На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Прокляття волхва

Євген Банько, 24.09.2016 року



Від князя Володимира правління

Долинули історії слова,

Передані наступним поколінням...

Вели на страту сивого волхва.

Він гордо йде, співає славень хвацько.

Волоссям срібним вітер шелестить,

А у ясних очах, немов юнацьких,

Небесна відбивається блакить.

Зростаючи на просторах природи,

Від Сонечка отримав божий дар

Служити Праві й руському народу,

Тож звався недаремно Світозар.

Міг подолати будь-яку хворобу,

Бо таємниці знав цілющих трав.

Правителю допомагав і робу –

І тіло, й душу вправно лікував.

Благословляв на герць дружину княжу

Супроти грізних недругів-держав,

Богів немилість слав на військо враже,

На подвиг руських воїв надихав.

І закликав у битві за Вітчизну

Не шкодувати голову свою.

По воях за поконом правив тризну,

Що праведно загинули в бою.

Коли ж князь Володимир рабську віру

Вогнем й мечем ніс в села і міста,

Підняв орійський рід гострить сокиру

І гнати проповідників Христа:

«Гей, схаменися, люде православний!

Чи ти, народе мій, вже геть засліп?

Чи хочеш буть пригнобленим й безправним?

Цього ж бо вчить тебе ромейський піп:

Коли спокусу бачиш – вийми око,

А ляпасом чужинець «пригоща» –

То підставляй також і другу щоку,

Віддай сорочку та іще й плаща!

Не битись, а коритись і терпіти:

Скот, бидло – ось хто ви тепер єси,

Овець отара, грішні рабські діти –

Не руський люд, а візантійські пси.

Як смердам тями вистачить збагнути:

В моїх словах пророцтво, а не лють –

Охоплять Русь часи ярма і скрути,

І вас нащадки ваші проклянуть.

Мабуть, без виродку немає роду,

Але як виродки – увесь твій рід,

То втратить незалежність і свободу,

Йому не оминути й інших бід».

Схопили княжі гридні Світозара.

Нашвидкоруч над ним вчинили суд:

Живцем спалити – присудили кару.

І ось на страту вже зібрався люд.

Якусь молитву піп під ніс бурмоче,

Тоді перехрестився раз чи два.

Заплилі жиром злі свинячі очі

З-під лоба позирають на волхва.

«Прийми Христа, покайся, Світозаре!

Про порятунок для душі подбай,

Інакше не минеш страшної кари –

Потрапиш звідси в пекло, а не в рай».

Та Світозар лише всміхнувся зверхньо:

«Чи ти, хрестатий, зроду лицемір?

Чи розум схиблений вже зовсім мертвий,

Як мертвий вигаданий твій кумир?

Чом брешеш привселюдно, вражий сину?

Чи й справді думаєш, як я зречусь

Кумирів рідних, зрадивши країну,

То в Вирій вознесе мене Ісус?»

Тут натовп, що гудів, мов рій бджолиний,

Такі слова почувши, вмить затих.

А Світозар замисливсь на хвилину

Й тоді вже далі віщував для всіх:

«За зраду – тільки в пекло є дорога,

Невже ж і вам пробачить Вищий Суд,

Що, блазня-іудея взявши Богом,

Самі перетворились на Іуд?

Заривши тлінні мощі під хрестами,

Навік поглине ваші душі Нав –

Замкнеться чарівна у Вирій брама,

Не віднайдете шлях у світлу Прав!

За віру предків не боюсь померти.

Погляньте ж, люди – істина проста:

Пророкував, життя приніс у жертву –

То чим я відрізняюсь від Христа?

Нема пророку у своїй Вітчизні…

Над Руссю чорна нависає тінь,

І зраду, хоч звучить занадто грізно,

Спокутує півсотні поколінь.

Русинів – на хохлів і малоросів,

А горде плем'я Орових синів –

На, свинопасів і на водоносів

За зраду перетворить Божий гнів.

Русі тисячоліття в рабстві скніти,

Поклони бить юдейському Христу,

Аж поки не вернуть Дажбожі діти

У Київ віру пращурів святу!».

Князь рвучко вигукнув наказ на страту.

Молитву піп надривно верещить.

Палає вогнище, кусає п'яти –

Йде Світозарова остання мить.

Зриваючись на дикий крик від болю,

В їдкому задихаючись диму,

Русинам провіщав майбутню долю,

Аж поки сам не згинув у Пітьму.

Отак і зникли на Русі рахмани.

Та уявивши, як волхвів живцем

Палили «милосердні» християни –

Щоразу тіло б'є від гніву трем.

На жаль, збулось пророцтво Світозара.

Минула тисяча жахливих літ.

Русь стогне у цупких обіймах Мари

І все ж, здіймає меч змінити світ:

Встають доби нової оборонці

(Ще не зневірився у нас Дажбог!),

І, скинувши хрести, вітають Сонце,

Торують шлях до славних перемог.

© Григорій Новохатько

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 215
( написати коментар )