На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Невблаганнi годинники

Шон Маклех, 11.06.2017 року



«Вночі, в мовчанні чорному, де тіні безшумні блукають –

Стук милиці, ноги дерев’яної.

Це по сходам часу піднімаються і опускаються

Годинники, це їх кроки!»

(Еміль Верхарн)

Ви думали Час невблаганний

Нагадує море прозоре й бездонне

З хвилинами-хвилями, з роками-буревіями?

Ви думали Час-лиходій – це ріка,

Що тече невідомо куди і невідомо звідки?

Але виявилось (я раптом довідався,

Про це мені прошепотіла Ніч,

Про це мені розказала Віковічна Пітьма,

Це мені, як таємницю, розповіло Небуття),

Що час – це старий порожній будинок

З нескінченними і незліченними кімнатами,

Де сходи переплітаються і перетинаються,

Де не розумієш, де перший поверх,

А де останній, де вхід і де вихід,

Де дах і горище, а де підземелля.

І по цьому будинку-лабіринті

Блукають годинники-привиди,

Годинники-сомнабули-сновиди,

Годинники-каліки з ногами дерев’яними,

З холодними руками протезами.

Вони колись були піратами і зарізяками

У морі, яке чомусь життям називають,

А нині знайшли притулок у божевільні,

У старезному домі з химерами,

Який називаються Час,

У якому всі блукають намарно,

Навіть годинники – його каштеляни

З ключами-коліщатками від дверей потойбічних.

А жіночі годинники, які так люблять

Носити на руках тендітні леді

(О, навіщо їм ці мірила відчаю?)

Це покоївки спалень цього темного дому,

В якому якщо і запалюють свічку,

То ненароком. Сірниками з коробки

З синіми етикетками...

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
1 Ольга Білицька. 104
( написати коментар )