На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

ФЕЯ ДРАЙЗАМУ, АБО ГАННА-ЛОРЕ І ПИЛОСОС.

Kрабаt, 23.10.2016 року



Перше, що я побачив того ранку, був пилосос у кутку лікарняняної палати. Я звернув увагу на прилад, бо до того прибиральниця-кампучійка нічого такого у палаті не залишала, хоча і раніше аж якоюсь виключною стерильністю наша клініка не відзначалась – звичайна побутова акуратність і не більше. Лікарі, пацієнти і відвідувачі ходили коридорами і палатами у звичайному повсякденному взутті, втім по німецьки зручному і охайному. Мене спочатку трохи дивувала така легковажність персоналу (щоденне прибирання в палаті обмежувалось вологим протиранням лише «протоптаних» місць). Втім зрештою пригадався напис на стіні загальної кухні у нашому студенському гуртожитку на вулиці Волинській: « ЧИСТО НЕ ТАМ , ДЕ МЕТУТЬ, А ТАМ ДЕ НЕ С…Р…Т…». Поки я розмірковував над проблемою пилесоса і легендарної німецької акуратності, до палати зайшов Юрій – мій перекладач. Юрій був переселенцем з Казахстану – чорнявий і засмаглий ( я при знайомстві спочатку вирішив, що то через казахські гени, але потім відмітив про себе, що насправді то цілком притаманні та засмаглість і чорнявість для нащадків шварцвальдських алеманів. Юрій належав до переселенців «першої хвилі», жив у Фрайбурзі давно, і зізнався, що кращого місця для життя просто не уявляє. А вже через тиждень ту думку повністю поділяв і я. Зазвичай перекладач приходив о восьмій і мав чергувати до сімнадцятої. Але я щоночі засинав аж під ранок і прокидався пізно (чергові медсестри все переймалися моїм нікчемним апетитом і захололими сніданками на обідньому столику)

*Примітка: ...доречі я тепер подумав, що варто було б ввести у нетівські «фейсбуки» категорії «нік-чемність» і «нік-хамство»…

Поки я досипав, Юрій чекав у холі відділення і з'являвся у палаті перед самим вранішнім лікарським обходом. Юрій теж відразу звернув увагу на пилесос. Але насамперед через його вигляд. Такі пилесоси він пам'ятав хіба що у казахстанському дитинстві – горизонтальна труба чимось схожа на ракету (втім і назву, як я згадав, мав відповідну - «Ракета»…правда той, що радянський. У німецького літери напису вже років сорок як стерлись) Нарешті перекдадач виказав припущення, що напевне з інвентарним лікарняним пилососом сталась якась поломка і прибиральниця дістала щось із «німецьких стратегічних запасів». При згадці про «стратегічні запаси» ми одночасно засміялись, бо і він і я напевне згадали оті остаенні роки есесеру і тушковану конину у щедро змащених «солідолом» бляшанках, з витесненими датами,що позначали терміни виробництва того "делікатесу" між кінцем пятидесятих – початку шестидесятих років минулого століття. Юрій додав, що напевне прибиральниця вирішила гулом раритетної машинерії не турбувати мій сон і виконати належну роботу перед обідом.

Втім прихід лікарської процесії таки відволік нас від дивного побутового електроприладу. Процесія складалась з нашого керівника відділенням, його асистента-інтерна і старшої медсестри відділенняі...Про них ядесь тут вже писав раніше. Лікар задавав звичні як би формальні запитання. Юрій перекладав. Я відповідав. Медсестра з розумінням кивала голоовою. Асистент занотовував все у свій записник і щось пояснював медсестрі. На закінчення огляду лікар піднімав великий палець правої руки, тим самим показуючи, що все йде «за планом», тобто все гаразд. За тим ми чемно прощалися . Лікарі йшли далі . А у переліку сьогоденних ліків щось змінювалось. Правда Юрій пояснював , що «ліки» - то всього лиш снодійне і пігулки для нормального функціонування шлунку. Хоча з шлунком жодних проблем я не відчував.

Поки ми обговорювавли безпроблемність мого шлунку, до кімнати зайшла дівчина в лікарському халаті.

- Я – Ганна-Лоре. Вша нова медсестра.

Якщо чесно, то я достаменно не певен, що вона назвала саме Ганна-Лоре, бо мій слух ще не відновився, та й розібрати літери імені нової медсестрим на нагрудному бейджику теж поки ще не був ладен. Просто у дитинстві я читав повість якогось німецького письменника про німецьких же дітей - брата і сестру, які жили у повоєнному Берліні ще до спорудженя «Берлінської Стіни». І ще задовго до того як Пінки проспівали своє легендарне

«...Daddy what else did you leave for me?

Daddy, what'd'ja leave behind for me?!?..."

Діти жили без батьків у «нещасній» американстькій зоні окупації. Сестра була старша і опікувалась братом. Діти переживають різні життєві негаразди, аж поки не переселяються у радянську – «щасливу і піонерську» зону. От щось таке…Дівчинку звали Ганналоре.

- Я ваша нова медсестра, - чомусь схвильовано повторила дівчина.

Я відмітив про себе, що вона дивним чином схожа на Ксюшу Сабчак. Тільки…як би то сказати…Фігурою вона була як «дві Ксюші» Проте її це не псувало найменшим чином, - дівчата Шварцвальду частіше відзначаються не тільки доброзичливістю і покладистістю характеру, а і міцною статурою. На додачу мила щира посмішка на обличчі відволікала від усього другорядного.

