На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Покаяння Бога

Євген Банько, 11.10.2016 року



Розверзлись небеса раптово

І, сяючи в своїй красі,

З-за хмар зійшов «Творець Єгова».

Довкола стихли звуки всі.

Лиш уявіть собі картину:

Перелякався бідний люд

І вмить попадав на коліна –

Мабуть, почався Страшний Суд.

Та Бог підняв одразу руку:

«Не для того зібрав усіх –

Цікаву вам приніс науку:

І в мене на душі є гріх!

Створив я світ – усе чин чином,

Дав людству розум царювать,

На радощах хильнув чарчину

Та й ліг собі відпочивать...

Хто будував, той зрозуміє:

Сміття й непотребу гора

Лишається по цій події,

Тож прибиратися пора –

Зібрав весь бруд, всі нечистоти,

Все, що в Раю красу псує,

Й жбурнув у моксельські болота:

Що не згорить – перегниє.

Там все скипіло, засмерділо,

У муках скорчилась земля

Й потвору врешті породила,

Явивши світу москаля.

Потвора виросла й ввібрала

Ментальність дикої орди:

Лиш ґвалтувала й грабувала –

З цим, власне, я й прийшов сюди.

Такий мій гріх (хай йому трясця) –

Згубив я свій авторитет.

Борітеся ж – й здолати вдасться,

Як вам велів пророк-поет.

А я допоможу, чим можу:

Наснаги дам, явлю дива».

Й люд відповів: «Здолаєм, Боже!»,

І почалася Світова…

© Григорій Новохатько

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 165
( написати коментар )