки ретельної переробки, що і самі автори не змогли б одразу розпізнати свої сюжети.

Втім, не все своє життя Сантьяго віддавав роботі, окрім неї і соцмереж в нього було ще одне вікно у світ - це гра в "Дота 2". Саме там він підчепив слово, що в його лексиці стало чи не паразитом - "аутист". Його незмінним впродовж трьох років ніком в онлайн-грі було "Малолітній Аутист", а в Фейсбуці, до зміни правил (а точніше, до моменту більш суворого контролю за їх дотриманням з боку модераторів), він був підписаний як Аутист Сантьяго. Потім він змінив його на своє справжнє ім'я, хоча і лишив цей нік у Твітері.

В ніч напередодні Сантьяго мав дуже довгу партію в "Доту 2", вона тривала майже три години і була чи не найдовшою на його пам'яті, всі грали дуже обережно, з половини гри розкачалися до граничного, 25 рівня, а трон разів із десять повністью відновлював свої ХП. Гра затягнулася до четвертої ночі, тож зранку Сантьяго прокинувся із страшним, нестерпним болем у голові. Він навіть подумав, що тепер розуміє, як було його матері, що три роки тому помирала в лікарні від метастаз у мозок. За мить це порівняння йому здалося негарним, огидним, і він з відразою виштовхав його, зосередившись на власному болі, що зростав з кожною думкою. Спочатку він вирішив, що поспить іще з годинку, дві, або може навіть, до обіду. Але йому на заваді став дитячий сміх і біготня коридором.

Будинок, в якому вони тепер жили вдвох із батьком, обігрівався водяним опаленням на газі, але окремо, в вітальні, стояла дров'яна груба, її двічи на день розпалював Мустафа. Після смерті дружини він майже не пиячив і в нього з'явилося до біса вільного часу.

Завдяки дров'яній печі в коридорі завжди було тепліше, ніж в кімнатах, тож на ніч Сантьяго лишав двері своєї спальні відкритими, щоб до неї йшло тепло. І тепер, о восьмій ранку він чув як туди-сюди з дзвінким сміхом носиться Іринка, мала дівчинка, що роки два тому пішла до школи. Іринка - це дочка молодої батькової подруги, вони часом гостювали в їхньому будинку, проте ніколи не лишалися довше, ніж на два дні.

Сантьяго ненавидів цих двох осіб жіночої статі, оскільки їх свого часу ненавиділа і його мати. Він був впевнений, що ці двоє разом із Мустафою, чималою мірою якщо і не пришвидшили відхід бідолахи на той світ, то вже точно - сприяли тому, щоб зробити ще нестерпнішим пекло останніх місяців хвороби, яка випала на долю покійної матері.

Мати Сантьяго, дуже чутлива до подружньої зради, знала про цей роман Мустафи, він зародився на її очах ще до хвороби, коли вони взяли цю жінку в якості старшого продавця до своєї крамниці. Мати противилася цим стосункам з усіх сил, але боротися з двома ворогами одночасно - агресивними метастазами, що швидко розповсюджувалися тілом, і зрадою чоловіка - це виявилося понад її фізичні можливості, хоча вона і старалася, як могла. Мати Сантьяго ретельно дотримувалася всіх порад і традиційної, і нетрадиційної медицини, пробувала "кіберніж", ізраїльську хіміотерапію, гомеопатію, батюшок і познайомилася з усіма знахарками в області.

Коли мати від'їздила на чергову хімію, вона суворо вимагала від Сантьяго, щоб він всі дні проводив у крамниці, не дозволяючи Мустафі лишатися наодинці "з цією курвою". Одного разу Сантьяго застав сварку, під час якої зі сльозами на очах мати жбурнула в очі Мустафі фразу, що закарбувалася на довгі роки в пам'яті Сантьяго, хоча сам Мустафа, як гадав син, забув її одразу ж, як почув: "через місяць мене не стане, і ти натрахаєшся зі своєю курвою, але благаю тебе, потерпи хоча б цей час, не ганьби сім'ю".

