На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Райські Сади Сенатора-Вешняка.

Kрабаt, 23.02.2016 року



Сенатор помирав під старою черешнею. Тобто для всіх він поросто спав вкритий чистим рядном у літньому затінку на розсохлій застеленій такими ж ряднами ще батьківській канапі, навмисне винесеній для того під черешню з повітки. Зазвичай канапа вже давно використовувалась як сідало для курей, а зовсім не для спання. Хоча Сенатор пам’ятав ті часи, коли повернулись з Сибіру і та привезена з сибірського поселення дерев’яна канапа з набитим пшеничною соломою матрасом у порівнянні із скрипучими залізними ліжками з панцирними сітками здавалась царським ложем.

Трохи віддаль на мотузяній гойдалці, підвішеній на товстій нижній черешневій гілці сиділа Сенаторова онука - Василинка. Василинка мала не стільки стерегти дідовий сон але і спокій… Десь зовсім поряд , можливо он за тими кущами бузку, міг ховатися сусід- п’яниця Василь з невідь-де роздобутою вранішньою вже пляшкою. Пляшка та напевне дісталась Василеві нелегко, але не міг Василь пити у самотності – потребував компанії. Хоч би дідової. Василинка була хоч і мала, проте з усіх дітей саме її Василь боявся наче вогню.

Дід-Сенатор був ніякий і не сенатор, а звичайний сільський лікар…тобто не звичайний лікар, а лікар, який лікував тварин - ветлікар. Майже як доктор Дуліттлл і Айболить, про яких читала Василинка у цікавезних книжках, але Сенатор. Сенатор-Вешняк. Василинку теж той лобур-Василь прозивав Мала Пані Сенаторка…Але це ніскільки не пом’якшувало строгість дівчинки до пияка. Радше навпаки.

Василинка нудилась. Дід спав, Василь не подавав знаку про себе. Черешні, хоч і дозріли вже, на нижніх гілках були давно обібрані сусідськими хлопчаками, а до верхніх Василинці було зависоко. Тобто для неї то була і не висота, але вилазити на дерево дівчинці було заборонено категорично. Так само, як і без дозволу іти з подругами на ставок. На самій верхівці черешень ніколи не обривали. Навіть дорослі. Навіть з найдовшої дідової драбини. Так і висіли вони рясно.ніби дражнячись, перезрілі аж до чорноти, аж поки їх не об’їдали шпаки.

Черешня росла за старою стайнею. Перед стайнею був просторий двір. За двором будинок на дві половини. В одній половині мешкала сім’я ветлікаря, а в іншій з окремим входом-верандою була ветлікарня. Тепер, коли дідусь був старий ветлікарем працював батько Василинки. Теж. Ветлікар Сенатор-Вешняк.

Раніше то був хутір. Власне вся та частина колишнього містечка, що з цього боку залізничних колій, були хутори. І ще залізнична станція. Хутори були перемішані: польські і українські. Польські пристосували під потреби району. Українські зникли якось самі по собі ( у всякому разі так всі вважають) . Що тами було насправді, старші воліють мовчати. А малим те – байдуже. Тепер містечко з обох боків перетворилось на звичайне село. А може то і не містечко перетворилось. Може то село, яке так ніколи і не стало містечком.

З того боку будинку- колодязь і ще кінний млин з повіткою. За млином круг кінного приводу млина, на якому часом дітям дозволяли кататись. Навкруги ветлікарні огорожі не було. Тільки поле. А вже за полем ряд слив, за якими починались садиби.

Сенатор-Вешняк помирав. Він це відчував, знав, і останні три дні змирився з цим фактом, хоч нічого нікому не казав – просто попросив поставити ще батьківську розсохлу канапу під стару черешню.

Читати коментарі (4)
Рейтинг Оцінили Переглянули
7 Яна Лілл , Окайда , polishuchka , Василь Усатенко , Роман Миронов , VAVILON , Наталя Дніпровська. 265
( написати коментар )
Окайда
2016-02-24 09:24:56

Вже сама назва зацікавлює)

(відповісти)
Kрабаt
2016-02-24 11:25:49

вже кілька років мучать мене ті сенаторові сади...)

 

(відповісти)
Василь Усатенко
2016-02-24 13:10:09

Де що по іншоу все уявлялось... Був один столяр який зробивши чергову труну лягав в ній перепочити. Так от, він на запитання оточуючих "Навіщо?", відповідав -  "Тренуюсь". Я чекав чогось подібного в цьому оповіданні. Це напевно велика шана померти так - на легендарному ложі, під охороною внучки, поряд товариш по пляшці, син що підхопив батьківську справу, налиті гнилою смолою черешні, ненажери шпаки... Мабуть є що згадати... Нажаль в Вашому творі я цього не знайшов..., але чітко відчув, за що й плюсую.

(відповісти)
Kрабаt
2016-02-24 17:13:44

Так...можна було б написати з тої оповідки ціле оповідання...навіть повість...але якщо є відчуття, то для чого тратити слова...дякую за прочитання)

(відповісти)
( написати коментар )