На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Тікати не можна лишатися

Котя Херсонський, 06.12.2016 року



Тікати не можна лишатися

Відбиваючи кроки, виношую сагу про урбаністику,

іронія в тому, що наука про місто мала би називатися містика.

Ти сказала колись, давай переїдемо у тепліше місце

із рівнішим кліматом, чіткішим змістом, подалі від тисняви,

що заглушає улюблену пісню в навушниках, лишає без кисню.

В атмосфері такій і золото у церквах починає киснути,

Київ стоїть на горбах, піднімаючи храми високо,

але треба тікати, сплавлятися поки ріка не висохла.

Сніг ще не випав, а ти уже переїхала, правда без мене, нехай.

Хтось повинен пхати цей камінь угору, от я і пхаю,

ідучи по центру, тішуся принципу моя хата скраю,

нікому не вір, нічого бійся, дають – бери, а б’ють – утікай.

Усе решта – марнота марнот і панти базпантові,

не для того мама квіточку не того…

Є в цього міста щось від диявола, щось від бога,

говорю з ним щовечора, а виходить лише діалог із собою.

Загалом на Хрещатику переживають моменти щастя

переважно приїжджі і ті, хто біжать до причастя

під важкі склепіння не маючи витримки і терпіння,

наче піна стікаються оновитися, відчути зміни.

Під Кабміном плакати, крики, хтось починає плакати –

на одних проплачених завжди знайдуться інші проплачені.

Місто-перон, місто-вагон, пересадочна станція,

стан його вивчаю давно, артерії всі намацані.

Модернізм, авангард, кава, просвіта, хіпстери,

ходиш, очима блимаєш, наче дивишся кліп старий,

не розуміючи, як таку лажу можна було придумати,

як між собою уживаються всі ці придурки,

дірявий цей Вавилон: німці, французи, китайці, турки,

западенці з Татарки, одесити з Подолу, цигани з Чайки,

в автоматі біля Майдану купую чай. Київ – місто-печаль,

місто-радість, місто-аншлаг, місто-шлак, ідемо далі.

За будь-яких катаклізмів і революцій ресторани повні.

Одне з головних питань: Київ – місто російськомовне?

Я взагалі у таке не влажу, тільки щодня дивуюсь, мов не

я іще вчора ходив, очима блимав і прозрівав із цієї лажі.

Місто тече, місто-хвиля, ріка, за рікою пляж,

на пляжі двоє курять, кричать, розпивають пляшку.

«Давай не затримуй. Завтра куди, малий? Пойми, малий,

треба рішать, щоби бабло зігрівало ляжку».

Такий у них, мабуть, діалог, а я як лох,

іду додому писати тексти, уявляти що це протест.

Проте, 21 століття – які можуть бути протести?

Суцільний треш і угар, і ще безкінечні тести.

Наприклад, який ти вірш: верлібр, римований, білий?

Який ти у плані тьолок – перебірливий-неперебірливий?

Який тобі важче переживати біль –

фізичний чи екзистенційний?

Ну його. Вечір безцінний. Пора розслабитись і вознестись.

В переході бомжі стріляють цигарки і хрестяться,

Сковорода малювати залазить графіті на дах,

Андрій Воргола розігріває коняк на холоді,

на зупинці говорять Вуді Ален зняв серіал ідеальний.

Подерв’янський поруч щось нашіптує дівчинці некиянці.

За склом ряди таких же розливають козирне бухло

по 40 грам, наче набої заряджають фото у інстаграм.

Переважно розмови про те, де була, що пила, що їла,

на Майдані чорніє тіло архангела Михаїла,

мішаються час і відстань, з-за рогу вискакує ліричний відступ:

(Далі красиво, курсивом)

«Вона повертається у приміські замулені нетрі.

Душить колючий светр, набридає колючий вітер,

на вітринах шузи, шуби, розцяцьковані майки, -

колись цьому шматтю з вітром вона ставила лайки.

Повернувшись додому, не відчуваючи втоми,

зізнається у тому, що життя за будовою атом

із чітким ядром, до якого пнутися немає толку,

крутишся тільки біля і не маєш притулку,

бо як не старайся є тільки визначені орбіти, –

можна вічно притягуватись та не можна зустрітись».

А я виходжу із винного, в телефоні читаю новини:

Джамали мало, у Вакарчука – чуйка,

одні осідають у селах, інші по європах кочують,

п’ять способів як написати класичний сонет,

сто способів як розвести на класичний мінет,

як пережити стрес, як накачати прес,

як розганяти скандал у пресі,

Кевін Спейсі переходить на спайси,

Стівен Гокінг переходить із формул на хоку,

я переходжу правильно –

на зелений,

і зникаю у переході.

Читати коментарі (6)
Рейтинг Оцінили Переглянули
5 Артур Томський , Viktoria , Микола Нечета , L. Прєкрасний , Noelle. 147
( написати коментар )
Артур Томський
2016-12-06 06:07:07

много, непросто, неоднозначно, ритм ловится сложно, как змея в мокрой траве
но очень интересно, даже не получая в конце какого-то определенного ожидаемого финала, а только длительность - все равно, очень интересно

аффтар пиши исшо

(відповісти)
Viktoria
2016-12-06 10:49:27

Прямо міська Одіссея. Концептуально. Правда, трішки не без молодіжного випендрьожу, проте думку подано чітко і ясно. Я почула її. Сказати, що ця сага - класна, люксусова, буде замало слів. Дякую, посмакувала кожним словом. Ну, і ще дрібничка: може, "не киянка" пишеться разом?

(відповісти)
Котя Херсонський
2016-12-07 21:48:01

так. поправлю

(відповісти)
L. Прєкрасний
2016-12-07 12:50:03

є багато гарних знахідок і цікавих спостережень, але от для чого я це все прочитав- задля власне отих моментів? ну, не знаю.. це як милуватися веселковими візерунками бензину у великій такій калабані.

(відповісти)
Котя Херсонський
2016-12-07 21:49:16

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сім'я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

(відповісти)
L. Прєкрасний
2016-12-08 19:28:45

нє-нє.. в епоху загниваючого постмодернізму повинно звучати якось так:

садок вишневий коло хати

златая цепь на дубє том

співають ідучи дівчата

всьо ходят по цепі кругом

сім'я вечеря біля хати

їдять ванільний крем-брюле

затихло все, але дівчата

і соловейко теж "але" ))

(відповісти)
( написати коментар )