На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Перехожий

Шон Маклех, 01.07.2017 року



«... І ти, сумний Перехожий,

Перехожий, що бідний так само, як я,

Іди зі мною дорогою...»

(Гійом Аполлінер)

Перехожі – всі ми перехожі

На вулицях міста життя.

Небо згасло – ліхтар цього завулку,

Цієї брудної корчми-планети.

Перехожі. Сумні перехожі.

Все так само несуть свою плоть,

Свої язичеські імена та прізвища –

Трохи іспанські, трохи дрімучі

(Лісів неіснуючих)

(Ну, зовсім трохи)

Несіть свої торби

Мимо крамниць – обабіч

Товарок з очима журби:

Вони продають компаси

Капітанам сумних анемон.

Перехожі

Заходять один за одним у дзеркало,

Забуваючи зачиняти двері –

З собою, з гуркотом,

А хтось із них боявся смерті,

А хтось здогадувався, що це вигадка,

А хтось грів душу меланхолійними спогадами

(Життя – це балада про мертве місто).

Мій морок – для серця,

Щоб легше йому стукалося-грюкалося

(Тук-тук).

Ти йдеш собі – інколи поруч.

Я казав кожному, що це місто –

Місто осені, але мені не вірили

Перехожі,

Вдягнені в макінтоші чорні,

Такі ж жебраки як і я.

І тільки темне обличчя Мадонни

Над дверима будинку

В якому ніхто не живе...

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 88
( написати коментар )