На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Театр

Kрабаt, 26.07.2016 року



Вечоріло. Я йшов Хрещатиком і проклинав своє життя, свою долю і «той день, коли я вперше сів за кермо цього пилососа».

А починалось все так оптимістично і обнадійливо. Я третій рік як закінчив інститут і працював архітектором в одному з київських ДПІ, і незадовго до того виграв конкурс на проект реконструкції Будинку творчості в Одесі. Премія була чималенька - навіть трохи більша ніж моя зарплата разом за всі роки моєї недовгої роботи . Мій «творчий колектив» складався з мене одного-рідного. І на моє щастя в країні відмінили традиційні обовязково-примусові пожертви у різні «благодійні» фонди. А сплачувати податки з премій ще не придумали.

Якогось дня мене викликав директор і повідомив, що новий головний архітектор міста запропонував нашому ДПІ взяти участь ще в одному конкурсі, і , оскільки я маю «особливі стосунки» з новим головним, то і «всі карти мені у руки». Головним архітектором Києва якраз призначили МЛЖ, але я не сказав би, що наші стосунки тоді були якісь особливі, хоча потім через кілька років ми таки стали приятелями і співробітниками. Правда своє місце роботи у тому досить престижному ДПІ я отримав таки завдяки теперішньому головному. І у інституті всі були переконані, що я «чи небіж» тоді ще заступника міністра, «чи ще який родич». Хоча сам я про це знати не знав, а незвично коректне до себе ставлення спочатку сприймав як норму. Конкурс був замовний, з обмеженим числом учасників, але безгрошовий, тобто безоплатний. Я погодився, хоч, чесно сказати, без великої охоти. Обєктом конкурсу був театр. Театр Драми і комедії.

У Києві до цього часу немає жодного новозбудованого театру. У шестидесяті у Москві створили Театр Драми і Комедії на Таганці. У Києві свій драматично-комедійний театр організували аж у кінці 70-х і лише десять років по тому на Лівому березі почали реконструкцію для театру будинку колишнього кінотеатру а до того звичайного районного клубу.

Я не надто вірив у успіх, і, щоб даремно не гаяти часу, наклав кальку і скампілював фасади письменницького клубу із щойно виграного конкурсу. У ті часи у світовій архітектурі ще панував постмодернізм і тема неокласики здалася мені доречною. Несподівано і цей конкурс став для мене ще одним виграшним. Катастрофа відбулася незабаром.

На Містобудівній раді проект не просто відхилили. Його піддали цілковитій обструкції і розгрому. Тепер вже я розумію, що то була звичайнісінька фронда старих метрів проти нового чиновника. А тоді я це сприняв як свою повну поразку і цілковите знищення. Втім МЛЖ, як досвідчений функціонер, вправно розрядив ситуацію і запропонував доопрацювати рішення за участю трьох найбільш авторитетних «академіків».

Ще одна неприємність чекала мене на роботі. І проект і я сам піддалися ще більш нищівній оцінці, і сам керівник майстерні, щоб «якось розрулити ситуацію», особисто взявся за художнє удосконалення архітектурного рішення. МКК був справжнім майстром сталінської неокласики. відповідно і театр набув всіх знакових її атрибутів включно скульптурні групи по всьому фризу. Втім погоджувати рішення з «академіками» мав знову таки я. Перший з них - СІЛ - єдиний з яким ми тоді вже були більш-менш знайомі, працював у сусідньому НДІ у відділі, де я ще недавно проходив переддипломну практику. Він зустрів мене привітно і навіть простодушно. Подивився на нові пропозиції. Сказав, що то є «повна херня» і щоб я не зважав на жодне стороннє втручання, бо початкове рішення «досить пристойне». Щоб не надто «заморочуватись» з думками двох інших «експертів», СІЛ взяв слухавку і почергово зателефонував до кожєного з них. За кілька хвилин він залагодив справу, пояснивши метрам, що молодий архітектор «проникся, допрацював і врахував, і тепер немає жодної потреби ще у якихось доробках, з чим всі і погодились.

Того ж дня я просидів у приймальні і призначений час і після призначеного часу. і ... Секретарка Валентина співчутливо зирила і теж чекала, а Головного все не було і не було. Вона зітхнула, ніби то вирішувалась і її доля (за іронією долі сталось саме так), і стала вимикати світло і зачиняти кабінети.

І от тепер, наче неприкаяний сумний пес, я йшов вечірнім Хрещатиком і розмірковував чим би таким необтяжливим можна було б зайнятися, щоб вистачало на прожиття і ще трошки. Раптом хтось торкнуся мого плеча. То був звичайно ж МЛЖ. Він поглянув на кальку у моїх руках, потім на згаслі вікна свого кабінету на другому поверсі колишнього банку, присів на камяний бордюр квітника, розгорнув креслення просто на колінах, дістав самописку і залишив свій «високий підпис» на моїй кальці.

Театр побудували. Точно у відповідності до того, яким він був викреслений на тій кальці. Я навіть отримав премію 120 рублів. Але то вже зовсім інша історія.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
6 Максим , Василь Усатенко , Гаврилишин Наталія , Наталка Янушевич , Зайдисвіт , Окайда. 243
( написати коментар )