На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Сімнадцять оповідок проти манії нікчемності та жагу побудувати власне щастя

Апальков Олександр, 13.03.2017 року



(про книжку Юрія Шеляженка «Я традиція»)

Вже стало звичним вести мову про короткозорий край двадцятого століття. Отже молодий ще автор ( Шеляженко народився 1981 року) встиг насолодитися певним періодом закату соціалізму в окремо взятій нашій країні, хапнути на повня легені руйнівного вітру його краху, споглянути надії на сталий розвиток нового державотворення і зробити деякі висновки.

У згаданій книжці читач не знайде грассівського забутого обличчя історії у бадьоро-чорних притчах. Хоча на одну з таких письменник зазіхнув. Приміром «Притча про місто ненормальних». Цей текст, що уклався на чотирьох стрінках, буремно ламає джунглі наших турбот вже однією промовою першого ненормального мера химерного мегаполісу, який обіцяє:

– Я дам можливість кожному побудувати власне щастя, або ви можете мене повісити!

І хай читач почитає що із того вийшло. А, може, й так здогадається…

Сторінками книги ходять наші земляки-сіроми «на мітинги за гроші», як і належить, адже так легше «бачити майбутнє». А дехто із мислячих «…коли назюзькається, витягає з-під столу якусь товсту книгу іноземною мовою і читає…», марячи про те «коли ж пріоритетом громадянського суспільства стане захист одинаків від примусової соціалізації?...»

–А що ж робить влада в Києві? – запитує один такий доброхот.

І сам відповідає, здивовано прозрівши, теж запитанням: «Краде наші податки?»

Далі йдуть інсинуативні галюцінації персонажів про інститути «трибунів» у кожному місті, селі… Аби захищати права народу. Про олігархів на мокрому піску, про день незалежності, про те як стати привидами, про солоспіви на майданах, про суперечку навколо реконструкції пісочниці як символу, про єдність із Жаклін Корнійчук та її бачення міжгалактичних перельотів заради щастя й добробуту, і ще багато про що… І уявна зануреному читачеві «стіна-екран перетворюється на вікно» у наш реальний, трохи вже задовго зажурений, але із неугасним бажання «жити просто й сито», світ.

Врешті-решт сублімований герой книги повертається до авторського постулату про те, що кожне «Я» – традиція вірності собі. І цим все сказано.

Отак, приблизно, і виглядає квінтесенція цієї книги про наше життя кінці 20-го та першої і другої «декади» 21 століття.

А як буде далі – почитаємо в інших книжках Юрія Шеляженка.

Олександр Апальков, редактор журналу "Склянка Часу*Zeitglas"

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
1 Юрій Шеляженко. 203
( написати коментар )