"Цю курву" формально звільнили з крамниці, але вона влаштувалася торгівельним представником головного постачальника, тож під тим чи іншим приводом постійно з'являлася там. Коли метастази перейшли в мозок, лік пішов на тижні, і мати поклали на стаціонар під наркотики, "ця курва" стала з'являтися в крамниці все частіше. Вона по-троху перебирала материні обов'яки, включно з веденням книги обліку, формувала замовлення для постачальників. Ніби метастази по тілу матері вона запускала свої пазурі в те, що мати Сантьяго вважала справою всього свого життя, і що хотіла передати Сантьяго, і в жодному разі не лишати Мустафі.

Вона перестала ходити в той же день, що її поклали на стаціонар. Її тіло розпухло, від волосся на голові практично нічого не лишилося, голос змінився до невпізнаваності, та й той підводив її, бо вона чим раз забувала слова, а інші повторювала по чотири-п'ять разів. Сантьяго навідувався до лікарні по два-три рази на день, і до останнього не втрачав надії - вони пробували болиголов, настойку аконіту, мазь із чистотілу, яку за рецептами, вичитаними в Інтернеті, готував Сантьяго, і своїми руками намазував на шрам, що лишився від груди, яка його вигодувала тридцять років тому. Мустафа ж ці дні практично не тверезів, що остаточно доконувало хворий шлунок і сердце, лікарі радили йому займатися організацією похоронів. І як голова сім'ї, не маючи вибору, він мусив дослухатися до цієї цинічної поради.

Сантьяго день у день спостерігав всі ці тяжкі жахи тілесної деградації, але не міг нічого вдіяти. Він вертався вечорами до дому з пустими баночками, в яких носив свіжовижаті соки, відвари і примочки, і дивився в зоряне небо, з надією, що з якоїсь дальньої зорі прилетять інопланетяни-чарівники і в одну мить вилікують його маму, все буде позаду, з їхнього життя разом із раком дінеться кудись "ця курва" і вони заживуть щасливим життям, як колись, коли тільки-но приїхали з Аргентини і були живі ще його українська бабуся та дідусь.

Зібравшись з рештками сил, не без добпомоги Сантьяго, що набирав номер і тримав трубку, бо її тремтливі набряклі руки не здатні були цього зробити, мати подзвонила до єгипетської рідні, що мешкала в Аргентині, і попросила приїхати, попрощатися, двох сестер Мустафи. Мати Сантьяго вірила, що ці старші жінки мали певний вплив на Мустафу.

Старші жінки були зайняті на роботі, де вони не були собі хазяїнами, в них виходило відпроситися не раніше осені. Натомість вони відправили своїх синів і молодшого брата Мустафи. Гості навідали хвору в лікарні два чи три рази, намагаючись підбадьорити її доброзичливими усмішками та порадами із 100% дієвими, давніми індіанськими (гас із спиртом) рецептами від раку. Перед відвідинами в лікарні молодший дядько Сантьяго зробив шашлик із сьомги, а двоюрідні брати, що в Аргентині тримали ресторана, зготували аджап-сандал, особливу єгипетську кашу із суміші семи злаків та бобів.

Уже після того, як було здійснено телефонний дзвінок, запоршення на прижиттєве прощання із собою, мати розповіла Сантьяго свій план, на який покладала останні надії. Кожне деформоване хворобою слово матері, що виринало з глибин розбухлого горла, віддавалося ніби порізом іржавим лезом по живому серці Сантьяго, а по завершенні розмови в нього на скронях просупили крупні краплини поту. Син план матері не схвалив, і якби знав його раніше, то не став би допомогати із дзвінком, а навпаки, постарався б відмовити її від затії. План був простий, наївний, так само абсурдний, і тим ще більше вияляв глибину відчаю та бездонний розпач п'ядисятилітньої жінки, що так любила брунатні гладіолуси та серіал "Клон", а тепер втрачала усе: якби приїхали сести Мустафи, вона розповіла б їм про "цю курву", і попросила б прослідкувати, щоб справи в крамниці перейшли до Сантьяго, і в жодному разі, не до "курви" та Мустафи. Здається, припущення про саме такий хід справ завдавав нещасній не менше фізичного страждання, ніж метастази в мозок.

