На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Летиція (18+)

Mr. Grey, 15.07.2016 року



Летиція, повністю оголена, стоїть на виступі скали, а звідти до неї тягнуться чоловічі руки, обхоплюють ноги, гладять стегна, тримають міцно за зап’ястя рук, обіймають живіт і тягнуться до повних, наче налитих медом, важких грудей. Летиція втомлено закидає голову назад, її красиві губи міцно затиснуті, а очі заплющені. Здається, вона намагається вирватись із обіймів багаторукого чудовиська, але сили надто нерівні. Ліву ногу вона ледь піднімає і притискає до правої, прикриваючи темний трикутник внизу живота, наче бажаючи зберегти цноту, та зрадливий стогін все-таки виривається із її уст: то ніжні, то брутальні доторки, то легенькі, то міцні обійми, то болючі, то ледь чутні подряпування не залишають її тіло байдужим, і ним прокочується хвиля солодкої знемоги…

Десь здалека чується ніжна мелодія «там, та-та-там, та-та-та, та-там», звук поволі наростає, а тоді раптово обривається. За мить знову з’являється, досягає піку і зникає. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - пронизливо щебече металічним голосом у саме вухо Жану невідома пташка. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох, тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - повторюється щебетання ще двічі чи тричі. Жан розплющує очі, обводить нерозуміючим поглядом кімнату – і в ще затуманений мозок починає поволі проникати реальність.

Дверний дзвоник щебече наполегливіше. Жан, напівсонний, встає з ліжка, чвалає до дверей і, забувши подивитись у дверне вічко або хоча би запитати, хто там, навстіж відчиняє двері. На порозі - Летиція, висока струнка красива засмагла дівчина в коротенькій напівпрозорій білій сукні, крізь яку проглядають кола сосків на грудях і темний трикутник внизу живота. Вона весело усміхається, побачивши перед собою заспаного Жана, який стоїть перед нею в чому мати народила (бо саме так він завжди і спить - відколи почув розповідь про те, як на зборах збірної зі спортивної гімнастики дівчата до півночі голосно реготали у своєму номері готелю і не давали заснути хлопцям у сусідньому. Тоді один із них встав із ліжка (а спав він, треба зауважити, так, як радять лікарі - зовсім голим) і зайшов до номера веселух, де грізно пригрозив: якщо гімнастки негайно ж не перестануть шуміти, то всі спортсмени з його номера зараз встануть і, як і він, прийдуть в костюмах Адама у гості. І до самого ранку із номера дівчат не було чутно ані звуку – перелякані, вони спали і їм снився обіцяний візит сміливих гімнастів).

- Привіт! Виспався?.. – весело питає Летиція, потягнувшись губами до губ Жана,

водночас рукою грайливо вхопивши того за чоловічу гордість, тобто, за якусь її частинку, бо вся вона в тендітній руці Летиції, та навіть і у двох її долонях, звісно ж, нізащо б не помістилась.

Жан обіймає Летицію, впираючись їй у низ живота, і пристрасно впивається в солодкі губи коханої, тоді ледь присідає, обхоплює її нижче сідничок обома руками, піднімає і несе до ліжка. Двері так і залишаються прочиненими, і сусіди, яким таланить в той самий час проходити мимо, стають свідками незабутньої сцени: голий атлет, що наче зійшов із картини «Потоп», несе одягнену Летицію до незастеленого ліжка, вкладає її обережно горілиць і нетерпляче стягує із неї коротеньку сукню, яка досі ледь приховувала розкішне юне тіло Летиції.

Із одягу на Летиції залишається лише нитка намистин на шиї. Жан просто втискає своїм тілом Летицію в ліжко і починає рухати стегнами в такому шаленому темпі, одночасно впиваючись їй в губи, що Летиція в нестямі намагається відірвати свої губи від губ Жана, аби не задихнутись, але їй це не вдається, і вона звивається під Жаном, важко дихаючи, і стогне від насолоди, то стискаючи стегна Жана ногами, то щосили розставляючи їх майже в одну лінію. Гарячий струмінь обпікає її лоно, і Жан падає на простирадло поряд із нею. А тоді знову завзято продовжує. Після третього заходу стомлена і мокрісінька Летиція шепоче Жанові на вушко:

- Я хочу ще…

Жан лягає горілиць, садовить Летицію на себе у позі вершниці і вона, щасливо усміхаючись, починає повільно рухатись, час від часу пришвидшуючи або сповільнюючи темп, то вверх-вниз, то вперед-назад, то з боку в бік, то по колу. За якийсь час падає Жану на груди і каже:

- Мені наче феєрверки в голові вибухають і розлітаються яскравими іскрами...

Жан задоволено усміхається, а Летиція ніжно горнеться до нього всім тілом, і вони продовжують рухатись назустріч одне одному, лежачи на боці.

Згодом засинають, міцно обійнявшись і переплівши ноги. Попереду – довгий week-end, під час якого вони не збираються взагалі вилазити з ліжка.

14.07.16

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
1 Василь Усатенко. 260
( написати коментар )