- Я лише зовсім недавно закінчила медсестринські курси, і сьогодні мій перший робочий день. – продовжував перекладати Юрій, - Я поки що багато чого не вмію, але швидко навчусь…Якщо ви мені допоможете.

Ми з Юрієм переглянулись.Аще!

- Я б вас попросила виказувати всі зауваження, якщо я буду щось робити «не так» і вибачити всі мої можливі помилки, - здавалось при тих словах Ганна-Лоре мала б розплакатись від хвилювання, а ми з Юрієм репнутись від щиросердного батьківського розуміння.

- Ось тут є червона сигнальна кнопка – медсестра зосередилась на своїх обов'язках і вказала на клавішу на бильці мого ліжка.

- При найменшій потребі натискайте, і я прийду на допомогу.

Ми з Юрієм все ще не прибравши свої ідіотські посмішки, схвально кивали головами, мовляв ; « О так! О так, фройлян! Червона сигнальна кнопка! У нас тепер є персональний Герой-Рятівник!"»

На завершення Ганна-Лоре зробила класичний дівчачий кніксен і вийшла із палати.

- Що це було? – єдине сакраментальне, на що спромігся я.

- Наступний день покаже, - задумливо промовив Юрій.

*

Втім перше чергування нової медсестри видалось доволі спокійним. Якщо не рахувати :

- катетора, що якимось чином вислизнув з повязки у мене на руціі, і, поки я зрозумів, чому це раптом так упрів, намочив півбоку моєї лікарняної «розхристанки»;

- пошуком свіжої і сухої «розхристанки» у шафці, про яку медсестра не мала уяви;

- умовляння мене-рідного з'їсти ще хоч три ложки рисової каші з молоком на обід;

- успішне чищення зубів після обіду і вечері;

- встановлення на своє місце у ніс кисневих трубок , які перед тим я вийняв, оскільки заважали спостерігати у вікно на панораму недалеких гір з чотирма вітряками-електрогенераторами на вершині;

- проблеми з ввімкненням потрібного каналу телевізора ( я так і не навчився у повній мірів управлятись з пультом);

- проблеми з вимкненням телевізора ( вмикаючи медсестра залишила пульт на столику, до якого я, - прикований десятком прозорих трубок до приладів позаду і з боків лікарняного ліжка, не міг дотягнутися;

- відкриванням настіж величезного вікна у палаті, з огляду на першу нарешті бездощову ніч - теплу і безкомарну…

Правда перед вечором до палати завітав із щоденним візитом наш професор Центнер. Проте, якраз візит професора здався мало актуальним і звичним. Процес лікування йшов «за планом». Варто відзнавчити, що весь той час пилосос залишався на місці, і ніхто не звертав на машину найменшої уваги.Так, ніби то було звичне місце для пилососа.

Перед тим, як заснути, я, здається, востаннє на сьогодні натиснув «сигнальну червону кнопку». І, хоча на виклик могла відгукнутись та ж старша медсестра- китаянка, зайшла все ж Ганна-Лоре. Те, на що я був здатен, - сказати «бітте» і вказати на полицю шафки з моїми речами. Ганна –Лоре відкрила дверцята. Єдине варте уваги, з того, що там лежало, - плитка шоколаду у червоно-чорній яскравій обгортці з золотою смужкою. Дівчина знітилась і щось запитала.

- Я-я! - закивав головою я так, що кляті кисневі катетори мало знову не повилітали з мого носа.

Вона обережно взяла шоколадку, задумалась…Сказала «данке»…І раптом сталось найменш несподіване – вона заплакала. Повнернулась…І чимдуж вискочила з палати.

Десь перед ранком я крізь сон почув як хтось зайшов до палати, став шарудіти у кутку, де стояв здавалось забутий пилосос, ппройшов повз моє ліжка до відкритого вікна. Але поки я наважився розплющити очі, пилосос ввімкнувся, пахнув у мій бік повітрям. І у відчиненому настіж у червневу шваршвальдську нічну імлу вікні промелькнула чиясь тінь у білому з розплетеними косами. На підлогу палати осіннім листом ліг червоно-чорний паперовий клаптик.

Р.S. Шоколад був київської фабрики Roshen. Екстрачорний .

Читати коментарі (6)
Рейтинг Оцінили Переглянули
7 Арфіст , Окайда , Настя Марчук , Юрій Шеляженко , Василь Усатенко , Перші дні листопада , Вільшанка. 321
( написати коментар )
Юрій Карапетян
2016-10-24 22:14:13

хуйня це все, казочки дідуся панаса

(відповісти)
Kрабаt
2016-10-25 18:42:38

Таке враження, що ви бачили колись того Діда -Панаса)))

(відповісти)
Фома Пугаляк
2016-10-26 12:25:59

Хз, оповідка так собі. Треба драйву якогось або чого вкінці, щоб закрити питання "and what?".

Достобіса граматичних, що дивно.

(відповісти)
Kрабаt
2016-10-26 15:39:36

Пальці і очі тепер не слухають мізків) А оповідка так собі. Для друзів.

(відповісти)
Василь Усатенко
2016-10-28 13:31:24

Як розповідь - доволі цікава. Незрозуіла роль пилесосу у цій оповіданці, а фрау Ганна-Лоре яскрава.

Виникло одне питання. Як зараз здоровья?

(відповісти)
Kрабаt
2016-10-28 19:40:34

Ваша правда) Тема пилесосу не розкрита. А здоров'я? На хеловін маску можна не одягати)

 

(відповісти)
( написати коментар )