На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Волосожари

in_a_landscape, 18.07.2017 року



На крутосхилі стояли дві квітки, розкривши пелюстки до вечірнього сонця, яке велично заходило за обрій, тягнучи за собою осяйнисту річку останнього осіннього тепла, віддзекалюючиись долиною, що звивисто кружляла поміж гірських пасм. На душі у квіток було млосно від останніх променів сонця, проте шуга, що насувалася з-за хмари поза горою, несла за собою холодний зимовий вітер.

- Зимно мені - сказала жовтава альпійська анемона, - мої пелюстки тремтять. - Ми змерзнем.

- Тікаймо за вітром, - тут іній - затремтіла тонка стеблина вільшанки.

Над нічною долиною ріки, де вже зайшло сонце, спалахнув місяць і розсипалася долина Стожар.

Іній та морозна шуга покрили крайнеба.

Біжимо, притьмом, за вітром - за обрій!

Квіточки побігли, разом з ковилом та насінням вільхи, у морозний діамантовий вітер Стожар, що зблискували над гірським потоком нічної річки.

Вітер поніс їх понад кряжем, понад смереками, понад річкою.

Пройшовши крізь захисну плівку, та зблиснувши крізь ангеометричний бар"єр, вони залишили по собі простір Олджернона-Фермі.

Похитуюучи пелюстками від несподіваного удару, вони раптом розкрилися у затишній, освітленій погідним блакитним світлом, оранжереї.

- Там Стожари? - здивовано похитуючи пелюстками, спиталась анемона, роздивляючись зорі крізь прозору тремтливу стелю.

- Стожари де? Там Північна - озирнулась вільшанка.

Над блакитними холодними скелями зблискували вогники затишної оранжереї, де чудернацькі квіти здивовано роздивлялися зоряне небо і далеке жовтаве сонце.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
1 Василь Усатенко. 80
( написати коментар )