На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Осінь

Євген Банько, 23.09.2016 року



(роздуми песиміста)

Осіннє листя опада в осінні душі

З дерев оголених в оголені серця.

Природа очі стомлено вві сні заплющить,

Скорившись задуму космічного Творця.

Блідим мереживом сухе пожовкле листя

Під ноги стелеться змарнілих городян.

Кружля понурий листопад похмурим містом

І заколисує у депресивний стан.

Цивілізації досягнення яскраві

Не уповільнять невблаганний часу плин:

І побутова метушня, і марна слава –

Все відімре під нагромадженням руїн…

Бажання, мрії розчиняються в тумані

І відлітають вдалечінь за небосхил.

Байдужий погляд зустрічає мить останню.

Холодний морок підіймається з могил.

Полуда сіра огортає світ довкола

Лихим провісником прийдешньої зими –

Життя приречено крокує до престолу

У крижане князівство вічної пітьми.

Осіннє листя опада в осінні душі

З дерев оголених в оголені серця –

Закон природи і суворий, й непорушний:

Людська істота трансформується в мерця.

© Григорій Новохатько

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 127
( написати коментар )