На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Тобі, сину

Лариса Пугачук, 26.01.2017 року



Початок годування щоразу знаменується голосним криком, який починається десь далеко і наближається коридором разом із шурхотінням коліс спеціальної каталки. Ти кричиш так відчайдушно, що молоденькі медсестрички навіть не дивляться на бірочку, прив’язану до малесенького зап’ястя, на якій записано прізвище, вага 3.6 і зріст 54. Самого першого тебе завжди заносять у палату і бігом прикладають до моїх грудей. Голівка крутиться, роззявлене ротеня хапає повітря, поки нарешті не присмоктується жадібно до коричневого пуп’янка. П’єш, п’єш, аж поки молоко не прибуває в повну силу, та ти все одно ковтаєш, аж схлипуєш. Груди твердіють, наливаються тонким болем, пружні цівки з них вириваються на волю, вмивають твоє маленьке личко, потрапляють в оченята, заливають пелюшки і халат. Ти сердито пирхаєш, хочеш закричати, але бурхливий потік нарешті заспокоюється і ти знову припадаєш до молока.

Синочку… Мріяла про тебе, здається, все життя. Ти прийшов на початку літа, коли зазеленіле жито п’янким запахом увійшло в тіло і засвітило душу. З якихось небес ти побачив те світло і прилетів на нього. Дев’ять місяців ти жив у мені, жив мною, аж поки води не винесли тебе в вільне життя. З першою весною тебе, рідний!

Наївся, але не відпускаєш. Пробую звільнитись, просинаєшся, тягнеш знову, та сон переборює, і я обережно кладу тебе поруч.

Піднімаю очі. Починаю чути сопіння діток навколо та розмови молодих мам. В палаті нас восьмеро. Навпроти жінка, змучено дивиться на скривлене обличчя своєї донечки. П’ята дитина. А молока нема. Великі гарні перса пусті.

– Може, погодуєте і мою..? Все одно будете зціджувати лишнє…

Беру дівчинку на руки, сідаю з нею на своє ліжко, прикладаю до грудей. Жінка зітхає і відвертає обличчя вбік. Плаче. Дитина тихенько смокче, засинає, знову п’є, а я пригадую свої недавні сльози. Як соромилась своїх маленьких грудей, як не допускала до них, як ніяковіла. Чи ж могла тоді думати про сьогоднішній день, коли мої груди будуть переповнені справжньою радістю.

Віддала маленький згорточок, взяла на руки свій, рідний. Боже милий, ти даруєш нам так багато. Ти даруєш нам життя. Слава тобі!

Читати коментарі (2)
Рейтинг Оцінили Переглянули
5 Окайда , Оксана Трохименко , Арфіст , Василь Усатенко , Вільшанка. 117
( написати коментар )
Оксана Трохименко
2017-01-27 13:40:38

Дякую за твір... На очі набігли сльози. Це по-справжньому може зрозуміти лише жінка, лише МАМА!!!

5+

(відповісти)
Лариса Пугачук
2017-01-27 21:30:19

Принаймі тілесні відчуття від переповнення молоком))

Приємний Ваша оцінка, Оксано, вдячна!

(відповісти)
( написати коментар )