На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Момент істини

Євген Банько, 15.09.2016 року



Минули сумнів, розпач, горе,

Позаду марний рабський труд –

Безмежно довгим коридором

Іду на вирішальний Суд.

Думки неначе сплутав вітер,

У тілі – трем, у вухах – дзвін…

Нарешті у яскравім світлі

Переді мною виріс Він –

Такий, як є в людській уяві:

Волосся сиве й борода,

Солідна, впевнена постава,

Така ж упевнена хода.

Одягнений у білі шати,

І мудрість, й пильність у очах –

Від них нічого не сховати,

І це знання вселяє страх…

Я звик до сірості і болю,

Плекав провини почуття,

Але душа бажає волі

І прагне кращого життя –

А там, у нього за спиною

У сяйві сонячнім розквіт

Давно омріяний тобою

Геть інший, дивовижний світ:

Барвистий, радісний, щасливий –

Туди в думках лечу, біжу.

Проте, здається, неможливо

Здолати чарівну межу –

Бо то від Вироку залежить…

Моїх рожевих сподівань

Руйнуються химерні вежі.

Себе спиняю: перестань!

Дитячий огортає сором –

Крізь землю провалився б, та

Прикутий поглядом суворим –

Без слів промовисто пита:

Розповідай відверто, хлопче,

Про грішної душі порив –

Які мав задуми порочні,

Чим жив, як мислив, що творив?

Все, що в мені дрімало досі,

Від сну прокинулось, і ось –

Розверзлося і зайнялося,

І розгорілось, й полилось…

Останній шанс, останній іспит –

Усі гріхи згадались враз.

Завмер, очікую на присуд.

Мов грім, Його лунає глас:

«Ну що ж, міркуєш непогано –

Так і запишем в «протокол».

Але… виписувати рано –

Крокуй-но, друже, на укол».

© Григорій Новохатько

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 Гаврилишин Наталія , Яна Лілл. 208
( написати коментар )