На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Церква

Євген Банько, 11.10.2016 року



Смиренний дух, смиренне тіло,

Смиренні думи в головах –

Шепочуть «Господи, помилуй!»

Смиренні люди по церквах.

І опустившись на коліна

Перед іконою Мерця,

За тіло молимося тлінне

В ім'я і Сина, і Отця.

Та не про те благаєм Бога,

Аби зберіг землі красу –

Вимолюєм легку дорогу,

Дешевий хліб і ковбасу...

Десь бійня сталася кривава,

Але – то в іншій стороні,

Белькочемо: «Ісусу слава!»,

Бо там не маємо рідні...

Бо ми хохли – не українці,

Батрачим на чужих панів.

Тож хай знущаються чужинці:

Господь терпів і нам велів...

Весь руський люд неначе вимер –

Замкнув і душі, і вуста,

Бо князь кривавий Володимир

В провідники надав Христа.

І впала Руськая держава,

Що в ворогів вселяла жах.

І вже ні величі, ні слави –

Перетворилися на прах.

То, може, схаменутись варто,

Замислитись: куди іти?

Та віру рабську занедбати

І скинути з себе хрести!

Так, рідну віру ще не пізно

Відроджувати у серцях –

Пробачать нас кумири грізні

І навернуть на Правий шлях...

© Григорій Новохатько

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 197
( написати коментар )