На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Мати

Євген Банько, 25.11.2016 року



Той самий світ, ті самі зорі

І мальовничий сонця схід,

З дитинства любий краєвид.

От тільки ти – смертельно хвора.

В кутку згасає тихо свічка –

Так само, як твоє життя.

У вічність спогади летять,

І мрії відлетіли в вічність.

Вже не красуня, а потвора –

Де щастя, молодість, весна?

Тепер хіба лише у снах,

Бо ти безпомічна і хвора.

І сил уже не має встати,

Бодай всміхнутись, як колись…

Та де ж ти, синку? Повернись:

Це ж помирає рідна мати!

Куди ж усі поділись діти?

Де доньки, де твої сини?

Нема – роз’їхались вони

І розбрелись по всьому світі.

І кожен у своїй коморі

Свої вирішує діла –

Живе життям, що ти дала,

І байдуже, що мати хвора.

Не дорогих заморських ліків –

Любові щирої тепла́ –

Одужала б і розцвіла!..

Стуляєш стомлено повіки,

В очах лише німа покора –

Ні болю, ні образ. Лежиш

Десь між світами на межі

Приречена, самотня, хвора...

Але не йди, зажди хвилину –

Несе новітній Прометей

Вогонь для всіх твоїх дітей –

Вогонь любові в серце сина –

Одужуй, мати-Україно!

© Григорій Новохатько

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
1 Юлія Таборовець. 166
( написати коментар )