На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Ледi Евлiн

Шон Маклех, 29.05.2017 року



«May not lie on the breast nor his lips on the hair

Of the woman that he loves, until he dies.

O beast of the wilderness, bird of the air,

Must I endure your amorous cries?»

(William Butler Yeats)

У січні 1989 року я відвідав замок Кастлкнок, що недалеко від Дубліна. Погода стояла сира і пронизлива, руїни замку оповив туман, часом налітав холодний вітер. Проте недалеко від замку в полі я помітив вогонь. Це місцеві селяни збиралися згідно давнього звичаю вшанувати леді Евлін О’Брінн. Я посидів з ними біля вогню, послухав розповіді старих людей про клан О’Брінн, що колись панував у цих землях, про сумну історію леді Евлін та поспівав разом з ними старих ірландських пісень. Розмова точилась англійською, звісно. І пісні так само лунали мовою чужинців. Нащадки колись гордих і незламних кланів О’Тул та О’Брінн забули ірландські мову давно. І навіть старожили не пам’ятають коли. Погрівшись біля вогню, я знову пішов до руїн, які так багато пам’ятають. І раптом помітив серед туману каменів жіночу постать у білій сорочці з льону. Вона йшла босоніж по холодній землі зі свічкою в руках, яка чомусь не гасла, не дивлячись на пориви вітру і співала ірландською мовою:

«Мій дух не знає спокою,

Ось я блукаю щороку

Навколо цього сумного замку,

Це покута моя сумна,

Але незабаром я спочину,

Розчинюсь в радості незримого.»

Я покликав дівчину: «Леді Евлін!» Але вона раптом зникла, ніби розчинившись в тумані. Я зажурений побрів полями до дороги щоб повернутись назад в Дублін до жаркого вогню мого каміну і згадував сумну історію, що трапилась біля цього замку. Колись, у XVI столітті володарем замку Кастлкнок був Х’ю Тіррел – останній шляхтич, що носив це ім’я, нащадок англо-норманських завойовників Ірландії. Він поїхав у мандри, а замком заволодів його брат Роджер Тіррел, що перетворив замок Кастлкнок в кубло розбійників і почав грабувати місцеве населення. Недалеко від замку були володіння ірландського клану О’Брінн, що так і не був підкорений Англією і був незалежним ірландським королівством. Дочку вождя клану звали Евлін О’Брінн. Серед ночі Роджер Тіррел напав на замок клану О’Брінн. Щоб не потрапити в полон Евлін перерізала собі горло. Цей факт викликав обурення в Ірландії. У цей час королівським притулком і шпиталем Кілмайнгам володіли лицарі ордену Святого Іоанна. Лицарі вирішили, що цей злочин не повинен пройти безкарно. Вони обложили замок Кастлкнок. Роджер Тіррел зробив вилазку з замку і почав битву у відкритому полі і був убитий. Ірландці довго тужили за дочкою вождя клану О’Брінн Евлін. У давні часи вважалося, що самогубство тяжкий гріх, і люди які вчинили самогубство не можуть потрапити до раю. Тому дух леді Евлін О’Брінн досі блукає зимовими вечорами навколо замку Кастлкнок. І згадуючи про той зимовий вечір я написав таке:

Леді туману

Блукає у пошукав вічного спокою,

Леді зимового вітру

І дощу холодних ірландських сутінків –

Леді Евлін О’Брінн –

Холодна тінь холодного замку

Погрійтесь біля вогню нашого

Вогню гелів,

Що палять свої ватри-світильники

Століттями –

Цими ночами темними і зимовими

Чи то на щось сподіваючись,

Чи то просто згадуючи

Як можна будувати собі житло не з каменю,

А просто з туману,

І жити в цьому білому домі

Чи то бути, чи то плаваючи

У ріці часу: потоці, річищі,

Що як вир нас тягне засмоктує,

Нагадує: «Ви жили».

Запаліть хоча б одне вогнище

У цьому домі холодному,

У цьому домі туману,

Що зветься Ірландія,

Зігрійте хоча б одну душу,

З тих неполічених, незліченних

Забутих, незвіданих,

Що блукають стежками мороку

Нашого сумного острова…

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 124
( написати коментар )