На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Дощі

Євген Банько, 17.09.2016 року



Дощить. Липневий тихий вечір.

Бринить в тілах солодкий трем.

Від світу влаштували втечу

І шаленієм під дощем.

Сховалось сонечко за обрій,

Лоскоче шелест диких трав…

Ах, як тоді було нам добре!

Як я тоді тебе кохав!

Та геть усе, на жаль, минає –

Минули й ті щасливі дні.

Нічого вічного немає,

І ти приходиш лиш у сні.

Яка різниця, хто з нас винен,

І що було б, якби й коли?..

Із душ скривавлених невпинним

Потоком сльози потекли.

Любов і кров – незграбна рима

Повзе гадюкою в думки.

Любов і кров – пліч-о-пліч йтимуть,

Немов сіамські близнюки.

В нутро встромляють леза гострі

Якісь образливі слова.

Лунає долі вбивчий постріл –

Твоє холодне «Прощавай!»

Ніколи нам не бути разом:

Безжальним присудом Небес

Кохання янгол смерті вразив –

Труна, земля, могила, хрест…

Гнів, розпач, смуток чорним круком

Кружляють в темряві душі,

Вогнем пульсує серця стукіт…

А в місті знову йдуть дощі –

Змивають біль і гоять рани.

У неосяжну далечінь

Спливає спогад про кохану,

І в пасмах сивого туману

Минулого згасає тінь –

Я відпустив тебе. Амінь!

© Григорій Новохатько

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
2 агуа шш 0 , Олесь Червоний. 228
( написати коментар )