На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Замок Пака

Шон Маклех, 27.05.2017 року



«Джозефе, ти пам’ятаєш сей ритм?

Оден – твій улюблений брит

Плівся під тупіт таких же ніг

Проводжаючи Єйтса в гріб.»

(Шеймус Гіні)

В Ірландії, не так далеко від Дубліна стоять руїни одного замку. Про нього, на відміну від інших замків Ірландії нічого не відомо – ні хто його збудував, ні коли. Здогадуються тільки, що його будували з каменів давньої язичеської святині Беарна Дерг. Будували його англійські завойовники на землях ірландського клану Мік Тайл. Будували для захисту англійської колонії Пейл від «диких ірландців» - так нас називали оті сасанех. Хто володів тим замком в середні віки – так і лишилося загадкою. Відомо тільки, що в руїнах цього замку ховався у 1690 році король Джеймс ІІ після поразки на річці Бойн, яка стала не тільки його поразкою, але і катастрофою для всіх ірландців. Потім Джеймс ІІ втік звідси до Франції. Нині замок лежить в повних руїнах. Місцеві жителі його обминають і не радять нікому туди ходити. Кажуть, що це замок Пака – загадкової потойбічної істоти, що нібито живе в цьому замку незримим. Зайти туди можна тільки тоді, коли цього захоче сам Пак. Якщо Пак не захоче візиту, то зайти туди можна маючи накреслений таємний знак. Біля замку є незримі ворота, які стереже Пак і пасеться на луці його незрима худоба. Пак жорстокий і підступний. Він може схопити людини і занести далеко – на якісь полота або скелі, або взагалі в потойбічний світ. Він любить жорстоко посміятися над людьми, інколи дарує їм такі подарунки, що приносять оточуючим нещастя. Біля цього замку часто пропадають люди – і це задокументовано. Так у 1867 році біля замку зникла Елеонора Шеррард – дочка місцевого англійця, яка гуляла собі біля замку і збирала квіти. Поліція шукала її, але марно. Останній, хто її бачив – це місцевий листоноша, який повідомив, що вона наблизилась до замку Пака. Доля її досі лишається невідомою. Згадавши про цей замок я написав таке:

Не лишаю слідів,

Коли йду з темряви в темряву

У володіння цього волохатого.

А на болотах Ірландії крик

Журавлів і того кулика біснуватого,

В якого тричі стріляли мисливці –

І все мимо, все коло серця, коло душі,

І все кулями з чорної криці – залізними,

І все в душу.

А над болотами-моховищами

Крила – птахів, що летять у ніщо

І з собою не кличуть,

А на тофовищі-сумовищі журавлина:

Для журавлів, але тих, що вже відлетіли

І не вернуться в пустку страшну,

Яку ти - сивочолий книжник

Чомусь називаєш Вітчизною.

Колись це мурували чужинці –

Проти нас – «дикунів» рудочубих,

Тепер живе Пак –

Той що дарує волинки злі,

Що грають мелодії смерті.

Той, що заносить тіло на місяць,

А душу у пустище – де блукати одвічно

Судилось.

Я би сказав йому,

Пояснив би, що то все намарно,

Безглуздо, як і все на землі оцій,

Якби цей волохатець-дивак

Не ховався від мене

У своє потойбіччя незриме:

Від мене – відлюдника,

Що свої чорні книги гортає

Вечорами ірландськими темними

Біля свічки, що блимає оком

Жовтим.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
1 Ігор Стожар. 121
( написати коментар )