На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Манівці

Михайло, 14.04.2017 року



Я йду манівцями крізь всіх і крізь себе,

бо щось зрозуміти я досі не вартий.

І криком кричу, та вгорі лише небо

байдуже хмарини шикує на старті.

Радіє хтось смерті, життю хтось не радий…

Святий лиш грішить, грішник служить лиш богу.

Всі разом смиренним і змученим стадом

шукають в найближче провалля дорогу…

Приречено йдуть, йдуть і йдуть, поки йдеться.

Війни в них нема, але мають стріляти…

Зозуля кує і неначе сміється:

- Ось стільки прожить мав би, пане солдате!

А він побілілий лежить в домовині:

пластмасовий хрест, нишком зв’язані руки…

І квіти, й оркестр, іще стяг жовто-синій…

І матір...І батько...І горе… І мука…

Чом так має бути? Хто винен, як діять?

Чом з їхнім сміттям наша молодість гине?

Куди так дійдем і кому нині вірить?

І чи взагалі варто вірити нині?...

Читати коментарі (2)
Рейтинг Оцінили Переглянули
4 Артур Томський , Гаврилишин Наталія , тиха вода , Роман Миронов. 76
( написати коментар )
Артур Томський
2017-04-15 00:07:40

не без питань по формі, але сильно
і окремими фразами і в загальному враженні
зацікавили 

(відповісти)
Михайло
2017-04-15 00:29:02

Дякую за відгук. )

(відповісти)
( написати коментар )