На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Дуже погане оповідання

Юрій Карапетян, 10.10.2016 року



Чорні-чорні хмари заступили сонце і все небо аж до найдальшого обрію. Усе місто потонуло в сутінках, хоча це була лише середина дня. Смерділо дощем, сильно намоклим одягом і ще якоюсь гидотою, яку Мерлок не зумів розпізнати.

Мерлок був вчителем хрематистки в сусідній дистрикції, і це був його перший візит до мерації Є-27. Скориставшись короткою літньою відпусткою, він навідався до Є-27, щоб підшукати собі кілька нових учнів, і запропонувати їм переїзд до свого медресе.

Він знав, що Північ - це дикі місця, але прибувши сюди здивувався тому, наскільки дикими вони виявилися насправді. Мерлок блукав містом вже кілька годин, а досі йому не трапилася жодна жива душа. Чим далі, тим більше він переконувався, що ніяких учнів він тут собі не знайде.

Дійшовши до будівлі, що здавалася достатньо високою, Мерлок без жодних перешкод ввійшов до неї і так само без жодних перешкод став підніматися сходами, аж поки не вибрався на самісінький дах.

Від висоти Мерлоку перехопило подих. Прохолодний вітер обвівав спітніле від довгого сходження лице, даруючи відчуття свіжості, від чого ніс майже миттєво забився шмарклями, а очі наповнилися неприємними, колючими сльозами.

Смерділо димом, паленим листям. І ще якоюсь гидотою, розпізнати яку Мерлок не зміг навіть тепер, хоча тут, на висоті, сморід гидоти видавався ще сильнішим і відчувався більш гостро. Вдалині він розгледів дивне зібрання чогось дрібного і чорного, щось схоже на комах.

Насправді це були птахи, але до них було досить далеко, тож вони і справді нагадували комах - чимала зграя чорних цяточок на обрії, що то здіймалася вгору, то опускалася до долу, то збивалася в суцільну чорну пляму, то розліталася на всі боки.

Мерлокові знадобилося чи не дві години, щоб добратися до того місця, включно із тим часом, що він витратив, щоб спуститися з будівлі, з якої вперше запримітив його. Чим ближче, тим сильнішим і неприємнішим ставав сморід, який спершу ледь вловлювався, наче залишки східних парфумів, а тепер виїдав очі.

Вийшовши за-за рогу до того самого місця Мерлок побачив те, що він волів би не бачити. Гори дитячих трупів, серед тіл були і геть немовлята, і майже дорослі підлітки. Тіла, ті що ще не були розтерзані птахами до непізнаваності, були голі, хоча й сильно брудні від пташиного пірїя, лайна, крові і розпатланих тельбухів.

Поволі осмислюючи побачене, Мерлок підскочив на місці, коли раптово, із-за спини, почув старечий голос:

- Дай біг здоровля.

- ЩО ТУТ СТАЛОСЯ??!!11

- Це сіпаратісти. А ти сам не сіпаратіст? Та хоть і сіпаратіст, газ уже кончився. Живи собі. До наступного конвенту.

Старий не виказував жодної агресії, він опирався на сучкувату палицю і трохи покрехкував, хоча дихав на повні груди, здавалося, він отримує задоволення він ядучого смороду, яким наповнилося повітря. Мерлок спитав:

- Ти хто?

- Я Мандель Штамп. Мене ще називають Йосип.

Трохи відкашлявшись, дідуган вказав палицею на гору дитячих трупів і додав із сумом:

- Раніше називали. Я вчитель хрематистики.

Без жодного остраху Мерлок розвернувся і пішов геть не озираючись. Він зрозумів, що час гонінь на хрематистику прийшов. Сталося те, про що його так довго попереджали, але у що він до останнього не хотів вірити. Як учителю йому ніщо не загрожувало, а от учнів він вже все одно не зможе врятувати.

Мерлок повертався до своєї дистрикції. Він добре уявляв собі, що він там застане.

Читати коментарі (3)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 213
( написати коментар )
Юрій Карапетян
2016-10-12 15:17:35

Е, народ, що за ігнор? Не лінуйтеся, читайте!

(відповісти)
Фома Пугаляк
2016-10-20 13:49:03

хз, напрошується якато деталізація, продовження чи якось так.

(відповісти)
Юрій Карапетян
2016-10-20 18:54:51

хрематистика - це наука про збагачення, тобто тут про загибель капіталістичного світу... точніше, про загибель цієї загибелі

(відповісти)
( написати коментар )