Натомість, приїхали чоловіки родини, і їм, перейнявши за десятиліття суворі єгипетські звичаї, бідолашна жінка не наважилася сказати нічого з того, що планувала. Єдине, на що вона спромоглася, це із доброзичливою усмішкою на вустах, спершись спиною на подушки, щоб не лежати, а хочаб сидіти, в присутності чоловіків, промовити наступне: "Сантьяго - моя єдина надія, і я хотіла б щоб він був щасливий, щоб він перейняв мої справи і допомогав Мустафі. Це все, чого я хочу. Дуже прошу вас йому допомогти з цим". Сантьяго чув ці слова, він був впевнений, що серед усіх чоловіків він один знав їхній справжній зміст - "не дайте тій курві прибрати бізнес до своїх рук, поможіть Сантьяго взяти карамницю під контроль". Але Сантьяго не хотів і чути нічого ані про бізнес, ані про крамницю.

Хоча порізи іржавим лезом по живому серці - це лише літературна метафора, піт на скронях був цілком реальний, і був єдиним справжнім, фізичним проявом того, що тими днями відчував син, який безнадійно втрачав свою матір, і був на волосину від того, щоб втратити батька, з огляду на те, з яким відчаєм той топив горе в алкоголі, не жаліючи шлунку та серця. А ще з огляду на інші обставини, про які Сантьяго заборонив собі не тільки думати, але й пам'ятати ("ця курва").

Навіть через три роки всі ці події лишили в свідомості Сантьяго настільки сильні спогади, що в кожний роман та сценарій, що їх він переписував, а їх вже назбиралося понад чотири десятки, він обов'язково вставляв героїню, або хочаб другорядного персонажа, безнадійно хвору на рак молочної залози, вже присмерті або дуже близьку до того, кожного разу додаючи нових деталей із власного доствіду, і хоча він ще жодного разу не повторювався, таких деталей вистачило б ще щонайменше на півсотні подібних історій.

Восени, як і обіцяли, приїхали сестри Мустафи, тітоньки Сантьяго. У їхніх щиро скорботних очах Сантьяго читав, що вони обома руками за Мустафу. Кровна солідарність в них була значино сильніша, ніж гендерна, суто жіноча, навіть попри те, що обидві жінки чимало настраждалися від своїх чоловіків. Один із них при житті нещадно бив дружину, а сам занигув на небезпечному і добре оплачуваному будівництві, лишивши чималий спадок і страховку. Інший - пропив в казино трикімнатну квартиру, взяв участь в пограбуванні і сів до в'язниці, так що тітонька мала сама, без чоловіка, хоча й за допомогою рідні, ставити на ноги трьох дітей - дві дочки та старшого сина.

Вони відвідали цвинтар і поклали два вінки, найдорожчих з тих, що можна було придбати в скорботній лавці у місті. Сантьяго розцінив цей жест як провінційну вульгарність і від того зненавидів тітоньок ще більше. Після їхнього від'їзду він кілька разів навмисне пропустив їхні дзвінки по скайпу, після чого вони зовсім перестали дзвонити. Сантьяго так і не пробачив їм те, що вони не приїхали вчасно. Але ще більше відрази Сантьяго відчував до двох інших жінок.

Одна з них, маленька дівчинка, гасала зараз туди-сюди теплим, добре протопленим, коридором, натякаючи, що і її курва-матір десь вештається поруч. Через повагу до батька, та і взагалі, через природню скормність, він тримав себе чемно поряд з батьковою подругою, що була на рік молодша за Сантьяго. Так само стримано-чемно він поводив себе і з її малою донькою, що тепер своїм галасом не давала йому спати. Він не наважився зробити зауваження дитині, а лише мовчки підвівся з ліжка і причинив двері.

