На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Домашнє завдання

Лариса Пугачук, 14.01.2017 року



Переступаючи з долоні на долоню,

йдеш по руках - із лівої у праву,

знак безконечності виписуючи сміло

(сліпе, наївне – от тому й сміливе)

(аби не коло, не велике коло - хвоста свого вхопивши за кінець).

Глухі кути не оминеш, напевне, –

в них потрапляєш часом підсвідомо,

а часом і життя вганяє жорстко.

Ошкіритись, гарчати і стрибати назустріч кожному тичку? –

та можна… Оце найлегше, найпростіше, мабуть

(медаль за мужність потім ще дадуть).

А чи спинитись…

і, розкривши очі, спокійно, холодно, і з усмішкою прірву

стрибком за межі (їх немає ж бо!!!) прорвати, і

прийняти світ у себе, увесь (увійде, ми – також без меж!!!)

P. S. От тільки без вагань, без приміряння

і без анонсів на усі світи (розплющить стінка,

бо її поставлять, сама постане, виросте умить).

«Пірнай! Тут мілко…» - це життя регоче!

Читати коментарі (3)
Рейтинг Оцінили Переглянули
1 Kрабаt. 130
( написати коментар )
Артур Томський
2017-01-15 19:00:58

цікавий текст
імхо - його б в єдимій ритміці - ціни не було б 

(відповісти)
Артур Томський
2017-01-15 19:01:35

фінал взагалі супер

(відповісти)
Лариса Пугачук
2017-01-15 20:54:49

"Ныряй - тут неглубоко" - це з вуст чи то Гурова чи то Крячко Миколи Леонова, не моє.

Відносно аритмії), то можливо й так, але мені несила повернутися до цієї речі поки, хіба через якийсь час.

Приємна Ваша увага, Артуре, вдячна!

(відповісти)
( написати коментар )