На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Категорії порфіри

Юрій Карапетян, 21.09.2016 року



Вузенькі провулки між одноповерховими будинками з високими дахами, критими почорнілим шифером. Деякі з будинків облицьовані плиткою, деякі побілені білою глиною поверх цегли, крихкої червоної, ще радянської, деякі глиняні, також побілені, підмурки підведені коров’ячими кізяками з половою, рідше – смолою.

Скрізь однакові дерева, назви яких все одно не пам’ятаєш. Хіба що найпростіші – сосна, тополя, береза, дуб, акація, липа, верба. А ще граб, хоча про нього я скрізь чув, але так і не знав, який він. Хіба що коли нам привозили дрова, й ми складали розпилені колоди під навіс. Але ж усі розпилені колоди майже однакові.

Для мене існувало три види дерев: сосни, берези й усі інші дерева. Втім, мене завжди більше цікавили альтернативні класифікації дерев, наприклад, види дерев за сезонами: дерева восени, дерева взимку, дерева навесні, дерева влітку. А ще, звісно, зрізані дерева й живі дерева, також дерева по телевізору, дерева в журналах та книжках, дерева на плакатах і календарях, і дерева в підручниках з ботаніки. Адже сосна в підручнику з ботаніки, намальована тонкими чорними рисками, більше схожа на березу в тому самому підручнику, ніж на сосну в лісі. Так, ще всі дерева поділяються на ті що в полі, ті що в лісі, ті що в парку, ті що вздовж доріг і в лісосмугах, також, на дерева в містах, дерева в селах, дерева біля моря (входять до множини дерев по телевізору й на плакатах), дерева біля річок, озер і ставків, дерева в горах і долинах. А ще дерева-дрова, дерева-меблі, дерева-двері й інші частини конструкції будинків. Також дерева стрункі, не дуже стрункі, криві, й чорнобильські.

Разом з тим, наприклад ялинки й кипариси мені взагалі страшно називати деревами. Кипариси – бо ними обсаджені кладовища, лікарні й Братська могила. Хіба можна назвати деревами ці примарні пірамідки з неживими восковими листочками-гілочками? Легше повірити, що деревами є сірники, ручка ножа чи книжка, ніж кипариси, ті мовчазні охоронці мертвих душ, могильні сик’юриті в зелено-синіх, наче м’ясні мухи, окулярах. Вони навіть пахнуть наче трупний бальзам. Кілька цих цвинтарних рослин є й на нашому шкільному подвір’ї, між майстернею й туалетами. Я намагався розпитати в знайомих, кого там поховано, але мені так і не вдалося нічого з’ясувати. Напевно тому, що робив це не надто наполегливо, дуже обережно, щоби про мене чого не подумали.

Для особливо витончених цінителів класифікацій, незалежних від панівних ідеологій, скажу, що про дерева в книжках можна говорити довго й цьому можна присвятити ще окрему книжку, якщо хтось не зробив це до мене. А якщо хто й зробив, то можна присвятити книжку про книжки про дерева у книжках. Отже тут особливо я розводитися не буду, зазначу лише, що балакати про дерева в своїх працях дуже любив Юрко Мур. Він не бачив за деревами лісу. Переконував усіх, що знає, що єдине в цілому світі дерево росте біля його ґанку на дачі на Честертон-роуд у Ітаці. Казав, та його груша – засіб довести, що світ існує насправді. Для цього слід лише Юркові вказати на дерево пальцем і примовляти з нью-йоркським акцентом „ай ноу, діз із е тріі”. От цей Джорджі, а іще казав усім, що він при здоровому глузді!

Слід виокремити ще дві групи дерев – ті, що ростуть лише на вулиці й ті, що можна вирощувати вдома на підвіконні. До других належать: лимон, апельсин, мандарин, фінікова пальма, інжир, гранат, персик, а нещодавно, як я довів, і абрикос, хоча він і скидає листя на зиму.

 

Цей трактат, написаний на останніх сторінках зошиту зі співів, вирвав з рук Рожика Вася Жопа („я не вірив, що учня можуть звати як напис у шкільному туалеті”) і став читати вголос, аж поки не дочитав до останнього рядка. Тоді Бодя Хвеця взяв папірець з його рук і віддав Рожику, а Васі Жопі безпристрасним виразом обличчя сказав:

– Особисто я люблю більше глиняні глечики і мідні кулі.

– Так, я теж, – сказав Вася, переставши іржати й зробивши „розумне лице”. – Люблю гівняні дулі. Тобто, – він запнувся, всі інші заіржали, – глиняні кулі.

– Круто, – сказав Рожику Бодя, коли смішки стихли.

Тут є кілька неточностей, зокрема, як повідомляє Норман Малкольм, Мурове дерево це не груша, а горіх і насправді ріс він не перед ґанком, а в садочку за будинком. Також, хоч він і жив тривалий час у штаті Нью-Йорк, але як уроджений британець і університетський професор, навряд чи перебрав нью-йоркський акцент. Але в цілому, Рожикові було приємно, що його твір став надбанням публіки. Окрім трактату в зошиті містилися ще деякі „замальовки”, але, на превеликий жаль, на них не звернули уваги ані Бодя, ані Вася.

Читати коментарі (5)
Рейтинг Оцінили Переглянули
3 Василь Усатенко , Окайда , Юрій Шеляженко. 251
( написати коментар )
L17
2016-09-23 09:52:27

...цим рожиком був Пітер Грінуей ))

(відповісти)
Юрій Карапетян
2016-09-23 10:57:35

а чого так?))

(відповісти)
L17
2016-09-23 11:17:40

ну, дядько знаменитий, у тому числі, своєю тягою класифікувати все і вся. травма дитинства така, кажуть.

а ще однією з перших його робіт була корометражка про дерево. цілком собі конкретне днрнво, що росло в Лондоні.

асоціації -- страшна штука, хехе.

(відповісти)
L17
2016-09-23 11:18:57

*короткометражка, дерево.

 

пальці зовсім задубіли

(відповісти)
Юрій Карапетян
2016-09-23 12:28:46

Капєц. Усе написано до нас ((((

(відповісти)
( написати коментар )