Сантьяго ліг у ліжко і якомога щильніше закутався в ковдру. Біль у голові потроху вщухав, крізь ранкову дрімоту Сантьяго силився згадати, чим закінчилася нічна партія в "Доту 2", вони виграли, чи програли? Заснути йому не вдавалося. Тупотіння і дитячий сміх лунали чи не гучніше ніж до того, як він причинив двері. З коридору почувся сміх ще однієї дитини, дівчини, схоже, роки на два старшої за Іринку. Його це заінтригувало, бо від часу річниці смерті матері окрім батькової подруги та її доньки в їхньому домі не було жодних гостей.

Він натягнув штани і обережно висунувся з-за дверей. В коридорі не було нікого, тож хлопець неквапливо одягнувся і спустився до кухні на першому поверсі. Сантьяго не міг пригадати, щоб бачив Ірину та її матір ввечері напередодні, хоча виною цього провалу в пам'яті могла бути і надто тривала партія в "Дотку". Але хто ця інша дівчина?

На кухні він побачив Іринку, що перемовлялася з тією самою старшою дитиною, стать і вік якої Сантьяго так точно визначив лише по самому голосу. Ані батька, ані його подруги видно не було, а діти якось аж надто підозріло проігнорували присутність Сантьяго. Може, соромляться, подумав Сантьяго і повернувся до власної спальні. Сама ситуація здалася йому милою, його трохи гріло те, що на світі є ще більші аутисти, ніж він сам.

В будинку Сантьяго займав дві кімнати, одна, на другому поверсі, слугувала йому за спальню, а друга, на першому, була його робочим кабінетом та бібліотекою. Десь з півроку як Сантьяго взяв собі помічника, Тараса. Тарас...

...

"Хто ви? Я вас не знаю. Ідіть ви на хуй!"

...

"важкі штори, які вибирала ще його мама, не того брунатного кольору що він хотів" "перетворювали простору, світлу кімнату на тьмяну комірчину" "гика в коморі"

...

Розуміючи, що будь-які звинувачення марні і пусті, Сантьяго все ж звинувачував у смерті і стражданнях матері багатьох - батька, лікарів, систему, саму матір, але найболючіше було звинувачувати в усьому самого себе. А підстави для цього були. По-перше, тому, що саме він наполіг на тому, щоб пухлину прооперували, хоча лікар радив почекати, пройти кілька курсів хіміотерапії, щоб не було рецидиву хвороби після операції. Сантьяго здавалося, що варто тільки пройти операцію, і все, про найгірше можна буде забути, ніби про страшний сон, цю його думку швидко підхопила і матір, а до батькового слова, який, поговоривши з лікарем, був проти ранньої операції, вже ніхто не дослухався ("ти хочеш, щоб я чим вшидше здохла, а ти будеш із своєю курвою"). По-друге, ще в Києві, в студентські роки, задовго до того як стати літературним негром, Сантьяго дуже хотів написати роман. І попри неймовірний внутрішній опір, він таки написав його, відіслав до трьох видавництв, і на щастя, отримав відмови. В романі, що він його написав у Києві, йшлося про тяжкі страждання хворої на рак молочної залози жінки, яку до того ж, в відповідальний момент, зраджує чоловік. Сантьяго знав, що саме цим романом він накликав страшну біду на всю свою сім'ю, він ніколи не розповідав про цей роман ані матері, ані батькові, ані друзям.

Читати коментарі (5)
Рейтинг Оцінили Переглянули
2 Василь Усатенко , Роман Миронов. 350
( написати коментар )
Юрій Карапетян
2016-02-19 03:47:21

Це вам нічого не нагадує? Приміром, "Бляшаний барабан" Гюнтера Граса або ж Габріеля Маркеса?

(відповісти)
Юрій Карапетян
2016-02-19 03:47:55

 або цинамонові крамниці бруно шульца?

(відповісти)
Василь Усатенко
2016-02-21 10:17:24

Незнаю чому, але постійно подумки повертаюсь до цього твору. Мабуть вдалося в ньому щось зашифрувати...

(відповісти)
Юрій Карапетян
2016-02-21 14:23:27

він ще не дописаний, тут немає ровз'язки, лишилось дописати приблизно 30-40% істроії

(відповісти)
Василь Усатенко
2016-02-21 15:16:08

Можливо саме це й дає такий ефект

(відповісти)
( написати коментар )