На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Білій Вороні*

Надія Пішаківська, 02.08.2017 року



Аби ти лише дожила — ти б казала "катедра",

і брала би кофі-ту-гоу, і зробила б тату.

Ми десь би зіткнулись, бодай хоч у шахи на Фредра,

я — вкотре програла б, мовляв, маю іншу мету.

Не те, аби кращу, і зовсім не більш послідовну,

я навіть не знаю, чи грала ти в шахи, чи ні,

Княгине моя, і Вороно, й Графічна Мадонно,

я твій неофіт, послідовник і тінь на стіні,

окреслена ніжно, ножем, з усією любов'ю,

на котру спроможна. Пробач, я би мала — на "Ви".

Чому, попри тебе, я стала різкою і злою?

Так хочеться кинути виклик — давай, доживи.

Насправді ти — все, що моє, що по-справжньому дійсне,

моє незрадливе, правдиве, ти — мій ватерпас,

ти — кожна весняна гроза, і бузок, і для мене це — звісно,

що текст твій я бачу в проекції — в будь-кому з нас.

Ти вчила мене — чи ти знаєш, як ти мене вчила? —

усе це миттєвість, реальність, пісок і трава.

І знаєш, коли настає ота мить, де несила —

я сил набираюсь від думки, що ти ще жива.

Я знаю, ти мій Франкенштейн — ти б напевне злякалась,

від того, хто словом твоїм досі дише і як.

Я мала б — на "Ви", та погодься, мізерна ця малість,

порівняно із тим, що верзу я — потвора твоя.

Я мала б інакше, напевне, спочатку в портреті,

а потім у нотах, і тільки опісля — в словах,

та вибач, мої всі дебюти — зі слова "по-третє",

так вперто я вірю у те, що ти досі жива,

нам просто ніяк не вдається ніде перетнутись,

і Фредра — немає, й "Корони", і будь-чого ще.

Це як — коли любиш і вперто не хочеш забути,

і бачиш всіх янголів в світі за лівим — чи правим? — плечем.

*йдеться про Наталку Давидовську

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 72
( написати коментар )