На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Коррадо Калабро. Переклад Оксани Пахльовської

Роман Миронов, 27.02.2016 року



LIAISONS*

Ти не мене ненавидиш,

а цю прив’язаність, таку солодку й вперту.

І я, можливо, не тебе люблю,

а цю прив’язаність, таку тонку й затяту,

що душить нас обох, з відкритими очима.

*Зв’язки́ (італ.)



ЯКЩО КОХАННЯ – ЦЕ НЕ ТИ

Якщо кохання – це не ти, то що ж тоді кохання?

Та в таїнстві

зародження його

ти, може, просто янгол безтурботний, -

приносиш вість, щоб знов її відняти.

Насмішкувате дзеркало води - твої очі.

Якщо кохання - це не ти, тоді ти

його необережний і примхливий янгол,

субстанція підступна,

що збурює матерію й тікає, –

фотон сліпучий – вільний посланець

фатального тяжіння

протилежних сил.

Наскільки я тебе люблю?

Настільки ти від мене даленієш.

Цей перепад енергій,

через який тебе втрачаю, –

той квант любові, у якому

моє життя стрясає вічний дріж.

Тьмяно-зелений, мов море у водоростях,

твій довгий погляд.

Наскільки я тебе люблю?

Настільки ти від мене є молодша.

Ув’язнений між згорнених вітрил,

приречений на відстань і мовчання,

дивлюсь на тебе здалеку - так споглядає

бекас, літати здатний на три милі,

злет альбатроса, звиклого ширяти

над безвістю безмежних океанів.

Дзеркала хвиль податливих - твій погляд.

Вертаючи до берега супроти вітру,

я чую Доплера ефект у лунах твого сміху –

веселий зблизька і лункий,

він похмурніє, відлітаючи у далеч.

Вікна мовчання - твої очі.

Знов губиться в твоїх очах наступний день

і в нескінченності твоє послання тане.



УВІЙДИ В МОЇ ОЧІ БЕЗ БОЛЮ

Лише довгий рум’янець,

лише довгий рум'янець лишається

від безсоромного полум’я західнього сонця.

Від Ліпарі до Алікуд

повільно стигне

море —

безмежна чаша сірої оливи.

Навпроти порту,

на самому краю причалу

скляна стіна підноситься над морем

готелю «Наксос».

І кораблі, які заходять в порт,

в його скляну блакить задумливо впливають.

Довгий рум'янець розстилається у зморшках

неба, між ватяним ошматтям хмар.

В глибинах моря, біля Філікуд,

розсипається троянда розпеченого попелу.

Далеко ти, а може, десь тут поруч.

Вбирають очі тишу, що спускається

на вигаслу пательню дня.

Мов зліплена із попелу хлібина,

хитається на хвилях Панарея.

Ніжним попелом сіється вечір.

Зникають з поля зору Філікуди.

Округлий горизонт

в собі хитає водяну пустелю.

Висушує очі відсутність любові –

мов спека, що зневоложує тіло.

Увійди, якщо можеш, у душу,

увійди в мої очі без болю -

отак, як тут в порту

прозорі безтілесні кораблі

впливають у скляну блакить готелю «Наксос».

Відразу за Філікудами

видніє в морі молитовна стела,

занурена у кобальт пружних вод.

Невидима межа означує

плин моря в безмір небуття.

Ласкавий дотик хвилі

хитає нас на теплому піску.

Мов ніжним тальком -

тіла́ присипав попіл вулканічний.

Посутеніло, скоро зійде місяць,

молочним сяйвом буде вкритий берег.

О, так, в цю мить, в цю мить ти є зі мною поруч!

Лежиш обличчям вниз - і тіло загоряється

щоразу ближчим диханням моїм.

Я не скажу тобі, що це любов,

якщо ти так цього не хочеш.

Увійди в мої очі без болю,

дай зазирнути - раз один! - тобі у душу,

дай перейти ту лінію невловну

між спрагою повірити - й любов'ю.

Я не скажу тобі, що це любов,

якщо ти так цього не хочеш.

Бо, зрештою, любов – це як душа

повір мені - ніхто,

ніхто й ніде її не бачив.

Лиш той, хто пив її, оповідає –

немов історію чудес рибальських –

як плине по воді вітрило,

напнуте сяйвом місяця блідого,

й зісковзує в дзеркальні стіни,

розбившися на тисячі уламків.

Ходімо разом у відкрите море,

але вода там буде холодніша.

Я не питаю, ні, що далі з нами буде, -

увійди в мої очі разом з місячним сяйвом!

Я не скажу тобі, що це любов,

якщо ти так цього не хочеш.

Ні, я не скажу тобі, що це любов,

якщо ти так цього боїшся.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
1 Юра. 287
( написати коментар )